Емоційне оніміння. Психолог розповів, що насправді криється за «звиканням» до війни
«Ми намагаємося самі собі навіяти стан, у якому нам добре і нормально»
Українці, котрі стверджують, що звикли до війни, насправді дурять себе, адже до таких важких та драматичних подій неможливо призвичаїтися. Про це у коментарі «Главкому» розповів психолог Валентин Кім.
«Ключове психологічне поняття у цьому плані – адаптація. Це коли ми пристосовуємося до чогось, що змінилося: умов, подій, нових людей, до чого завгодно. Проте війну ніяк не можна назвати тим, до чого людина хотіла би звикнути. Коли люди кажуть, що звикли до війни, вони трошки обманюють самих себе. Тут швидше йдеться не про звикання, а у якомусь сенсі про самообман і самонавіювання, про демонстрацію своєї сили та впевненості, і це необхідна умова для того, щоби ми могли себе відчувати більш-менш у нормі», – пояснив фахівець.
За словами психолога, люди прагнуть показати навколишнім і самим собі, що насправді сирени і усі події останніх шести місяців не завдають їм болю, занепокоєння і тривоги. Тобто намагаються самі собі навіяти стан, у якому їм добре і нормально.
«Тож у фразі «Я звик/звикла» насправді криється багато мотивів, які умовно можна розбити на три групи. Перша – уникнення, друге – знецінення небезпеки і спроба зробити себе більш хоробрим, третє – адаптація, яка частково пов'язана з емоційним онімінням від того, що відбувається», – каже Валентин Кім.
Оніміння найчастіше виникає тоді, коли людина безпосередньо перебуває на лінії фронту, коли вона реально стикається з наслідками загроз, каже психолог. Коли дійсно постійно рвуться снаряди та бомби, постійно гинуть товариші, коли за сигналом тривоги незмінно йде небезпека.
«Така реакція емоційного оніміння більше властива тим, хто перебуває на фронті, а ми, як мешканці тилу, або вдаємо хоробрість, або ховаємося», – говорить спеціаліст.
Раніше медичний психолог пояснила, як відновлювати внутрішній ресурс під час війни так, щоб не образити інших.