Перший рік президента Зеленського. П’ять головних перемог та поразок

Рівно рік тому новообраний президент Володимир Зеленський під час своєї інавгурації з трибуни Верховної Ради прийняв булаву. Відбувалось це під саркастичні посмішки «досвідчених» нардепів та іронічні коментарі тодішнього спікера Андрія Парубія. Усі вони відчували сюрреалізм ситуації, коли вчорашній комік, що розстрілював парламент в серіалі «Слуга народу», тепер зверхньо вчив їх життю та заявляв про розпуск Ради. «Моє обрання доводить: громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей, – театрально проголошував Зеленський. –  Можливостей «відкатів», «потоків», «дерибанів». Ми збудуємо країну інших можливостей, де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу».

Згодом Зеленський виконав свою першу обіцянку: він таки привів цих «слуг народу» до парламенту. За результатами парламентських виборів, молодому главі держави вдалось сформувати небачену досі монобільшість, якій по силах було втілити будь-які зміни, окрім конституційних.

З часів тієї запальної промови пройшов рівно рік. І вже очевидно, що не все пішло так, як очікував новообраний президент.

«Главком» виділив п’ять головних досягнень та поразок Володимира Зеленського, який, нагадаємо, пообіцяв, що є «одностроковим» президентом. Тож для втілення усіх мрій за сприятливих обставин тепер залишилось лише чотири роки.

Перемоги

Контрольований парламент

Що б не казали опоненти про розпад монобільшості, вона досі існує. Деякі депутати зі «Слуги народу», на кшталт Олександра Дубінського, одразу почали проявляти норов, деяких (Антон Поляков, Ганна Скороход) довелося виключити з фракції. Але, в цілому, фракція тримає моноліт, який групується навколо персони президента.

Так, тепер пропрезидентська партія не завжди дає потрібні 226 голосів, але не завжди це й  потрібно – за законопроєкти «за мир у всьому світі» з іміджевих міркувань дружньо голосує опозиція. Коли ж мова йде про дискусійні законопроєкти, то опозиція підголосовує по-різному: наприклад, закон про ринок землі підтримали «Європейська солідарність» та «Голос», а деякі кадрові призначення та зміни до регламенту – «Опозиційна платформа – «За життя». Додають голоси й депутатські групи мажоритарників – «Довіра» та «За майбутнє». На важливі голосування приїжджає особисто президент, що дисциплінує його фракцію. Але очевидно, що протримати в біль-менш контрольованому режимі «слуг» буде чим далі, тим складніше. Проте поки це вдається. І це вже перемога.

Продаж землі запущений   

Земельне питання дуже суперечливо сприймається суспільством. Відкриття ринку землі було дуже абстрактно відображено в передвиборчій програмі Зеленського, яку більшість його виборців, напевно, й не читало. Але треба визнати, саме продаж землі сільськогосподарчого призначення став для президента принциповим питання. Його можна порівняти з тим, що для Порошенка означав безвіз. Проте, як не ставитись до питання продажу землі – попри шалений спротив, який завів парламент у штопор на кілька місяців, закон був проголосований. І це теж можна вважати перемогою президента. Причому, як вже зазначалось, мета досягнута в тому числі голосами ідеологічних ворогів Зеленського. Тепер закон буде оскаржений у ворожому зараз до президента Конституційному суді, але це вже інша історія.

Пандемія приборкана

До цього виклику Зеленський навряд чи був готовий, коли збирався в президенти. Треба визнати, що оголошений завчасно карантин, доки Covid-19 ще не добрався до України, дав свої результати. Кількість хворих та померлих в Україні значно менша, ніж не тільки в Іспанії, Італії та США, які постраждали від хвороби найбільше, а й в сусідніх Росії та Білорусі, що вагались з запровадженням профілактичних заходів. Звісно, відносно низькі показники захворюваності можна пов’язувати з малою кількістю тестувань. Але те, що влада вже заговорила про значне пом’якшення карантину, запуск громадського транспорту і навіть відкриття метро, свідчить про своєчасність запроваджених заходів, які багатьом вважалися передчасними і надто жорстокими. Слід відзначити і оригінальні відеозвернення президента, які він регулярно робив під час карантину, заспокоюючи громадян своїми «36,6».

