Режисер Ахтем Сеітаблаєв: Так, фільм «Кіборги» - це пропаганда. Пропаганда здорового глузду і смаку

Військова драма про захисників Донецького аеропорту «Кіборги» стала справжнім одкровенням для українського глядача. Про героїчну оборону летовища він знав з телевізійних новин. Багато хто чесно зізнається, що не зміг стримати сліз під час перегляду.  Та успіх стрічки не лише у схвальних відгуках. Лише за перший вікенд у прокаті «Кіборги» зібрали близько 8,2 мільйонів гривень. За словами голови Держкіно Пилипа Іллєнка, такі збори – рекорд для українського кінематографа.

Стрічка режисера Ахтема Сеітаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит стала одним з переможців 8-го конкурсного відбору Держкіно та отримала державну фінансову підтримку – 24 млн грн, 50 % від усього кошторису фільму. 

Зйомки «Кіборгів» проходили на Чернігівському аеродромі та Гончарівському полігоні, а консультантом виступив один з військових, який безпосередньо брав участь у боях за аеропорт.

Традиційно для українських реалій не обійшлося і без скандалів навколо успішного патріотичного фільму. Журналіст та письменник Сергій Лойко, який є автором роману «Аеропорт», звинуватив творців стрічки у плагіаті, а на початку прокату фільму кілька кінозалів у Чернівцях відмовились демонструвати фільм.

«Главком» зустрівся з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим, який нещодавно повернувся з Днів українського кіно у Лондоні. Автор «Кіборгів» розповів «Главкому», як під час війни було знімати чесне кіно, та де починається межа між мистецтвом та пропагандою.

Ахтеме, почнемо розмову з вашого попереднього фільму. Ви повернулись з Лондону. Британський глядач серед інших українських фільмів міг переглянути вашу стрічку «Чужа молитва» про порятунок кримською татаркою єврейських дітей під час Другої світової.  Як лондонська публіка сприйняла «Чужу молитву»?

Добре. Після показу ще близько години спілкувалися, глядачі ставили багато питань. Власне кажучи, сама історія, яка була взята за основу сценарію «Чужої молитви» має дуже багато паралелей з сьогоднішнім днем. Конкретно - з окупацією Криму Російською Федерацією. Наприклад, один з головних героїв фільму є німецький офіцер прообразом якого був відомий Отто  фон Лендорф - штандартенфюрер СС. Німці, як відомо, займалися пошуком і знищенням євреїв. Служив він не просто у СС, а у підрозділі СС – «Аненербе» (організація, створена для вивчення традицій, історії та спадку германської раси. З січня 1939 року входила до складу СС – «Главком»). Ця структура займалася пошуком артефактів, по всьому світу, які б підтверджували право Третього Рейху на так зване панування в світі. Шукали артефакти, в тому числі, і в Криму.

У Криму, як відомо, ще в середні віки гірськими племенами було створено князівство Феодоро (невелике православне князівство на південному заході Криму зі столицею у місті Дорос (Мангуп), офіційно існувало з XIII по XV ст. ст.- «Главком»). У нашому фільмі німецький офіцер знаходить шматок цегли, який випав з кріпосної стіни і ще раз переконується в тому, що Крим – це споконвічна німецька земля. Чи не бачите ви паралелі із сьогоднішнім днем? Коли окупаційна московська влада шукає і намагається переписати історію, яка в реальності ніякого стосунку до Росії немає.

Чи є сьогодні надія на те, що прокат «Чужої молитви» все-таки відбудеться в Криму?

Звичайно ж, мені цього дуже хочеться, але це ж очевидно, що ні. Наприклад, моя стрічка «Хайтарма» (фільм Ахтема Сеітаблаєва, у якому розповідається про депортацію радянською владою кримських татар у 1944 році – «Главком») досі заборонена до показу у Росії.

