Путін одержимий війною проти України

Після тотального знищення і захоплення невеличкого містечка Авдіївка під Донецьком у лютому 2024 року (фактично єдиного успіху російської армії після знищення і захоплення руїн Бахмута у травні 2023 року) Путін намагається максимально скористатися сприятливою ситуацією нестачі зброї і боєприпасів в українців (у зв’язку з затримкою постачання боєприпасів від США) та розвинути свій успіх.

З того часу уже впродовж пів року путінська армія безупинно намагається прогризати ділянки фронту на різних відтинках, максимально розширюючи зону свого наступу. Рецепт дрібних просувань (на більшості ділянках так званого наступу просування за цей період складає від декількохсот метрів до двох-трьох кілометрів) простий – повне стирання з землі артилерією та авіацією чергового донбаського селища та безупинні «накати» лобовими таранними атаками. Про жодне військове мистецтво тут не йдеться.

Путін намагається продавлювати українську оборону, одержимий війною проти України ціною будь-яких втрат. Головне – «приростати новими територіями». За його розрахунками, у війні на знищення він може собі дозволити набагато вищі матеріальні і людські втрати, ніж Україна. А щоб зменшити можливість опору українців, Путін, замість концентрації ресурсів на одному чи двох напрямках, почав «наступати» одночасно на декількох ділянках від Харкова на півночі до Запоріжчини на Півдні.

Кремль заручився підтримкою Ірану та Північної Кореї та припустив, що може виграти ресурсну війну (Росія звикла діяти в умовах, коли її артилерійська перевага сягає від 20 до одного пострілу до мінімум п’яти до одного) перевів економіку на воєнні рейки та, постійно здійснюючи приховану мобілізацію (набираючи на війну щомісяця до 30 тисяч могілізованих).

Путін вдався до рішучого тиску і сам потрапив у ресурсну пастку. Розмазавши свій величезний, але все ж не необмежений, військовий потенціал по максимально широкій ділянці фронту, намагаючись постійно наступати, без оперативних пауз, перегрупування, під постійним контролем і активною дією українських БПЛА, російська армія несе шалені втрати, як людські, так і матеріальні, які не можуть компенсувати нинішні темпи поновлення військової техніки та живого ресурсу.

За останні два місяці Росія побила усі власні рекорди втрат живої сили. У травні і червні втрати Росії (38940 та 35030) перевищили нинішні можливості російської мобілізаційної машини щодо поповнення військ. У червні росіяни втратили також 359 танків. Враховуючи, що бази зберігання придатної військової техніки, яка може бути відновлена, майже спустошені, а російський ВПК здатен щомісячно відправляти у середньому 350-400 (переважно старих відновлених одиниць) танків, Росія доходить до межі, коли втрати компенсувати буде надзвичайно важко, а про формування будь-яких запасів годі й говорити.

Подібна ситуація й із бойовими броньованими машинами. Їх втрати у червні сягнули 603 одиниць, а компенсувати це можна лише відновленням дуже застарілої техніки, або використання неброньованого цивільного транспорту для підвезення особового складу, що суттєво збільшує втрати особового складу.

Схожа ситуація й зі ствольною артилерією. У червні було зафіксовано рекордну кількість втрат – 1415 одиниць. Важкі втрати понесла російська армія в системі протиповітряної оборони (59 комплексів), фактично оголивши і лишивши без прикриття цілі ділянки фронту і армійські з’єднання.

Величезні втрати несе Росія і у розділі так званої спецтехніки разом з особовим складом саперно-інженерних з’єднань. Виключна перевага в використанні керованих авіаційних бомб, якими Путін стирає з землі донбаські селища, (які мав би захищати і визволяти), дозволяє російській армії продовжувати зберігати наступальний імпульс.

Не маючи можливості забезпечити скритне підтягування своїх штурмовиків до лінії фронту на захищеній бойовій броньованій техніці по безпечних розчищених саперами та інженерами проходах, Росія кидає у «банзайштурми» на мотоциклах малі не підготовлені групи, завдання яких вклинитися у бойові порядки противника і спробувати закріпитися. Більшість з цих груп гине ще з моменту початку руху. Але це не зупиняє Путіна, розуміючи, що на цьому етапі це крайня можливість хоч якось наступати, Путін діє на надриві, вважаючи, що може досягти хоч якихось успіхів, а у випадку провалу – негайно домагатися припинення вогню на існуючій лінії розмежування. Путінський перемовник Орбан вже зондував подібні пропозиції нещодавно у Києві.

Фактично російський диктатор пішов ва-банк. Наразі ключовою проблемою такої високої ставки є критична нестача та її неминуче збільшення у майбутньому усіх необхідних ресурсів. Саме це вже перетворило механізовану «другу у світі армію», на футуристичний натовп бомжів на мотоциклах та гольфкарах у стилі «Шаленого Макса». І якщо критичну нестачу броні Путін компенсує чим попало, проблема браку людських ресурсів проявляється все більше.

