Найвпливовіша жінка в сфері культурних індустрій. Інтерв’ю з Юлією Федів

Юлія Федів – жінка, при появі якої  на обличчях представників нашої культурної спільноти відразу виникає життєдайний захват, а у голосі трепет. Юлія очолює інституцію, яка де-факто сьогодні є найвпливовішою в культурному середовищі. Мова про Український культурний фонд. Колись образно називали Фондом Марини Порошенко, яка його очолювала, а у нові часи обмежуються абревіатурою УКФ.  

У часи пандемії, кризи та безгрошів’я погляди культспільноти повернулися у бік УКФ. Згадуючи фольклор, «Як дасте гроші – будете хороші!». Нині це ‒ таки улюблена приказка наших культподвижників.

За суб’єктивною версією автора, пані Юлія Федів сьогодні – найвпливовіша постать у сфері креативних індустрій (мова про вимір не художній, а суто менеджерський), адже у часи політичних та економічних катаклізмів їй таки вдалося утримати і Фонд, і багатьох «голодних» митців підтримати на грантовій основі...

Загалом, починаючи з 2018 року, Український культурний фонд підтримав понад тисячу культурно-мистецьких проектів.

Про те, як позначився на роботі УКФ карантин, секвестр державного бюджету, про плани та враження від співпраці з Міністерством культури в період перманентних змін, «Главкому» розповідає Юлія Федів, виконавча директорка УКФ.   

Юліє, з яким настроєм і якими відчуттями підходите ви і УКФ до календарного фінішу цього надзвичайно важкого 2020 року?

2020 рік видався дійсно напрочуд важким, сповненим серйозних викликів. Для мене особисто ‒ це рік самоаналізу та самозанурення. Тиск зовнішніх обставин посилює спрагу до нових знань, пошуку нових істин, тому це рік десятків прочитаних книг на теми філософії, соціології та управління. 

Для команди Українського культурного фонду цей рік був непростим: заплановані ще наприкінці 2019 року процеси (підвищення спроможності секторів, відкриття представництв УКФ на місцях) зіткнулися з викликами спочатку через повний локдаун та перехід команди Фонду на дистанційну роботу, потім через секвестр державного бюджету. Якщо з першим викликом ми впорались, бо встигли до карантину повністю автоматизувати роботу над заявками, то другий потребував «плану Б», аби максимально вберегти бюджет та підтримати переможців 10 конкурсних програм Фонду. 

Далі було літо і «план В» ‒ надання інституційної підтримки галузі, що зазнала збитків через наслідки локдауну, у розмірі 590 млн грн. Отже, на порозі 2021 року прагнемо стабільності та роботи у звичному режимі. Плануємо перехід з періоду трирічної турбулентності, становлення УКФ як інституції національного значення на етап якісної сталої діяльності для підтримки та розвитку культури, креативних індустрій та культурно-пізнавального туризму України.  

Що вдалося і що не вдалося реалізувати у 2020-му?

Вдалося вистояти. На жаль. не вдалося якісно реалізувати програму інституційної підтримки галузі через короткі терміни встановлені Кабінетом міністрів України та затримки з виплатами коштів Державним казначейством. 

Загалом, скільки фінансів потрібно на рік УКФ хоча би для «помірного щастя»?

Не можу так просто і швидко відповісти на це запитання, як герой «Золотого теляти». Питання ж не у кількості коштів, а у процесах формування та реалізації державної культурної та фінансової політик.

Коли є чітке розуміння, як мінімум, на 5 років пріоритетів та принципів державної підтримки культури на рівні уряду, а також діє багаторічне планування та реалізація держбюджету, тоді такі установи, як УКФ, мають можливість якісно планувати свою діяльність не з року в рік, а на 5-10 років. Якщо брати до уваги запит, що надходить від спільноти, на фінансування культурно-мистецьких проектів, то це 1-3 млрд грн.

Ви очолили Фонд за часів попередньої влади, каденції Петра Порошенка, влада теперішня в особах певних її веселих представників якось намагалася на вас тиснути, може, навіть викручувати руки, адже у Фонді – гроші?

Закон «Про Український культурний фонд» забезпечує незалежність та самостійність Фонду у формуванні та реалізації діяльності у царині культури. Якісна робота команди, прозорість та чіткість процесів надання державної фінансової підтримки на конкурсних засадах, на щастя, дозволила Фонду зберегти сталість своєї діяльності, попри політичні зміни в країні.

Маю надію так буде і надалі.

Чи виникають конфліктні ситуації, коли окремі митці чи організації, які не пройшли сито відбору, намагається чимось погрожували, наприклад, судовими позовами?