Повірте, були б повні зали, якби стрічку дозволили. Але ми ж прекрасно розуміємо, як йдуть справи з прокатом у Російській Федерації, все відбувається практично у ручному режимі

Одна з підтем стрічки - те, що нацизм і комунізм є явищами одного порядку. У фільмі про це дуже точно сказано. Саіде Арифова – реальна особистість, яка врятувала у роки Другої світової війни близько 90 єврейських дітей у Бахчисараї. Фільмів, заснованих на таких історіях, коли хтось когось рятує, зокрема євреїв від Голокосту, достатньо багато. Проте ця історія унікальна тим, що вона врятувала їх двічі. Один раз вона врятувала їх, представивши кримськими татарами. Кожному дала ім’я, придумала минуле. Більш того, якимось жіночим чуттям вона зрозуміла, що знання мусульманської молитви буде ще одним доказом того, що вони не євреї, не іудеї, а мусульмани. Тому навчила їх молитви. Коли у Гестапо дізналися, що у Бахчисараї перебуває так багато єврейських дітей, її забрали на допит. Саіде катували два дні, але вона не зізналася.  Німецький офіцер відпустив її тільки тому, що не міг повірити, що молоденька дівчина так буде впиратися через чужих дітей.

В 1944-му році було звільнено Севастополь, тим самим було завершено звільнення Криму. Вже у ніч з 17 на 18 травня відбулась депортація кримських татар. Саіде встигла показати збережені справжні метрики дітей і довести, що вони не кримські татари, а євреї. Таким чином, вона врятувала їх вдруге, від депортації. Коли її депортували, діти бігли слідом за авто і кричали: «Віддайте нашу маму Саіде». Це документальний факт. Мені надзвичайно важливо було розповісти цю історію про те, як важливо людині зберегти в собі людину.

За перші вихідні ваша стрічка «Кіборги» зібрала близько 8,2 млн грн. Як ці цифри змінюються?

Разом із прокатом за понеділок було майже 9 млн грн.

Загальний бюджет стрічки -  48 мільйонів. Половину грошей виділило Держкіно, іншу половину – спонсори. Хто вони?

Частково «Кіборгів» профінансував мій продакшн «Ідас Філм», ще частину виділила компанія «Київстар». Також долучились наші грузинські партнери з компанії TUTA.

«Ви не повірите, як багато скептично-хворобливого ставлення до цієї теми»

Чим приваблювали спонсорів стрічки?

Це дуже складне питання. До підписання чеку треба пройти дуже довгий шлях. Готового рецепту у мене немає. Навіть якщо маєш класний сценарій,  немає гарантій, що стрічка стане успішною. Це скоріше інтуїція, довіра спонсорів.

Не останню роль для спонсорів, певно, мала гостра і актуальна тематика фільму?

Я думаю, що певним чином так. Хоча на етапі підготовки фільму чув і багато негативу. Ви не повірите, як багато скептично-хворобливого ставлення до цієї теми. Поясню чому. Основна теза так званих противників теми кіборгів звучить приблизно так: «Чи не рано знімати фільм на цю тему, коли війна все ще триває?». Дійсно, у історії кінематографу більшість фільмів про війну знімались через роки після закінчення бойових дій.

Особисто мені як людині, як режисерові не потрібна часова дистанція, щоб зрозуміти кілька очевидних фактів: Московія напала на мою країну, у нас окупована частина Донбасу і Крим, наші хлопці гинуть, а також те, що народжується нова країна. Якби пафосно це не звучало, я переконаний, що ми живемо в унікальний час.

Від кого саме звучала подібна критика такої ідеї для кінострічки?

Найчастіше так говорять люди, для яких війна пройшла по дотичній, ніяк їх не зачепивши. Я ж розумію і бачу, хто це говорить. Для мене найголовніші відгуки – та величезна кількість листів, які надходять від тих людей, які воюють. У тому числі і від тих людей, які були в аеропорту під час бойових дій. Приходять листи від матерів загиблих на війні і від тих, чиї сини і доньки служать. Вони, навпаки, говорять про те, що ми вчасно говоримо про війну і про те, як важливо, що їх дітей не забувають. Воїни говорять про те, як важливо, що ми чітко розставили акценти, що наш фільм не про війну, а про світ, який народжується від цієї війни, про те, як важливо проговорювати питання, які ми ставимо один одному тут – в мирному житті. Але там, на фронті, коли ти, на жаль, чітко знаєш, що кожна наступна хвилина може стати останньою, вони набувають зовсім іншого емоційного градусу, зовсім іншої актуалізації.

Прокат стрічки відбувається на близько 150 екранах країни, де найбільший потік глядачів?