Високий рейтинг збережено

Динаміка рейтингу Зеленського демонструє, що він досі тримається на пристойному рівні. І жоден політик в Україні не здатний поки що скласти йому конкуренцію. При цьому треба пам’ятати, що український народ традиційно не любить владу. Попри це останні дослідження групи «Рейтинг» показують, що за діючого президента знову б проголосували біля 40% респондентів. Інші заміри демонструють більш-менш схожі показники: Зеленський удвічі випереджає найближчих переслідувачів – «класичних політиків» Юрія Бойка, Петра Порошенка та Юлії Тимошенко. З одного боку, Зеленський, який заявив про свій один строк, мав би не зважати на рейтинги, з іншого – як колишній шоумен він дуже за ними стежить.

Коли опоненти кажуть про стрімке падіння підтримки президента, то дещо лукавлять: за основу все-таки треба брати не захмарні 73%, отримані ним в другому турі президентських виборів в протистоянні з Петром Порошенком, а 30%, отримані в першому. В такому разі, як не парадоксально, підтримка Зеленського навіть зросла і він би знову переміг будь-кого з потенційних опонентів. Така підтримка базується, по-перше, на тому, що електорату досі подобається наївна щирість та непричетність до корупції нинішнього президента, по-друге – небажання виборця визнавати, що саме він привів до влади абсолютно недосвідчену людину, по-третє – високі цифри Зеленського – це ще й результат того, що інших вважають ще гіршими.

«Ставленик Коломойського» – стереотип зруйновано

Зв’язки Зеленського з експресивним олігархом, який періодично фонтанує оригінальними ідеями, рік тому були надто очевидними. Вони були бізнес-партнерами, серіал «Слуга народу», що транслювався на телеканалі Коломойського «1+1», фактично був «тизером» його нинішньої президентської каденції, а сам канал та ведучі відверто «вболівали» за Зе під час виборчої гонки. Плюс – тепер олігарх контролює кілька десятків депутатів як у фракції «Слуги народу», так і за її межами. Зеленському доводилось багато виправдовуватись через свої зв’язки з Коломойським, в тому числі, перед міжнародними партнерами, при цьому йти на відкритий конфлікт з олігархом йому теж було не з руки.

Натомість Зеленський зміг налагодити стосунки з конкурентами Коломойського – Ринатом Ахметовим та Віктором Пінчуком, медіа яких стали лояльними до нинішньої влади. Заради цього молодому главі держави довелося піти на деякі поступки олігархам і в економічній, і в кадровій політиці, але Банкова намагається тримати між ними певний баланс. А многостраждальне прийняття «антиколомойського» закону, що унеможливлює повернення Приватбанку колишнім власникам, має зайвий  раз продемонструвати, що український президент остаточно дистанціювався від Коломойського. Показово, що на розгляд цього законопроєкту, під який Рада навіть змінила свій регламент, Зеленський з’явився особисто. Ну, і звільнення колишнього адвоката Коломойського Андрія Богдана, що керував Офісом президента, також в цьому контексті виглядало показово.

Зради

Піарозалежність 

Зеленський став президентом завдяки цифровим технологіям, різким заявам та креативним ідеям (взяти ті ж дебати на «Олімпійському», які розбили звичні політичні шаблони). І перші місяці своєї каденції він намагався діяти в такому ж ключі – відеозвернення, інтерв’ю в автомобілі «Тесла», та розмову з журналістом, якого грав актор з власного серіалу. Всі пам’ятають багатогодинний пресмарафон Зеленського на фуд-корті, який би витримав не жоден політик. Але досить швидко така активність президенту набридла і він згадав про обіцяні регулярні відеозвернення до нації лише в період карантину (де йому неабияку конкуренцію йому тепер складає мер Києва Віталій Кличко).

Так в чому ж поразка? Усі попередні гучні піар-ініціативи президента фактично  провалені. Ледве опинившись в радянському приміщенні на Банковій, він оголосив що Офіс президента перебазується до «Українського дому». Піднявся хайп, почали рахувати, в яку копієчку влетить такий переїзд з режимного об’єкту зі спецзв’язком, і в результаті ідея тишком-нишком була похована.