З першого дня своєї діяльності Український культурний фонд вибудовував взаємодію з представниками культурної спільноти на принципах відкритого діалогу та прозорої комунікації. На всі звернення та пропозиції щодо вдосконалення роботи Фонду наша команда реагує миттєво.

Питання, які потребували судового розгляду, звичайно виносилися на рішення суду. Такі випадки здебільшого виникали з нашої ініціативи, як реакція на неналежне виконання умов грантової угоди, зокрема на етапі отримання звітності за результатами реалізації проектів за підтримки УКФ.

Якщо відкинути загальні моменти, а взяти до уваги тільки особистісний суб'єктивний фактор, то за які арт-проєкти, підтримані УКФ, особисто ви маєте почуття гордості, естетичної, художньої та громадянської?

Таких проектів більшість серед підтриманих нами. Тут можна назвати як проекти національного значення, так і проекти локальних громад. Радію, що все більше проектів за підтримки УКФ отримують національне та міжнародне визнання.

Іноді державні національні культурні інституції нарікають, мовляв, УКФ частіше дивиться у бік недержавного культурного сектору і активно його підтримуєш фінансами. Ваша думка з цього приводу?

Це неправда, адже серед заявників Фонду багато представників державного та комунального секторів.

Потрібно пам'ятати, що Фонд створює рівні конкурентні умови для всіх гравців галузі незалежно від їхньої юридичної форми.

Однак, давайте також не забувати, що державні установи отримують пряме фінансування з державного бюджету, так само як і комунальні установи ‒ з бюджетів місцевих рівнів, натомість неурядовий сектор не отримує державної підтримки, крім грантів УКФ, взагалі.

У сучасному контексті (економічна і політична криза, пандемія і т. д.) чи доречно піднімати тему закону про меценатство в Україні?

У сучасному контексті важливо провести аудит наявної нормативно-правової бази у сфері культури та зрозуміти, що вкладається у поняття меценатства, і чи чинні законодавчі акти, зокрема, Закон про благодійну діяльність, не мають механізмів залучення благодійників, меценатів у сферу культури.

На деякі проєкти УКФ виділяє щедрі кошти, мільйони, чи є змога  здійснювати аналітику: які підтримані проєкти хоча би частково відпрацювали вкладений у них бюджет, а які – з катастрофічних мінусом? Все ж таки кошти державні.

Дивлячись на те, що ви розумієте під словосполученням «відпрацювати вкладений бюджет».

Треба проаналізувати суть грантодавства та грантової підтримки. Грант ‒ це фінансові ресурси, що надаються на безоплатній і безповоротній основі для реалізації проекту. Під терміном «проект» розуміється діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на створення певного культурного продукту, культурного блага чи культурної послуги (їх сукупності).

Тобто, беручи до уваги сенси, закладені у два вищезазначені терміни, реалізація проєктів і є, користуючись вашим визначенням, «відпрацюванням вкладених державних коштів», хіба ні?

Коли говоримо про державну підтримку культури, слід розуміти якими категоріями мислив законотворець, прописуючи ці терміни, і чи передбачав, що грант є інвестицією, і вкладені державні кошти мають принести отримувачу цих коштів операційний прибуток, частину якого він повертає державі-інвестору, чи, можливо, законотворець передбачав грант як безповоротну цільову допомогу на те, щоб культура відбулася і отриманим «прибутком», доданою вартістю реалізованого проекту буде культурний капітал, і це довгострокова інвестиція у свідомого громадянина української держави?

Ваша позиція стосовно теперішньої окремої лінійки фінансування патріотичного кіно?

Вважаю, що в екосистемі державної підтримки культури присутні незначні недопрацювання, які дезорієнтують кінцевого клієнта державної допомоги. Я за чіткий розподіл повноважень між державними установами сфери культури, які надають підтримку. Якщо, наприклад, Державне агентство з питань кіно підтримує виробництво аудіовізуального контенту, тоді лише воно має курувати питання фінансування кіно.

Міністерство культури та інформаційної політики має позбавитися від нетипових, не своїх функцій і займатися формуванням культурної політики, координацією роботи підзвітних інституцій та наданням консультативно-дорадчих послуг у царині культури. А мережа підзвітних Міністерству культури інституцій має реалізувати державну політику. Коли, нарешті, кожен буде займатися своєю ділянкою, хаос та дублювання, які присутні наразі, будуть відкинуті.

Як складається комунікація з новим складом Мінкульту під орудою пана Ткаченка? Чого вони чекають від вас, чого ви чекаєте від них, насамперед? 