На початку промотуру, який почався 26-го листопада, у Маріуполі усього один кінозал заявив прокат фільму, а пізніше – вже два. У Запоріжжі - один великий і повністю забитий. І ось зараз я зустрічаюся з директорами кінотеатрів, вони мені кажуть: «Я дуже шкодую, що не зробив презентацію. У нас 4 сеанси в день і повні зали, спасибі». Далі, у Дніпрі спочатку був заявлений один зал, а потім почали показувати у шести. У Львові спочатку був один зал, потім - чотири. У Чернігові - один зал, а потім - три. Тернопіль - один, потім - три. Івано-Франківськ – один, потім - чотири. Тобто, можна припустити, що до картини є інтерес. Вже на кінець тижня регіони стали активніше дивитися, приплив глядачів зріс.

Чим завершився скандал у Чернівцях, де два кінозали нібито відмовилися від показів?

Ми до них звернулися заздалегідь, ще до початку прокату. Їм були направлені листи, на які ми навіть не отримали відповіді. Звичайно, ми знову підняли це питання. Якщо мова йде про бізнесову складову, то дуже дивно, якщо відмовляють фільму, до якого є очевидний інтерес. Після цього нам сказали, що в тих кінозалах нібито був ремонт. Це дуже дивно, коли у залі, в якому йде ремонт, є афіші інших стрічок. М'яко кажучи, це називається «дуже каламутна історія». Після того як ми підняли це питання в засобах масової інформації, вони почали говорити, що ми перебільшуємо.

Я бачив пост депутата голови фракції «Народний фронт» Максима Бурбака, який купив 160 квитків для ліцеїстів. І він там написав: «Чернівецькі зали показують «Кіборги». Сенсація про саботаж – це пшик». Я ще раз кажу, інтернет все зберігає, і листування в тому числі.

Чи будуть представлені «Кіборги» закордонному глядачу?

Ми сподіваємося, проте підписаних договорів ще немає. Можете повірити мені на слово, дуже багато прийшло пропозицій з агентств. Є велика зацікавленість з Канади, Польщі, країн Балтії, навіть з Америки. Ми, власне кажучи, і сценарну структуру нашого фільму будували під західного глядача. Нас навіть деякі журналісти запитували: «Навіщо ви так детально розповідаєте хто, кому і чого?». Якраз для того, щоб, коли західний глядач подивиться наш фільм, він чітко і ясно зрозумів одну дуже важливу річ – в Україні не громадянська війна. У нас йде війна за цивілізаційний вибір між совковим минулим і європейським майбутнім. Саме через цей контекст 40% наших героїв розмовляють російською мовою. Це було зроблене, аби підкреслити, що в Донецькому аеропорту, серед захисників було дуже багато людей, які не розмовляють українською мовою, але ми все рівно одна нація.

Так, на вашій Facebook-сторінці багато коментарів із закидами, чому весь фільм не зробили українською…

Розумієте, російською вони не дозволяють розмовляти, а ось вмирати за них дозволяють. А те, що десятиліттями випалювалась українська мова? Те що наказом Петра І було заборонено взагалі друкувати книги українською мовою?  Це не вина людей, які розмовляли російською під час бойових дій. 23 роки незалежності України до Майдану нічого не робилося для того щоб «зшивати країну», а культура, на мою думку, один з найважливіших інструментів у цій справі.

Тому російська мова у нашому фільмі, на якій розмовляють деякі герої - це не спроба ввести російську, як другу державну. Я категорично проти цього. Я підтримую укази щодо заборони російських серіалів.

Чому кримський татарин може навчитися розмовляти українською мовою, а так звані люди, які мають прямий стосунок до слов`янських народів, кажуть, що щелепа у них не пристосована для того, щоб розмовляти цією мовою. Я доволі часто читаю такі нісенітниці.

«Кіборги» матимуть фестивальну історію? Чи є вже конкретні плани?

Так, ми хочемо брати участь у кінофестивалях. Переважна більшість фестивалів класу А,  не люблять, коли фільм до участі у фестивалі був у прокаті. Проте є деякі фестивалі, які допускають таку можливість.

Мабуть, найбільшим критиком і найчеснішим глядачем стрічки є ветерани АТО. Якою була їх реакція після перегляду?

