Знак швидких змін? Про що говорить резолюція, яку прийняли в Європарламенті

Щоб переживати наші часи без шкоди для психіки, треба бути хоч трохи істориком. Тільки коли усвідомлюєш історичний масштаб подій, яким тобі випало бути сучасником, бачиш, наскільки насправді все відбувається ШВИДКО.

Ось приклад. Всього рік тому (23.02.23) New York Times опублікувала мою op-ed (т.зв. «гостьову передовицю») під заголовком The Problem With Russia Is Russia – із такими, між іншим, словами (подаю в укр. перекладі):

«Що Росія не зможе демократизуватись, доки не розпадеться, – що вона не є національна держава, а є та сама, що й 300 років тому, домодерна мультиетнічна імперія, яка живе з географічної експансії й грабунку ресурсів і тому приречена відтворювати знову й знову, під байдуже яким ідеологічним прикриттям, ту саму тюрмоподібну політичну структуру, котра єдина й тримає її при купі, – цей урок людству ще тільки належить засвоїти».

Це була грім-бімба. (Я у ті дні перебувала у Лондоні й могла судити не тільки з лавини відгуків і захвату редактора, а й з реакції перших читачів – брит. журналістів першого ешелону: шок, вибите вікно Овертона, ми до такого дискурсу не звикли...).

І от учора – всього через рік і 6 днів – Європарламент приймає резолюцію, в якій чорним по білому сказано (див. скан):

«Вирішальна перемога України може призвести до справжніх змін у Російській Федерації, зокрема до деімперіалізації, деколонізації та рефедералізації, які є необхідними умовами для встановлення демократії у Росії» (с).

Як там було у класика? Еге, каже чумак, еге...

Коли за рік те, що вважалось «контроверсійним поглядом в інтелектуальному дискурсі», переходить на рівень політичних резолюцій, – це знак змін ШАЛЕНОЇ швидкости. Без перебільшення.

Я не знаю, скільки ще часу треба, щоб ці зміни «вийшли на поверхню» вже на всім очевидному матеріальному плані (неспостережливим тоді здається, що це грім з ясного неба, – що, як писав В. Розанов свого часу, «Россия слиняла в три дня»), – але темп таки вселяє надію!

Стоїмо (с).