Довга війна. Ми повинні перевести на військові рейки психіку – інакше нам не вистояти

Близько року тому перестав спілкуватися з однією дуже непоганою людиною. З військовим експертом і колишнім військовим. За його ініціативою.

Йому не подобалися мої прогнози довгої війни. Це суперечило його переконанням і тому, що він говорив у своїх стрімах.

Ні, він не стверджував, що перемога буде завтра, але натякав на досить швидке вирішення питання. Я ж говорив, що ця війна не може закінчитися швидко: у нашого ворога в ній немає конкретних цілей, а в нас немає сил і засобів захопити країну площею 17 мільйонів кілометрів із населенням понад 100 мільйонів осіб.

Тепер і він дозволяє собі думку, що військові дії триватимуть роками.

Чесно кажучи, краще б збувалися його попередні прогнози... Але поки що збуваються мої.

Спринтери і стайери біжать по-різному. Різна стратегія подолання дистанції. Різна тактика в розподілі зусиль і ресурсів.

Дуже важливо правильно визначити дистанцію і вибудувати стратегію у війні. Особливо, коли ресурс обмежений і значно менший, ніж у противника.

Якщо технологічний ресурс ми можемо компенсувати зброєю і технікою союзників, то людський ресурс відновити неможливо.

На нас чекає довга війна. Можливо, що її нинішня гаряча фаза триватиме понад п'ять років (ми вже воюємо з 14-го, просто з різною інтенсивністю), але не виключена можливість, що вона може тривати довше.

Крім економіки, промисловості та логістики ми повинні перевести на військові рейки психіку – інакше нам не вистояти. Ворог не випарується, не побіжить, а якщо і відійде, то продовжуватиме бити нас безпілотниками і ракетами.

З ними миру бути не може. А будь-яке перемир'я лише дасть їм час на відновлення здатності нести нам смерть і руйнування.

Це не безвихідь і не плач Ярославни. Це план. Дистанція в нас не спринтерська – марафонська. Треба повільно спуститися з пагорба й заспокоїти войовниче стадо, яке вважає себе надлюдьми.

Завдання важке, але вирішуване.