Те ж відбулося і з попередньою ініціативою Зеленського піддати люстрації діячів епохи попереднього президента. Представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський в інтерв’ю «Главкому» прямо заявив: президенту пояснили, що така ідея є неправовою, тому він від неї відмовився. Але звичка спочатку гучно оголосити щось, аби потім «закопати» це щось, була для першого року каденції Зеленського показовою.

Кадрові помилки

Андрій Богдан, Олександр Данилюк, Руслан Рябошапка – всі ці політики знаходились поруч із Зеленським під час виборчої кампанії та уособлювали «дорослих» в недосвідченій «кварталівській» бригаді. Пізніше до них доєднався «молодий прогресивний» Олексій Гончарук, який очолив перший уряд епохи Зеленського.

Усіх цих людей вже немає біля Зеленського. Уряд Гончарука був визнаний таким, що не впорався, та відправлений у відставку. Вищезгадана трійця також звільнила посади в різні терміни з різних причин. За цей рік були кілька разів перетасовані губернатори, змінені голови Митниці та Податкової. Курс на незаплямовані «нові обличчя» фактично був визнаний провальним і на Банковій вирішили повернутись до ставки на «досвідчених управлінців» на чолі з новим прем’єром Денисом Шмигалем. Скільки протримається нова команда управлінців в умовах пандемії та тотальної економічної кризи, – лишається тільки гадати.

Економічна криза

Звісно, що зараз всі економічні негаразди списуються на карантин, через який життя країни і громадян паралізоване. Але проблеми в українській економіці почалися ще задовго до епідемії – минулого року Митниця та Податкова демонстрували недобір доходів, промисловість суттєво впала, а дірка в бюджеті в наприкінці 2019 року склала вражаючі 70 млрд грн. Колишнє керівництво Міністерства фінансів отримало масу критики за піраміду облігацій внутрішнього державної позики, яка аж надто зміцнила гривню, що призвело певних перекосів та до зменшення доходів бюджету.

Але вже новий уряд, який має рятувати ситуацію, так і не надав переліку чітких кроків щодо виходу економіки з кризи в екстрених умовах. Подану програму Кабміну в комітетах Верховної Ради дружньо обізвали «рефератом» та забракували.

Корупційні скандали

Особисто президент в корупційних оборудках за свій перший рік помічений не був. Траплялись дивні історії з таємничою поїздкою до Оману або з італійською віллою розташованою на улюбленому курорті російських олігархів. Але найбільшу репутаційну шкоду Офісу президента завдали оприлюднені своїми ж депутатами від «Слуги народу» «плівки Єрмака». На цих записах брат нещодавно призначеного голови Офісу президента Денис Єрмак відкрито домовляється про призначення на посади у владі, що знімають його співрозмовники на приховану камеру. На Банковій кволо відреагували, що ніяких призначень за результатами тих розмов не відбулося, Єрмак залишається на своїй посаді, але осад залишився.

Підкинув нещодавно хмизу у вогонь ексміністр фінансів Ігор Уманський, який пропрацював в уряді лічені тижні, але встиг повідомити про багатомільярдні корупційні схеми. Те, що полетіли голови очільників Митниці та Податкової, свідчить, що ці заяви не були безпідставними.

Війна триває

Щодо планів Зеленського зустрітись з Володимиром Путіним, подивитись йому в очі та зійтися десь посередині опоненти нагадують йому досі. Український президент таки зустрівся зі своїм російським колегою, але обстріли на Донбасі це не зупинило. Треба віддати Зеленському належне: він проводив обміни полоненими, повертав кораблі, захоплені в Керченській протоці, намагався вдихнути нове життя в «Нормандський формат». На Банковій вигадують різноманітні плани реінтеграції окупованих територій, під що створена окрема віцепремєрська посада, яку обійняв Олексій Резніков. Голова Офісу президента Андрій Єрмак особисто опікується «донбаським напрямом», був оновлений склад української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінську. Але поки особливого просування вперед нема.

Зеленський прямо заявив, що доб’ється завершення війни на Донбасі до кінця терміну перебування на своїй посаді, але зауважив, що якщо Мінський процес не працюватиме протягом року, тактика буде переглянута. Чекаємо, незрозуміло тільки, з якого саме моменту цей рік рахувати…

Павло Вуєць, «Главком»