Зміна трьох складів, назв, місій міністерства за півтора року ‒ це виклик для інституцій, які працюють у сфері культури. Міністерство культури часів пана Нищука увійшло в десяток міністерств, які були піонерами постреволюційних реформ сфери державного управління. Створення УКФ, УІК (Український інститут книги – «Главком»), приєднання до програми ЄС Креативна Європа, законодавчі зміни, зокрема, введення поняття креативних індустрій у закон про культуру, Закон про мову та багато інших змін, закладених громадськими активістами у Стратегії культури-2025 почали реалізовуватися на практиці. Прихід пана Бородянського та глобальна реформа у турборежимі, яка виросла у створення великого Міністерства гуманітарної політики (культури, молоді, спорту та інформаційної політики) відкрило наступну сторінку реформ, а саме передача частини функцій міністерства на новостворені агенції з питань мистецтв та мистецької освіти, туризму, етнополітики та в найближчому майбутньому ‒ культурної спадщини. Потім зміна уряду, повернення до Міністерства культури та інформаційної політики, нова команда, нові бачення, нові реформи... 

Бачимо, що все-таки певний рух по одній прямій спостерігається, і це радує, але гальмування змін частими перетурбаціями у владі не йде на користь.

Позитивом є те, що попри ці зміни, кожна з команд міністерства визнавала важливість УКФ.

Який відсоток підтримки УКФ мають проєкти з регіонів, а які зі столиці?

Зрозуміло, що коли ми говоримо про потенціал регіонів, то передусім згадуємо Львівську та Харківську області, які є стабільно проактивними. Але якщо з даних прибрати, власне, заявки із обласних центрів ‒ Львова та Харкова, то картина вимальовується інша. За підсумками перших трьох років діяльності Фонду у ТОП-5 найактивніших областей: Київська, Івано-Франківська, Рівненська, Полтавська, Закарпатська. Я б хотіла акцентувати увагу на кількох тенденціях, які ми спостерігаємо. 

Регіони, якщо дивитися на запит та успішно реалізовані проекти, зосереджені передусім на освітніх проектах, що дозволяють рухатися вперед та набувати нові навички місцевим громадам. Скажімо учасники проекту «Культурний трамплін»: школа соціального проєктування для культурних менеджерів ОТГ» отримали можливість дізнатися про актуальні джерела фінансування проектів у галузі культури та креативних індустрій в громадах, зрозуміти, як використовувати культурні та креативні індустрії для розвитку своєї громади тощо. Діячі, що долучились до освітньої програми «Метатеатр» в Острозі, прагнули створити інноваційну освітньо-продюсерську театральну модель в Україні, почавши з локального рівня. У Дніпрі в межах одного з проектів, що реалізовувася за підтримки УКФ, працювали над менеджментом соціокультурної діяльності, щоб забезпечити сферу кваліфікованими спеціалістами…  

Хто з державних чиновників найчастіше телефону вам на особистий номер: Єрмак? Шмигаль? Ткаченко? Марченко? 

З вищезазначених осіб маємо зустрічі лише з паном міністром Олександром Ткаченком.

Щотижня відбуваються наради з керівниками підзвітних інституцій.  

Про пандемію. Які втрати? І яких вдалося уникнути?

Ми зберегли здоров'я та цілісність нашої команди – це найголовніше!

Чи погоджуєтесьз тезою, що Юлія Федів сьогодні є однією з найвпливовіших постатей в сучасній українській культурі, якщо брати не суто художній, а загальний вимір?

Дуже гучно сказано. Я би сказала, що я ‒ одна з тих, хто щодня робить те, у що вірить.  

Тоді хто, за вашою версією, сьогодні міг би претендувати на номінацію найвпливовіших людей в українській культурі? Цікавить ваша суб'єктивна думка. 

Таких людей в Україні чимало, їх можна перелічувати годинами і одного інтерв'ю буде недостатньо. Адже, уявіть, скільки у нас талановитих письменників та поетів, власників книжкових мереж та видавництв, театральних та кінорежисерів, акторів, драматургів, критиків, культурних журналістів, арт-менеджерів, кураторів, художників, скульпторів, дизайнерів, моделей, активістів. Але, всім нам ще треба багато працювати. І не піклуватися забагато про «номінації».

Бліц

З ким із прем’єрів найлегше і найкомфортніше говорити про проблеми культурної галузі: Гончарук, Гройсман, Шмигаль?

Ще не мала такого досвіду.

Остання українська книжка, яка вас позбавила сну і до якої постійно повертаються думки?

Оксана Забужко «Планета Полин».

«Номери» – фільм чи вистава?

Вистава.

Найбільша біда для Країни - дурні чи дороги? 

Дурні на дорогах.

«Мої думки тихі» чи «Гніздо Горлиці»? 

«Мої думки тихі».

«Захар Беркут» чи «Кіборги»?

«Кіборги».

Олег Вергеліс, для «Главкома»