Ключ до процвітання. Чи побореться Зеленський за українських заробітчан?

Трудова міграція українців протягом останніх кількох років набула загрозливих масштабів і, без перебільшень, стала питанням національної безпеки. Якщо міграція з України відбуватиметься нинішніми темпами, то незабаром нікому буде створювати додану вартість і створювати ВВП. Втім, сьогодні держава, на жаль, не має чіткої візії того, як зупинити масштабний відтік трудових ресурсів з України.

За даними Мінсоцполітики, кількість українських трудових мігрантів - приблизно 3,2 млн осіб. Тимчасово ж за кордоном працюють від 7 до 9 млн українців. Ці цифри можновладці, як правило, беруть за основу, хоча єдиної системи збору даних в Україні наразі немає. Так само можна лише дуже приблизно порахувати частку мігрантів щодо всього працездатного населення України, оскільки загальний перепис не проводився з 2001 року. Тож реальні цифри можуть виявитися ще більш вражаючими.

«Українська організація захисту споживачів послуг» протягом тривалого часу опікується проблемами нашої трудової діаспори в країнах Центральної і Східної Європи, тож є підстави поговорити грунтовніше про це явище.

Заробітчанство як дзеркало української економіки

Серед країн-імпортерів української робочої сили провідні позиції займають Польща, Росія, Італія й Чехія. Вочевидь, до цього переліку незабаром увійде Німеччина: у поточному році тамтешній уряд планує відкрити ринок праці для осіб з держав, які не є членами ЄС, а це прямо стосується кадрів з України. Їх роль в економіках країн-реципієнтів навряд чи можна переоцінити. Наприклад, у Польщі внесок іммігрантів (здебільшого, українських) у зростання національного продукту становить 0,3-0,9% ВВП на рік протягом останньої п’ятирічки. Можна лише уявити, якою мірою цей кадровий резерв прислужився б українській економіці, якби не трудова міграція!

Про причини цього явища говорилося багато, проте хотілося б зосередитися на глибинних факторах. Карколомні обсяги трудової міграції переважно пояснюються тим, що в Україні – найнижча середньомісячна зарплата в Європі ($320). Для порівняння, поляки заробляють у чотири рази більше. Втім, низька зарплата в Україні є лише «вершиною айсберга». Головним є те, що українська трудова міграція – це, радше, віддзеркалення системних диспропорцій у вітчизняній економіці.  

Найперший фактор – це її сировинний характер. Флагмани українського бізнесу експортують переважно метал, руду, зерно та ін. Натомість, широке виробництво товарів з високою доданою вартістю і продаж їх на внутрішньому, а особливо – на зовнішніх ринках – так чи інакше, передбачає створення сотень тисяч робочих місць із попитом на висококваліфіковані кадри. А відтак – високі зарплати європейського рівня. Іншими словами, експорт лісу-кругляка з певного регіону, врешті-решт, призводить до вимивання кадрів за кордон. Водночас, наявність виробництва якісних меблів і подальший експорт в перспективі прив’язує працівників до цього регіону – у нього зникає мотивація покидати домівку і виїжджати. Те ж саме стосується й інших високотехнологічних виробництв, яких в Україні – обмаль.

Друга глибинна причина – це переважно олігархічна структура економіки, керманичі якої прямо зацікавлені в низьких зарплатах. Ні для кого не секрет, що державний бюджет перерозподіляється здебільшого на користь кількох найбагатших «сімей». Наведемо лише дві цифри. Так, сто найбагатших українців сконцентрували у своїх руках $37,5 млрд – це половина всього держборгу країни! До того ж, за даними Світового банку, статки трьох найбагатших українців складають 6% вітчизняного ВВП! Водночас, малий і середній бізнес (який у розвинутих країнах є найбільшим роботодавцем, що забезпечує пристойні зарплати) буквально витіснений на маргінес української економіки. Так, в Україні фактично працює всього 400 тисяч малих і середніх підприємств. Натомість, у сусідній Польщі цей показник – 3,6 мільйона. На 10 поляків припадає один малий бізнес. У нас – один на 60. Природно, що українці активно мігрують у Польшу, в якій існує потужний резерв високооплачуваних, порівняно з Україною, робочих місць.  

Третя базова причина низьких зарплат (а отже, і міграції) – це висока вартість запозичень для розвитку бізнесу, що пояснюється низьким кредитним рейтингом нашої держави на зовнішніх фінансових ринках. І хоч Національний банк за останні два місяці двічі знижав облікову ставку (з 18 до 17%), це кардинально не вирішує проблему. Українські банки, замість кредитування малого та середнього бізнесу під невисокі відсотки, скуповують облігації внутрішньої державної позики під 17-19% річних – це їм цікавіше. Як наслідок, вітчизняний бізнес не здатен платити високі зарплати персоналу, оскільки мусить обслуговувати шалені борги. Натомість, у Німеччині підприємець може позичити кошти під 2,5 % річних, звідси -- і гідні винагороди працівникам.

І, нарешті, одна з наріжних причин – вкрай незадовільний інвестиційний клімат. Нереформовані суди, забюрократизована дозвільна й податкова системи, рейдерство й корупція – такий «пакет мотивацій» від українського уряду для закордонних інвесторів. Як результат, у 2018 році обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну склав всього $2,5 млрд (найбільший інвестор – Росія, за нею – офшорна юрисдикція Кіпр). Ще 2017-го року ця цифра складала $4 млрд. Для порівняння: у минулому році Польща залучила $15,3 млрд – у сім разів більше, ніж Україна! За відсутності закордонних інвестицій про високооплачувані місця слід забути надовго. Чого вартий лише цьогорічний кейс, коли чеська Skoda Auto мала намір відкрити мультибрендовий завод зі складання автомобілів на Закарпатті. Замість того, щоб задовольнити умови потужного інвестора, Кабмін зайняв пасивну позицію, не створивши для нього жодних фіскальних та інфраструктурних стимулів. Як результат, чехи відмовилися від проекту. Україна втратила: 1,4 млрд євро, 5 тис. робочих місць і можливість виробництва 300 тис. авто на рік з рівнем експорту 4,5 млрд євро. Жоден клерк в уряді не відповів за цей провал.

