Що насправді підтримує зростання ультраправих в Європі?

За даними The Economist, у 15 з 27 країн ЄС крайні праві політсили користуються підтримкою понад 20%. Серед них усі великі держави ЄС, за виключенням Іспанії. У США потужні позиції у правих радикалів, яких очолює, власне, Трамп. Але сьогодні давайте зробимо акцент на Європі.

Було б доволі наївно думати, що причини тут тільки у «міграційній кризі» чи російсько-китайській пропаганді. Все трохи складніше. Бо тенденції зростання популярності ультраправих в Європі як мінімум 25 років. Спробую пояснити причини коротко.

Вихідне положення. Оплот ультраправих – маніпуляція страхами, невдоволенням елітами і «світовим порядком». У широкому сенсі завданням є зібрати голоси всіх, хто невдоволений розподілом благ і привілеїв поточною елітою. Фрагментація невдоволення, розпалювання ненависті і страхів – база для ультраправих. Тому для них страх війни і будь-яких мілітарних загроз – ідеальне поле для зростання. Тому вони часто проти допомоги України відштовхуючись від страху ескалації.

Економічне підґрунтя. Головним імпульсом для відродження ультраправих у розвинених країнах стала глобалізація. «Великий перенос» виробництв у Китай і відтік робочих місць у промисловості значно знизив авторитет соціал-демократів в Європі, традиційного вибору для індустріальних працівників. Багато підприємств закрилося, а цілі індустріальні міста переживали гостру кризу.

Глобалізація об'єктивно сприяла більшому соціальному розшаруванню навіть у розвинених країнах, якому могли завадити тільки широкі соціальні програми. Фінансова криза 2007-2009 підтвердила у головах багатьох людей гіпотезу, що глобалізація це зло. Тези про те, що треба повертатися до «національних проєктів», знаходили все більше підтримки. І протистояння глобалізації стало наріжним каменем ультраправих Європи (і Америки).

Жага сильної руки ще один стовп ультраправих. Запит на «сильну руку» і «наведення порядку» нікуди не поділося у частини населення навіть у найліберальніших країнах Європи. Щоб цей запит посилювався потрібно лише мати або просто вигадати сильного внутрішнього чи зовнішнього ворога. Цим вдало користуються як диктатори, так і екстремісти на кшталт Альтернативи для Німеччини.

Особливо сильну руку люблять там, де формується сильна ностальгія «за славетними часами». Тому, наприклад, німецькі ультраправі особливо популярні у колишній соціалістичній НДР, де не було нормальної денацифікації.

Боротьба з «руйнівниками ідентичності». Що стосується міграції, то головним бустом цієї опори події першої половини минулого десятиліття. Коли ж після початку громадянської війни у Сирії і війни з ісламістами в Африці у Європи хлинув величезний потік біженців, ультраправі підсилили свої позиції у боротьбі з «інаковими». Потік біженців дійсно був величезним, зусилля урядів по їх інтеграції були кволими, і спекулювати на цьому було зручно.

Але ненавистю до мігрантів все ж не обмежується. Ворогів за потреби знаходять дуже легко. Головне, щоб вони відповідали критерію «руйнівників традиційного світу» електорату наших «героїв». За бажання під руйнівників підходять опціонально і жінки, і ЛГБТ, і атеїсти, і вчені, які щось кажуть про коронавірус чи зміну клімату.

Інформаційна революція теж допомогла. Інтернет і нові підходи до ЗМІ відкрили широкі можливості для фрагментації аудиторії, поширення теорій змов і роботи з політизацією страхів. А враховуючи, що фрагментація аудиторій і робота з їх страхами – це база для правих радикалів, зараз вони мають обʼєктивну перевагу над усіма поміркованими політиками і своїми опонентами з лівої сторони підкови. Що дозволяє їм не перемагати, але кидати виклик поміркованим політикам.

Тенденція на зростання цих партій – неприємна для Європи. Бо у неї є цілий комплекс обʼєктивних причин. Але маятник у демократичних суспільствах тому і існує, що як тільки зміняться тренди обʼєктивні зміниться і запит політичний. Зміниться контекст – зміняться і тренди.