Про мову. Коли українські держслужбовці заговорять українською?

В Україні запроваджені нові іспити щодо визначення рівня володіння державною мовою для держслужбовців і претендентів на отримання громадянства. Необхідність таких змін викликана тим, що рівень володіння українською у високопосадовців сьогодні викликає чимало запитань і у фахівців-філологів, і в простих громадян.

«Мовлення багатьох ораторів залишає сумне враження: неукраїнська вимова звуків, збіднений «казенний» словник, неукраїнський синтаксичний лад висловлювань, росіянізми…», – каже директор Інституту української мови Павло Гриценко. 

У Національній комісії зі стандартів державної мови, яка займається організацією проведення іспитів, сподіваються, що нова система ефективніше визначатиме рівень володіння мовою. Адже, по-перше, тривалість іспитів зросла з 30 до 60 хвилин, а по-друге, у кращий бік змінилося наповнення завдань.

«Главком» продовжує спецпроєкт «Про мову». Його автором є професор Гриценко. Третій випуск присвячено мові нашої влади. Якою вона є і чому держслужбовці використовують її лише як спецодяг?

Контакти із чиновною братією залишають по собі невтішне враження: багато з них не мають належного розуміння феномену української мови, її ролі у збереженні впродовж століть українців як окремого етносу, її особливої для бездержавного народу націєтворчої та державотворчої ролі. Відсутнє розуміння специфіки взаємин української мови з іншими мовами в різний час. Не завдаючи собі труда заглиблення в лабіринти мовотворення й мовобуття нації, наші чиновники, закономірно, сповна не усвідомлюють унікальність української мовної ситуації, не можуть виявити й оцінити наявні в українській мові окремі спільні з іншими мовами лінії розвитку, не можуть доглибно пройнятися ідеєю українськоцентризму як закономірної і вкрай важливої в модерній українській історії.

І ще одна деталь. Мене вельми бентежить мовлення багатьох чиновників, яких доводиться слухати у медійному просторі після представлення ними на міжнародному рівні позиції України щодо мовного питання. Йдеться про далеку від прийнятної у таких ситуаціях і закономірно очікувану вправність у практичному користуванні українською мовою.

Українська мова – це не глибинна ментальність деяких чиновників, це щось зовнішнє, «спецодяг для служби»

Мовлення багатьох ораторів залишає сумне враження, породжує небезпідставне припущення, що ці функціонери, які фахово виростали вже у незалежній Україні, коли вже було знесено заборони на читання української класики, не читали і нині не читають твори української літератури, не перебувають у силовому полі елітарної української культури, зрештою, не спілкуються постійно і природно, поза «прописаних» обов’язкових ситуацій, українською мовою. Це особливо помітно у неправильній (неукраїнській) вимові звуків, у збідненому «казенному» словникові, у неукраїнському синтаксичному ладі висловлювань, не кажучи вже про росіянізми та інші варваризми. Невтішний висновок напрошується, що українське, зокрема й українська мова, – це не їхня глибинна ментальність, це щось зовнішнє, «спецодяг для служби»… На жаль.

Не вдаватимусь до ілюстрування зразками мовлення окремих високих посадовців, про що слід говорити окремо. Лише зазначу, що вивчення мовлення ключових політичних, медійних фігур, письменників, дипломатів – одне із завдань мовознавців; такі проєкти успішно реалізують на багатьох кафедрах університетів, де є відповідні спеціалізації, де готують фахівців вищої кваліфікації.

Що стосується обов’язкового складання іспитів для державних службовців, то ця справа ще перебуває у стані розгортання, її провадить Комісія зі стандартів української мови при Кабінеті міністрів, яка після зміни її керівництва інтенсивно запрацювала. А до цього сертифікати на рівень володіння українською (державною) мовою держслужбовці масово отримували в університетах, де хто зміг домовитися. Як це все відбувалося – здогадатися не складно, все до деталей традиційне і самозрозуміле. Якщо в останні два десятиліття в Україні з’явилася армія фальшивих докторів і кандидатів наук, а виготовлення текстів «монографій» для престижу поставлено на потік, то що вже говорити про «придбання» сертифікатів на (відповідний до розцінок) рівень володіння українською мовою?

Мовлення багатьох ораторів залишає сумне враження: неукраїнська вимова звуків, збіднений «казенний» словник, неукраїнський синтаксичний лад висловлювань, росіянізми…

Масштабний задум з атестацією держслужбовців на знання української мови перетворився у масштабну профанацію, тотальний самообман. Навести лад у цій справі – завдання ближчого майбутнього, і вимагає це нових значних зусиль. Тому не викликає подиву нерозуміння нашими високопосадовцями багатьох процесів, пов’язаних зі сферою мови, їхні нерідко вбивчі заяви, оцінки ініціативи.

Скажімо, коли своїми інноваційними ініціативами політики відходять від 10 статті Конституції України, від мовного чи освітнього закону і при цьому кажуть, що такими змінами вони прагнуть досягти поступу на шляху до ЄС, – це чергова облуда, груба маніпуляція! Це спроба умилостивити агресивну позицію деяких наших міжнародних опонентів, які через надумані претензії до України намагаються розв’язувати свої проблеми – внутрішні і міжнародні. Йдеться, зокрема, про угорців, які переймаються ухваленням в Україні мовних та освітніх законів.

Михайло Глуховський, «Главком»