Рабовласницький воєнний ринок, коли кожен з регіонів підвищує суму виплат мобілізованих, щоб перетягнути їх з інших регіонів, вже дає збої. Добровольців стає все менше, а кількість «виметеного на війну населення» та понесених втрат у деяких регіонах зашкалює. Приміром у малочисельній Тиві кожного десятого вже загребли, а кількість дітей сиріт за останні роки збільшилася на декілька тисяч. Подібну децинацію переживають й інші малі, поневолені Росією, народи.

Оскільки дурних і бідних охочих їхати помирати на війну стає все менше, а тюрми вичищені «зеками-добровольцями», Росія мусить вдаватися до неординарних методів поповнення особового складу.

З початку року, за свідченням голови Слідчого комітету Росії Алєксандра Бастрикіна, близько 10 тис. натуралізованих росіян відправлені на війну. Росія здійснює масові рейди в місцях проживання та праці так званих незаконних мігрантів з метою використання їх у вигляді гарматного м’яса на війні. Є непоодинокі спроби залучення обманним шляхом іноземців на цивільні роботи і направлення їх на фронт. Уряд Шрі-Ланки вже офіційно вимагає від Росії компенсації за громадян, які загинули на війні та повернення живих додому.

Росія покладає великі надії на появу на фронті північно-корейського будівельно-інженерного корпусу, адже власні будівельники давно переформатовані у штурмовиків і зточені у лобових атаках. Вибравши з тюрем в’язнів чоловіків, Росія вдалася до агресивного залучення у військо вʼязнів-жінок, непоодинока фіксація загибелі яких на фронті вже стала звичним явищем. Однак найдикішою формою поповнення є людоїдська практика формування штурмових загонів із числа поранених і непридатних чоловіків.

У Росії ширяться масові повідомлення про залучення на фронт чоловіків з госпіталів, у гіпсі, зі знерухомленими кінцівками, яких під страхом розстрілу женуть розчищати проходи. Останнім часом серед полонених росіян трапляються переважно ті, хто без будь-якої підготовки одразу був кинутий у бій, непридатні та обмежено придатні.

Широкий резонанс отримала інформація від бійців 205 російської бригади, поранених бійців якої пачками відправляють на фронт. Будь-які скарги на такі дії у військову прокуратуру залишаються без руху. Пораненим та їх родинам погрожують, проти них, у разі обґрунтованої відмови, одразу відкривають кримінальні провадження і посилають на фронт. У Якутії поранених учасників так званої СВО, які відмовляються їхати на війну проти України насильно утримують у СІЗО Якутська. Крім звичних тортур, силовики вмикають на повний голос пісню Шамана «Я росіянин».

Психічнохворого мобілізованого зварювальника Сергія Чеботарьова, нещодавно важко пораненого на фронті, знову кинули в бій. Військові з’єднання окупантів, які понесли важкі втрати, замість того, щоб бути відведеними і доукомплектованими, розформовуються, а їхні, навіть поранені, бійці стають донорами для штурмових груп інших формацій. Про таку ситуацію нещодавно інформували сім’ї мобілізованих з шостої роти ВЧ 29601 із республіки Башкортостан. Без будь-якої підготовки їхніх рідних кидають на штурми. У них немає евакуаційних груп, їжі та води. І така практика повсюдна.

Про неї вже вголос починають кричати навіть путінські воєнкори, приміром, Святослав Голіков, який публічно пише: «Чисельність наших сил у принципі не відповідає задачам активних наступальних дій. Якість особового складу не набагато краща, як серед поповнення, так і серед тих, хто служить довго, серед усього й через банальне зношування організму. Плюс відверто безвідповідальне ставлення до питання збереження людей з боку значної частини командування. Противник може ж не посипатися до того часу, як наші можливості залучення на контракт істотно просядуть. Нам вже не вистачає сил для радикального розвитку успіху на ряді оперативних напрямків. Не кажучи вже про те, що десь ми вчергове сумно застрягли».

Однак Путін на такі плачі не зважає, «Москва сльозам не вірить», тим паче що воює розхідним матеріалом не зі своїх дітей і не з дітей московського бомонду. Війна до останнього тувинця, башкорта, бурята, калмика, якута – цілком прийнятний для нього варіант. І якщо треба, він посилатиме їх пачками на самокатах, бо хто сказав, що ціль денацифікації стосується лише українців.

Для кремлівського карлика варто фізично на десятиліття ліквідувати будь-яку можливість спротиву серед колонізованих і поневолених народів. А ще, схоже, Путін упивається у крові і масовому людиновбивстві «своїх». Бо, як відомо, немає людини – не буде й проблеми…