Дівчинко, хочеш зніматися в кіно? Туга петля на шиї мистецької освіти в Україні

Добігає завершення період вступної кампанії в мистецькі вузи нашої країни (саме вони у ракурсі цих нотаток).

Ні карантин, ні інші наші випробування не збивають високий градус прагнень юнаків і дівчат вступити у творчі вузи. Як і раніше, діти марять акторським фахом. Сакраментальне запитання у назві давнього радянського фільму ще 70-х (з Адою Роговцею) «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?» навіть через буревії десятиліть передбачає однозначну відповідь: Хочу!

Цьогоріч, за неофіційними даними, кількість претендентів на одне акторське місце – приблизно 50 охочих. Це у престижному столичному творчому виші імені І. Карпенка-Карого. І він далеко не єдиний навчальний заклад, куди прагнуть тисячі окрилених акторськими мріями юних. Бо акторське ремесло – публічне, престижне і сьогодні інколи достойно оплачуване (особливо, якщо потрапив у вигідний серіал на сто серій).

Донька моїх знайомих цього виснажливого літа також випробовувала свої сили на «акторство» в Карпенка-Карого.

Батьки були мудрим і наполегливим, коли обговорювали можливий навчальний заклад. Кажуть, університет Карпенка – бренд, він, мовляв, має один з найвищих рейтингів серед  світових театральних шкіл. Студенти Карпенка ледь не щороку перемагають на різних міжнародних кіно- і театральних фестивалях. Школу українську знають і поважають. І попри всі проблеми, які завжди у нас є, це не загальні слова, а фактичний показник гідного творчого статусу. 

«На том і порєшілі». 

Які ж проблеми?

Як завжди, вступна кампанія, вимотує і висотує нерви дітей і батьків. Конкурс серйозний, а ще є проблема потрапити до того педагога, який тобі ближчий за творчим духом та віросповіданням.

У той же час, батьки абітурієнтки періодично почали скаржитися на певні дивні чи проблемні моменти вступу. Думають, якщо я пишу про театр, то це на щось впливає.

Які ж проблеми і чи не накручені вони батьками?

Кажуть, наприклад, що при вступі абітурієнту приділяється менше уваги з точки зору потенційних творчих можливостей тих дітей, які мріють стати новими Сумськими чи новими Вітовськими. Тобто, вирішальний фактор при відборі майбутнього актора – загальноосвітні предмети (і це теж треба!), а не суто творчі вияви артистичної індивідуальності. Але ж за декілька хвилин педагог просто не в змозі оцінити і виявити творчий потенціал абітурієнта. Але така система, і з нею треба щось робити.

Буда підозра, що емоційні батьки просто дещо перебільшують, піклуючись про майбутню творчу долю улюбленої доньки.

Виявилося, таки мають рацію.

Автор зв’язався телефоном з одним із метрів нашого педагогічного театрального руху і попросив у нього коментар на цю тему.

«Зараз дійсно триває послідовне знищення традиційної української національної системи освіти, зокрема системи вступу в театральний вуз, яка відточувалася протягом тривалого часу, –  коментує «Главкому» цю тему відомий український режисер та педагог, заслужений діяч мистецтв, керівник Київського Національного Молодого театру Андрій Білоус. – Національну систему формували наші видатні майстри, педагоги – культові актори та режисери України, серед яких багато великих легендарних імен».  

– Суть навчальної системи в театральному – насамперед, кропіткий системний відбір найталановитішої молоді. Абітурієнти майже  пів року проходили крізь творче сито наших майстрів, які прискіпливо виявляли явні та приховані здібності вступників. Проводили десятки відбіркових консультацій, на яких відомі майстри театру ніби під мікроскопом розглядали фахові дані майбутніх митців. До іспитів завжди допускалися найкращі, обрані.

Згодом вже іспити дозволяли обрати найкращих з кращих. Головний акцент завжди робився на фахових даних абітурієнта. Загальноосвітні іспити мали важливе, але не вирішальне значення.

Що ж маємо цьогоріч та декілька попередніх років?

Кажу як є... Без прикрас. Ніякого попереднього відбору нема – усі охочі подають документи на вступ до творчого вишу. Результат... За три дні майстри мають прослухати приблизно 600 дівчат та хлопців. За вісім годин робочого дня – без перерви – це лише дві з половиною хвилини(!) на кожну з  претенденток, яка має виявити свої здібності та таланти...

Крім того, до балів, які абітурієнти отримують з фахових іспитів, додаються бали ЗНО та Атестату, які з метою боротьби з корупцією залишаються невідомими для комісії. Як результат, найталановитіші діти, які інколи мають нижчий бал загальноосвітніх предметів, програють у підсумку тим, хто не такий талановитий, але краще вивчив історію чи математику. Це, дійсно, абсурд. Сергій Бубка стрибає шість метрів, а йому кажуть, у вас ЗНО менше, тому медаль дістанеться тому, хто краще знає математику.

Загальнонаціональна боротьба з корупцією у нас інколи набуває спотворених форм, за яких з водою виплескують і немовля...

Знаю, що  і інші мистецькі вузи (художні, музичні) мають схожі проблеми. Цікаво, що така тенденція, мов зашморг на шиї, повільно і тривало душить горло українським мистецьким вузам вже тривалий час, незалежно від президентів та міністрів культури й освіти, які у нас часто змінюються, а проблеми лишаються.

Що ще симптоматично? За моєю інформацією, ректори вишів нічого не можуть вдіяти, Бо їх інколи просто не хочуть чути у міністерстві освіти, яке опікується і творчими вузами.

Чи є вихід?

Питання це постало після емоційного монологу керівника Київського Національного Молодого театру і визнаного педагога.

Якщо швидкоплинне керівництво Міносвіти не хоче чути ректорів, педагогів і батьків, то є інший шлях, коли мова йде про театральне та кіномистецтво. Силами знизу формується ініціативна група (так би мовити, громадська рада) з найвідоміших представників Національних театрів. Артикулюються певні навчальні (педагогічні) проблеми, вимоги.

І ніякий транзитний міністр освіти навіть не пікне проти, коли побачить у документі знайомі та гучні прізвища з наших провідних театрів: Бенюк, Сумська, Хостікоєв, Богданович, Резнікович, Кадочникова, Кудря, Богомазов, Білоус, Вітовська, Солов’яненко, Стригун, Козак, Литвиненко та інші...

Як сказали б у такому випадку Фросі Бурлаковій з відомого фільму Ташкова: «Приходьте Завтра!»

І прийдуть. Бо діти в артисти хочуть.

Олег Вергеліс, для «Главкома»