Для мене дуже мотивуюча є насамперед їхня реакція. Під час показу у Маріуполі були присутні бійці «Азову», а також командир батальйону морської піхоти. Він сказав тільки одне слово: «Молодці». Віддав честь і пішов.

Заступник командира «Азову» попросив після прокату надати копію стрічки, аби показувати бійцям. В кожному місті, де ми були, було дуже багато тих, хто був у донецькому аеропорті. Я завжди підкреслюю, що за фабулою наш фільм побудований на історії захисту Донецького аеропорту, але ми присвячуємо його кожному захиснику, кожному волонтеру, кожній родині, кожному батькові, кожній матері, кожному синові, донці. Тому всередині своєї групи ми вирішили започаткувати благодійну ініціативу разом з фондом «Повернись живим». З кожного придбаного квитка п’ять гривень буде йти на допомогу родинам загиблих кіборгів. Купити квиток на «Кіборгів» - не просто підтримати вітчизняне кіно, а стати частиною круговороту добра.

Яким чином п’ять гривень з кожного квитка потраплять родинам «кіборгів»?

Вони будуть перераховуватись в фонд «Повернись живим». Створена спеціальна комісія з найавторитетніших бійців, які вже склали списки цих родин. По цих списках кошти будуть перераховуватись сім`ям загиблих.

«Кількість матеріалу дозволяє зробити чотирьохсерійну телеверсію «Кіборгів»

Під час підготовки сценарію, сценарист Наталія Ворожбит зробила величезну кількість інтерв’ю з кіборгами. Напевно було безліч історій, які не ввійшли до сценарію?

Звичайно. Ми казали Наталії: «Пиши, як пишеться, не обмежуй себе». Цензури взагалі не було. Наприклад, голова Держкіно Пилип Іллєнко подивився перший раз фільм разом з директорами кінотеатрів. Усього ми зняли близько чотирьох годин матеріалу. На мою думку, доволі якісного. Тобто якщо буде такий запит, то кількість матеріалу дозволяє зробити чотирьохсерійну телевізійну версію. Звісно три години в кінотеатрі, хто ж буде дивитись?

Цікаво, серед цих історій, які не увійшли, чи були настільки гострі і вражаючі, що ви вирішили просто поберегти глядача?

Так, там, наприклад, жіночі лінії, які не ввійшли, але присутність жінок у стрічці є. До того ж у нас не було іншого виходу, нам довелось щось коротити. Також дуже скорочена лінія волонтерів, герої про них лише говорять. Мій прокатний варіант був 2 години 20 хвилин. Потім я взявся за голову і попросив свого вчителя: «Андрій Віталійович (Андрій Дончик - український кіно- і телережисер – «Главком»), я вас благаю, скоротіть, тому що я просто не можу». Він скоротив до двох годин, подзвонив мені і каже: «Я більше не можу. Приходь сам і давай щось будемо думати разом».  Остаточна версія – 1 година 53 хвилини.

Міністр культури, актор Євген Нищук зіграв у стрічці роль капелана – військового священика, який виголосив ефектну промову. За інтонацією його слова нагадують часи, коли він був голосом Майдану, і першого, і другого. Саме ця сторінка його біографії зіграла вирішальну роль, аби запросити його на роль священика?

Ми з Євгеном один одного знаємо більше 20-ти років. Ми майже одночасно вчились у театральному виші. Я – на режисерському факультеті, він – на акторському. Я доволі уважно слідкую за його акторською кар’єрою. Коли я був на Майдані, я геть не розумів, як йому не страшно, а мабуть, було і страшно. Він дійсно був голосом Майдану і багато чого стосовно революцій у мене асоціюється насамперед із ним. Я вважаю, що Євген дуже гідно справився із роллю капелана. Я багато читаю, про те, що Євген погано зіграв цей епізод, мовляв, його участь у стрічці - це реверанс у сторону міністра культури. Мене, як режисера, цілком влаштовує, як Євген зробив цю роль на пробах і як зробив у фільмі. Тому я його запросив грати у «Кіборгах».

Поет Йосип Бродський казав: «Влада – поганий стиліст». Присутність державного фінансування позитивно чи негативно вплинула на  художню складову стрічки?

