Уявний локдаун. Як українська влада умила руки

У мене є пропозиція до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. А давайте в рамках протиепідемічних заходів ми дозволимо виходити на вулицю людям із прізвищами, що починаються з голосних літер, у парні числа, а тим, у кого з приголосних – у непарні? Чи по понеділках нехай по дорогах їздять автівки корейського виробництва, по вівторках – японського, а по середах – вітчизняного?

Ці пропозиції дуже вписуються у концепцію боротьби уряду із поширенням коронавірусу. Кабінет міністрів своєю постановою від 22 березня зобов’язав мешканців «червоних зон» носити маски у парках, на вулицях тощо. Ближче до вечора 24 березня з’ясувалося: все так, але не так. Бо МОЗ роз’яснило цю постанову місцевій владі, місцева влада – населенню: вимога стосується лише тих місць, де немає можливості дотримуватися соціальної дистанції в півтора метра. Чудовий приклад комунікації уряду з громадянами. Чудовий приклад того, щоб щось таке ухвалити, що ніхто не буде виконувати.

Те саме можна сказати і щодо контролю тих охоронців, які стоять із термометром на вході до будь-якого магазину. У кращому випадку відпрацьованим жестом вони підносять агрегат без батарейки до руки у рукавичці, у гіршому – навіть очей не підводять на відвідувачів.

Дедалі більше громадян шле Кабмін на чолі зі Шмигалем у відомому напрямку. І навіть не тому, що їхні постанови мають суто фантазійно-рекомендаційний характер і їхнє виконання ніким не контролюється, а тому, що вони абсолютно позбавлені послідовності і натяку на логіку. У парку (який згадується у постанові, але в якому важко уявити місце, де люди не можуть розійтися на 1,5 метри) з дитиною потрібно гуляти в масках, а на наступний день вести дитину у молодшу школу чи садочок, де вона разом з 15-30 однокласниками чи одногрупниками сидітиме без маски у закритому кабінеті. До відома Шмигаля, з новим (британським) штамом коронавірусу дітей шпиталізують. Раптом не чув.

І, до речі, купити можна у ТЦ будь-що. Схема проста: проходити повз вітрини закритих магазинів, придивляєтеся собі обновку, потім телефонуєте адміністратору ТЦ, цікавитеся контактами продавця конкретного магазину, тихенько приходите у той-таки ТЦ у призначений час, приміряєте, обираєте, і вуаля – за кілька днів уже кладете обновку на полицю своєї шафи. Не знали?

Ухвалити можна будь-яку постанову про будь-що. Треба ж урядовцям щось підписувати.

Європейські країни, де ситуація значно краща, де по-людськи відбувається вакцинація, тижнями сидять в умовах суворих карантинів і не смикаються. На прес-конференції, приуроченої до року при владі Кабміну Шмигаля, журналісти ставити питання прем’єру: чи слід чекати нового локдауну? «Мені б цього дуже не хотілось», - кілька разів повторив той. І досі не хочеться. Сваритися з фоперами не хочеться, брати відповідальність не хочеться – таке вже крісло зручне, що навіть думати про те, щоб звільнити його, не хочеться.

Оце «не хочеться» страшенно характерне для веселої компанії з трикутника Банкова – Кабмін – Верховна Рада. У шановних спостерігається «синдром студента на сесії». Поясню. У багатьох студентів за пару днів до іспиту прокидається шалена любов до затишку. На заваді тому, щоб сісти за підручники, стає купа справ: треба ж і пропилососити, і занести туфлі у ремонт, і повитирати пилюку на верхніх полицях… А час для навчання якось відсувається на тлі псевдоважливих речей. Отак і цей «Бермудський трикутник»: терміново збирається, щоб сказати «ай-ай-ай» протестувальникам з балончиками фарби, всаджує причесану Мендель перед камерою, береться за цикл шоу «Україна 30»… А коли ж рятувати життя людей? Не до цього.

У кінці січня «Главком» надсилав запит у МОЗ. Серед іншого, ми цікавилися: чи радиться керівництво МОЗ щодо своїх антиковідних тєлодвіженій із фахівцями-епідеміологами. У відповідь нас запевнили, що звісно радиться, аякже, «залучаємо кращих фахівців напряму в Україні» і «це, перш за все, Ольга Голубовська» - відомий інфекціоніст.

Про що радяться – невідомо. Може, просто не чують один одного. Пані Ольга ще 28 лютого публічно заявила про зміну клініки Covid-19, серед іншого:

• частка молодих людей 30 + з важким перебігом захворювання помітно зросла;

• почастішали випадки загострення процесу в гострому періоді, що завжди ускладнює важкість перебігу і погіршує прогноз;

• резистентність до традиційних методів лікування.

Резистентність – це стійкість. Тобто традиційні методи лікування просто перестали спрацьовувати. Що робить МОЗ? Мовчить. Через місяць, 23 березня (!!!), Степанов каже: так, необхідно терміново переглянути протоколи лікування.

19 березня та сама Голубовська заявила, що вважає ситуацію з захворюваністю на Covid-19 в Україні критичною і наполягає на введенні локдауну по усій країні. Пане Шмигалю, по всій країні! Пане Степанов, який радиться, по всій країні!! Не чуєте?

У мене немає ілюзій, що коли країна втратить десятки тисяч громадян, яким не вистачило кисню, чиї серця, нирки чи печінки не витримали удару коронавірусу, винуваті не понесуть відповідальності.