Холодний душ для Путіна

Минулорічний саміт НАТО у Вільнюсі не приніс очікуваних результатів для України. Україна так і не отримала запрошення на вступ до НАТО. Ювілейний саміт у Вашингтоні, що відбувся днями, мав би стати продовженням політики стратегічної невизначеності та утримання від підвищення градуса ескалації щодо Росії. Українське питання мало відійти на другий план, а Україна як компенсацію мала отримати черговий пакет військової допомоги та обіцянку «мосту до НАТО».

Однак у просуванні стратегії ізоляції України, Путін схоже переграв сам себе. Саміт НАТО став для російського диктатора холодним душем. Не лише тому, що на полях саміту Байденові означення Путіна «кровожерним безумцем» було одним із найм’якіших визначень кремлівського воєнного злочинця.

Розуміючи, що Росія з одного боку тисне на Захід із вимогою за жодних обставин не брати Україну у НАТО, а з іншого веде величезну інформаційно-психологічну операцію серед українського населення «мовляв, навіщо всі ці жертви, Захід ніколи вас не візьме до себе», противники прийняття України в НАТО (за словами президента Франції Макрона – це США та Німеччини) мусили змінити думку.

Відтак саміт НАТО у Вашингтоні став більше українським, ніж очікувалося. Можливо наслідком цього стало продовження агресивного руйнування світопорядку Путіним. Спробами прорвати міжнародну ізоляцію дружніми зустрічами з країнами глобального Півдня, передусім Індією та В’єтнамом, країнами, які відіграють важливу роль у протистоянні китайській гегемонії в Азії. Вплинуло і викриття напередодні величезної мережі кремлівських ботів у США та розкриття замаху на вбивство директора найбільшого потужного німецького виробника зброї Rheinmetall Арміна Паппергера.

Сам саміт відбувався на фоні нещадного ракетного бомбардування Києва та зумисного влучання у найбільшу дитячу лікарню. Схоже Захід зрозумів, що Путін розглядає його раціональну політику не підвищення ескалації та не розширення війни як слабкість. Ба більше, Путін надактивно почав втручатися у внутрішню політику країн-членів НАТО, намагаючись підірвати позиції прихильників України та максимально сприяючи деструктивним силам.

Зрештою, президентські вибори США, і ювілейний саміт НАТО як стартовий майданчик Байдена, теж без сумніву були важливим елементом.

Врешті-решт, замість ефемерного «мосту» у підсумковій декларації з’явився чіткий та імперативний месседж «майбутнє України – у НАТО» та його роз’яснення «Ми будемо і далі підтримувати Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, що включає членство в НАТО».

На саміті у Вашингтоні Україна продовжила укладати двосторонні безпекові угоди, що стають фундаментом міжнародної безпекової архітектури на час до вступу НАТО. Уже на полях Саміту відповідні документи було укладено з Румунією.

Ще однією дипломатичною перемогою України стала консолідація учасників двосторонніх договорів фактично в оборонний союз та підписання США, 21 країною членом НАТО, ЄС та Японією «Українського компакту», який передбачає «прискорення колективних зусиль із задоволення всеосяжних потреб України у сфері безпеки». Держави підписанти зобов’язалися: підтримувати нагальні потреби України у сфері оборони та безпеки; прискорити розбудову ЗСУ. У разі майбутнього нападу Росії на Україну після завершення нинішніх бойових дій, швидко і колективно зібратися на найвищому рівні для визначення кроків на підтримку України.

Також члени Альянсу взяли на себе зобов’язання надати Україні на 2025 рік мінімальне базове фінансування в розмірі не менше 40 мільярдів євро протягом наступного року. Поряд із цим Україна отримала і оперативні воєнні допомогові пакети від окремих країн. Найбільший пакет допомоги у розмірі 250 мільйонів доларів надала Австралія. Зі складів США на воєнні потреби України оперативно нададуть ще одну батарею «Петріот», зенітні ракети та боєприпаси. У небі України от-от з’являться очікувані F-16.

Загалом тактика залякування, підкупу, стимулювання фальшивих миротворців дала зворотний результат. Максимально виснажений у безперервних лобових м’ясних атаках Путін замість обіцяної передишки і капітуляції України на його умовах, отримав консолідацію Заходу і рішучість підтримки України з гарантованим фінансуванням і розгортанням та масштабуванням воєнного виробництва.

У цій гонці озброєнь у війні на виснаження протистояти потужності Заходу Росія навіть з допомогою Північної Кореї та Ірану і при тихому сприянні Китаю перемогти не зможе. Хоча з Піднебесною схоже пробігла чорна кішка. Китаю не дуже подобається багатовекторна самодіяльність свого як мінімум економічного васала, відтак різке скорочення товарообігу та проблеми з банківськими переводами перший натяк на те, хто в хаті господар. Ситуативні антиамериканські союзники насправді мають більше протиріч, а постійне розмахування ядерною палицею неабияк дратує Пекін.

Відтак у війні ресурсів Україна рухається по висхідній, а Росія – навпаки. Проте є один ресурс, який Україна може постачати лише сама – вояки. Путін, що запросто міняє тисячі життів на приростання територіями, навіть якщо це знищена посадка чи стерте з лиця землі село, готовий кидати в лобові атаки всіх, хто є під рукою, надіючись задавити Україну масою. Україна, яка може розраховувати на постійне збільшення воєнної міці має зберегти людський потенціал, щоб отримавши технологічну перевагу банально мати ким розвинути успіх.

У цій шахівниці, яку Путін постійно намагається перетворити у гру у Чапаєва, щоб досягти результату потрібно зберегти не лише короля, але й ще фігури. Наразі на Росії все більше говорять про нову мобілізацію, єдиний можливий інструмент врятувати ситуацію.

Однак цей інструмент несе багато загроз. Ця нову орду треба одягнути, нагодувати та озброїти. З масовими фактами банзай атак на мопедах та велосипедах з ресурсами на Росії все дуже погано. Та й іти у бій на фоні неповернення всіх, хто був перед тобою, не те саме, що їхати на Київ за три дні. Розуміючи суть ситуації, Путін традиційно підійматиме ставки. Так що літо 2024 року буде особливо жарким…