Що відбувається? Про війну, настрої та перспективи
Реальність влаштована складніше ніж дихотомія зради і перемоги
Накопичилось багато втоми. У всіх. І на фоні відсутності суттєвих нових з фронту (як поганих, так і очевидно гарних) втома трансформується в зраду. А зрада – в пошук винних. Як об'єктивних, так і вигаданих. Це нормально. Це взагалі властиво людям як виду і тому нічого дивного немає.
Тому «війна триватиме ще 10 років» в багатьох. Тому – буквально – купа постів «Україна перетвориться у величезний військовий табір». Хоча перше неможливо через брак ресурсів у обох сторін. В тому числі людських. А друге – через те, що обидві економіки індустріально не вивозять. Бо – знову таки – брак людей і технологій. Інженерів, бляха, не вистачає. І під час активних бойових дій радикально трансформуватися не зможуть. І ні, неможливо виробництво масла трансформувати у виробництво гармат. Зараз технологічний уклад не першої половини 20 століття.
З іншого боку, як тільки тенденції трансформуються у гарні новини, нас чекає хвиля ейфорії. Але. Навіть найбільш грандіозний успіх контрнаступу на півдні не зробить доступною «перемогу за три місяці». Блокаду Криму наблизить, так. Стратегічно гарантує Україні виживання та можливості для розвитку – так. Але без «чорного лебедя» для РФ штурмувати урбаністичні райони Донбасу для нас так само криваво як для росіян. І треба буде креативити.
Тому нам доводиться працювати на кілька фронтів.
1. Те, що роблять ЗСУ – щоб росіяни не просувалися і відсувалися.
2. Розхитувати ворога з середини. І це зараз відбувається цілком бадьоро.
3. Наполягати, що зброя, яку ми не можемо купити (бо не продають) має надавалася більше і швидше. Так, і союзникам неприємно, коли їх тикають у болючі точки, і ми не досконалі – але вибору немає.
4. Нарощувати власне виробництво там де ми можемо по максимуму, але без надочікувань.
Коротко по фронту.
- ЗСУ продовжують цілком ефективно руйнувати фундамент оборони РФ: арту, ППО, логістику і просуватися в ключових точках.
- Система статичної оборони ЗС РФ стала доки її прикривають достатня кількість артилерії, ППО, ВПС і доки вистачає людей тримати позиції. Тому як тільки оборона втратить достатньо свого прикриття і підживлення – буде боляче.
- Саме локальні прориви створюють загрози ударів з тилу і можливість зруйнувати забезпечення позицій ЗС РФ. Тоді і мінні поля, і доти стають подібні до лінії Мажино. Коли лінія ще є, а сенсу в ній вже нема.
- Фундамент для цього активно створюється, коли прорив(-и) станеться – ніхто точно не скаже.
Так, хочеться щоб росіяни покидали зброю і втекли. Але так поки що не буде.
По БПА, які атакують Москву і кораблі ВМФ РФ. Як ці атаки впливають на перебіг війни?
- Проявилися очевидні недоліки ППО Московського регіону. Двічі. В одну. Будівлю. За три. Дні. А значить ППО і засоби РЕБ будуть тягти до Москви. А це допомагає вирішити завдання ЗСУ на фронті.
- Тиск на еліти посилюється. Крах відчуття безпеки у Москві – порушення соціального договору між владою та специфічним середнім класом, що обслуговують режим. Де вони служать, а їм забезпечуються комфорт і сталість. І веде це не до «сплочения вокруг трона», а до підриву легітимності, недовіри і саботажу.
- Атаки безпілотників по кораблям флоту Росії це про:
- можливість РФ забезпечити блокаду з моря без ризику для власного флоту. Вона мізерна;
- потенціал блокади Криму, коли для цього прийде час. Він є.
Важливо. Практика застосування водних БПА тільки формується. І тому не треба чекати, що атаки десятків дронів в бухти базування флоту РФ стануть звичайною практикою вже завтра. Але стануть.
Реальність влаштована складніше ніж дихотомія зради і перемоги. Нема жодної причини розлаблятися або впадати у відчай. Ще буде дуже важко і складно. По часу закладатися треба на такий саме термін який вже триває повномасштабне вторгнення. Так простіше планувати і готуватися. До участі у війні чи до довгострокової допомоги ЗСУ. І при цьому не втратити адекватність і психічну рівновагу.