Зменшення міграції: фокус на больових точках

Єдиним позитивом від трудової міграції для української економіки є те, що заробітчани заводять у державу валюту, здійснюючи грошові перекази родичам. Так, у 2018 році українці відправили додому близько $11 млрд, що становить 10% ВВП країни. Це перевищує прямі іноземні інвестиції й кредитні кошти від МВФ разом узяті!

Проте, з точки зору перспективи, трудова міграція для України є шляхом в нікуди. Вже сьогодні для вітчизняного бізнесу катастрофічно не вистачає робочих рук та кваліфікованих кадрів. Якщо темпи зростання цього явища не знизяться, то в нашій країні просто-таки нікому буде працювати і створювати національний продукт. Адже на одного працюючого нині припадає один пенсіонер – стрімке старіння населення призведе до критичного збільшення соціальних виплат, обсяги яких держбюджет не витримає.

Вже сьогодні уряд має розробити масштабну державну програму зменшення трудової міграції на найближчі роки. У ній покроково будуть розписані алгоритми дій кожного міністерства і відомства. Можливо, і є сенс в ідеї попередньої влади щодо створення окремого «міністерства міграції», яке би стало головним модератором політики в цій сфері. Втім, виходячи з намірів команди президента Володимира Зеленського скоротити кількість міністерств, започаткування нового відомства навряд чи є можливим. Вочевидь, цю роботу мало б виконувати потенційно реформоване Міністерство соціальної політики. Натомість, Міністерство економічного розвитку й торгівлі відповідало б за перебіг системних економічних реформ і подолання загрозливих масштабів трудової міграції у довготривалій перспективі.

Водночас, не зайве було би вже сьогодні паралельно проводити політику т. зв. «малих кроків» (вони не потребують значних бюджетних коштів і «глобальних» пертурбацій), завдяки ним у громадян зменшувалася б мотивація виїжджати на працевлаштування за кордон. Про що мова:

• стимулювати розвиток виробництва товарів з високою доданою вартістю – шляхом створення податкових пільг та зниження експортного мита щодо таких виробів. Наприклад, за часів Кучми було суттєво збільшено мито на експорт насіння соняшника. Відтак сюди зайшли інвестори, відкривши виробництво з переробки цієї сировини. І Україна перетворилася на глобального гравця на світовому ринку олії. Або інший приклад: у світі існує високий попит на українську керамічну плитку. Якщо підвищити мито на експорт глини, це стимулюватиме виробництво цього товару в Україні та її експорт за кордон. Варто також запровадити – як експеримент – податок на виведений капітал для підприємств тих регіонів, звідки відбувається найбільший відтік робочої сили за кордон, --  це стимулюватиме бізнес до суттєвого підняття зарплат. Втрати бюджету компенсуватиме підвищена ділова активність у регіоні і непрямі податкові надходження ;
• перейняти унікальний досвід Польщі, де нещодавно відмінено податок на доходи фізосіб (18%) для молодих працівників, котрі отримують менше 85,5 тис. злотих (20 тис. євро) на рік. Таке рішення стосується близько 2 мільйонів громадян. Його польський уряд прийняв для того, щоб запобігти виїзду громадян на роботу за кордон – передовсім, у Великобританію та Німеччину;
• крок за кроком трансформувати державу від «апарату насильства» до сервісного комплексу. Комфортні електронні послуги – в форматі «держава в смартфоні» –  непрямо стимулюватимуть громадян лишатися в країні. Як приклад: анонсований президентом Зеленським проект «Е-Малятко». Він дозволить молодим мамам подання однієї електронної заяви на отримання 10 адміністративних послуг – без проходження бюрократичного «пекла»;
• створити умови для належного й недорогого доступу громадян та малого й середнього бізнесу до фінансових, в тому числі, іпотечних ресурсів. Для цього Нацбанк протягом трьох років має поетапно зменшити облікову ставку, принаймні, до 8-9%. Тоді відновиться кредитування, банківський капітал живитиме економіку, а відтак виникнуть позитивні передумови для підвищення ділової активності в країні. У цьому контексті слід вітати намір Офісу президента Зеленського знизити вже у 2020 році ставку за іпотечними кредитами до 12-13%. Ці заходи стимулюватимуть молодь вкладатися у власне житло і лишатися в Україні;
• забезпечити додаткові пільги для вітчизняного роботодавця за створення робочих місць, а також стимулювати малий та середній бізнес за використання в своїй продукції вітчизняних матеріалів, комлектуючих, сировини. Плюс – впровадити додаткові стимули за медичне страхування працівників. Водночас, необхідно забезпечити податкові канікули на 3-5 років для українців, які повернулися із заробітків і відкрили тут власний бізнес;
• запозичити досвід Індії та Китаю із повернення «мізків» - науковців та висококваліфікованих кадрів. Ці країни вже сьогодні фінансують центри досліджень і розвитку та роботу вчених, особливо у сферах надсучасних технологій, охорони здоров’я та фармацевтики.

Відтік кадрів, так чи інакше, є серйозним викликом для нової влади, оскільки це вже питання національної безпеки. Іншого виходу, ніж запровадження ефективного регулювання трудової міграції, для влади нема.

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг», для «Главкома»