Ніяк не вплинула, бо як я вже й казав, ніякої цензури не було. Навіть апарат президента і сам Порошенко подивилися стрічку у кінотеатрі «Україна» 6-го грудня. Більш того, я хочу підкреслити, що зйомки стрічки взагалі не були б можливі без підтримки держави, Генштабу ЗСУ, Міноборони. Для зйомок необхідна була важка військова техніка, дозвільні документи. Фільм «Кіборги» є добрим прикладом того, як у співпраці між державою і приватним продакшном можна щось побудувати. Я крім вдячності нічого не можу сказати.

То де, на вашу думку, проходить межа між пропагандою та мистецтвом?

Почуття смаку, я певен, - це категорія моральності. З одного боку, я дуже добре розумію, що психологічна військова драма, яка виходить у світ під час війни, буде нести у собі присмак пропаганди. Але є пропаганда здорового образу життя, заклик до того, аби людина собі не шкодила. Так от, у цьому сенсі фільм «Кіборги» - пропаганда. Це пропаганда здорового глузду і почуття смаку. Це стрічка про те, що болить, це намагання серйозної розмови з глядачем, це сподівання і надія на те, що ми розмовляємо з розумним глядачем. Для мене надзвичайно висока мотивація і велика радість, коли я читаю і чую, що ми зняли чесне кіно. Тому ці складові, відсутність цензури, - це для мене ще один доказ того, що ми на вірному шляху.

Як закінчився скандал із письменником Сергієм Лойко, який звинувачував знімальну групу «Кіборгів» у плагіаті та запозиченні кількох сюжетних ліній з його книги «Аеропорт»?

Ми дали офіційну відповідь, тільки фактаж. Програма «Хоробрі серця» з назвою «Кіборги» побачила світ 19 жовтня 2014 року. Перший драфт сценарію був написаний 15-го липня, інтернет все зберігає. Книга «Аеропорт» шановного пана Лойка побачила світ 3-го вересня 2015-го року. Один маленький факт - мені зателефонувала продюсер Вікторія Бутенко, яка допомагала Лойку із виданням книги і офіційно попросила вибачення, сказала, що він судиться також з нею через цю книгу. Лойко – це людина, яка пише в особистих повідомленнях автору сценарію сороміцькі речі. Ці скріншоти також збережено і якщо треба буде, ми це виставимо.  Просто я не хочу уподібнюватися цьому персонажу і взагалі брати участь у цьому брудному скандалі. Не знаю, навіщо він почав цей скандал. Можливо, тому що ми зняли стрічку не за його книгою. Можливо, тому що сценарій, написаний за його книгою, брав участь у 9-му пітчингу Держкіно. Можливо, він розуміє, що екранізація за його книгою буде під великим питанням. Я можу робити тільки припущення.

На якому етапі ваш наступний проект –  кінострічка «Захар Беркут» (майбутній фільм Сеітаблаєва за мотивами роману Івана Франка, у якому розповідається про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів)? Чим він відрізнятиметься  від попередніх проектів?

Зараз підготовчий період. Ми їздили на підбір локацій у Карпати, Закарпаття. Знайшли дещо цікаве. Підписали меморандум із міжнародним фондом імені Івана Франка та конкретно із онуком Франка Роландом про співпрацю. Були у родовому селі Франка.

Відрізнятиметься, насамперед, зйомками – буде динамічний емоційний фільм, з великою присутністю комп’ютерної графіки, адже це стрічка про те, як 500 воїнів перемогли 10-тисячний корпус кращої на той час армії світу.

Я хочу зробити основний акцент на протистоянні боярина Тугар Вовка і місцевої карпатської общини – ця історія про те, як людина будучи владою на цій землі, захопилась монгольською державою і  захотіла побудувати таку державу на своїй землі. Прообраз демократичного суспільства, коли треба радитись із кимось, його не влаштовував. Його донька Мирослава покохала одного з тих, хто входив до складу цієї громади, Максима Беркута, і Тугар Вовк входить до жорсткого конфлікту, навіть допомагає монголам прийти в Україну.

Ця історія про те, як важливо не руйнувати себе, як важливо не нав’язувати чужий устав своєму храму і як важливо розуміти, що якщо всевишній  дав тобі таку відповідальність і високу честь бути батьком навіть для невеликої громади, ти повинен про це пам’ятати. Якщо ти про це не пам’ятаєш, а хочеш переломити через коліно те, що роками тут вибудовувалось, то ти приречений на самознищення.