Нова «податкова справедливість». Чому крупний бізнес б’є на сполох?

Законопроєкт №5600 називають антиолігархічним, ресурсним і навіть законом про податкову справедливість. При цьому крупний бізнес різко протестує проти такої «справедливості» й озвучує свої аргументи. У першу чергу, у дзвони б’ють підприємства ключових галузей, зокрема гірничо-металургійного комплексу. Вони вважають податкові ініціативи влади жестом відчаю. І ось чому…

Україні пощастило

Так вийшло, що як компенсація за торішній карантинний шок нам «впали з неба» відразу декілька подарунків долі.

По-перше, у 2021-му Україні фантастично пощастило зі світовими цінами на основні позиції нашого експорту. Вони не просто злетіли вгору, а збільшилися удвічі та навіть утричі. Тепер все перегралося: сезон високих цін на руду та метали вже пішов у минуле, на сільгосппродукцію поступово відходить. А найближче майбутнє формується, виходячи з рекордних (яких ще ніколи не було!) цін на газ.

По-друге, з неба впали 1,9 млрд SDR або $2,7 млрд від розподілу між країнами-учасницями МВФ додаткової емісії спеціальних прав запозичення (SDR), випущених на загальну суму $650 млрд. За всю історію МВФ з 1944 року така емісія відбувалася лише тричі: у 1970-1972 рр., 1979-1981 рр. і у серпні 2009-го. У цьому році це сталося вчетверте і, схоже, востаннє.

У наступному році таких «подарунків долі» вже не буде. А жити далі якось потрібно. І платити борги: у 2022-му Україну чекають виплати $20 млрд за зовнішнім і внутрішнім держборгом . У цьому році потрібно сплатити ще $2,4 млрд. При цьому українська економіка становить лише 0,18% світового ВВП і залежить від експорту (у нас частка експорту – 45% ВВП, у США – 8-9%, у Японії – 15-16%, у Китаї – 21-22%).

Тож не дивно, що ще влітку і навіть навесні почався пошук глибоко захованих нібито неврахованих доходів великого бізнесу. Головний «шукач скарбів» проєкту №5600 – голова профільного комітету з фінансів, податків та митної політики парламенту Данило Гетманцев

Гетманцев був одним з головних лобістів законопроєкту про гральний бізнес. Запевняв, що варто проголосувати за один лише закон – і країну накриє грошовим штормом. Його ухвалили, система працює. А де величезні доходи? На практиці ситуація виявилася не такою райдужною, як в теорії?

Отже, потрібна сатисфакція: з казино не вийшло, вирішили спробувати з великими компаніями та світовими циклами?

Та економічні експерти вважають, що із проєктом №5600 влада у своєму бажанні зняти дивіденди від прибутку корпорацій теж запізнилася. Законопроєкт розроблявся навесні та лобіювався влітку, коли ціна залізної руди становила близько $200/т, зараз вона обвалилася нижче $100/т. Від максимуму (7 липня – $220/ т) ціна руди впала на 57% (20 вересня – $94/т).

Ціна буде падати дедалі нижче, тому що Китай, який споживає 70% залізної руди, скоро скоротить виробництво металу, щоб поліпшити екологію перед Олімпіадою-2022. Bank of America попередив про різке зниження цін на сталь у другій половині 2021 року. У банку ситуацію на ринку стали назвали кулькою, яка може лопнути в будь-який момент. Міжнародне рейтингове агентство Fitch прогнозує зростання пропозиції руди на світових ринках, що знизить ціни. Але наближені до Гетманцева експерти цього, мабуть, не знають.

Свідомо чи ні, але влада «доганяє» великий бізнес на етапі початку спаду світової економіки й епохи великих збитків. Трактуючи все це, як частину антиолігархічної кампанії. Зрозуміло, що так легше піарити задум у цілому і відвертати увагу від питання: як підвищені податки відіб'ються на собівартість продукції, наших цінах та інфляції?

До того ж, до кінця дискусії вектор змістився з антиолігархічного контексту на великий бізнес. Начебто він платить недостатньо податків. Нещодавно міністр фінансів Сергій Марченко в інтерв'ю Українському радіо прямо заявив, що «простих громадян цей законопроєкт не стосується, він стосується великого бізнесу, який не платить податків» .

Хоча, звертають увагу економісти, міністр маніпулює, бо саме великий бізнес якраз і платить левову частку податків до бюджету, і на ці гроші утримується державний апарат, армія, поліція та вся соціальна інфраструктура країни. Якби не великий бізнес і його багатомільярдні податки, не було б у нас «Великого будівництва» та багато іншого.

Очевидно, що в металургійній, видобувній і промисловій сфері бізнес апріорі не може бути малим. Тільки великий бізнес здатний стати серйозним гравцем, а не піщинкою на світовому ринку. Тому будувати обговорення законопроєкту на тому, що великий бізнес – це погано, ГМК і сировинний експорт – теж погано, це чистий популізм. Як мінімум, до тих пір, поки ми не стали лідером світового ринку смартфонів.

Представники крупного бізнесу переконані, що законопроєкт №5600 пронизаний ідеєю дискримінації саме потужних підприємств. Він свідомо обмежує права платників податків, у тому числі і експортерів, завдяки яким до країни надходить валюта, на перенесення збитків минулих років – не більше 50%. І це після «ковідного» року!

Деталі, в які ніхто не вдається

Чому так робиться? Тому що, з точки зору піару, невигідно заглиблюватися в нюанси. Говорити про те, що в законопроєкті №5600 закладено хибний підхід до розрахунку вартості логістики в формулі ренти на видобуток залізної руди. Що в якості базису вказана ціна Platt's в Китаї, але доданий абсолютно необґрунтований облік транспортних витрат. Світова практика розрахунки ренти на залізну руду передбачає формулу «індикативна ціна (Platt's в Китаї) – мінус витрати на логістику». Але питання в коректному встановленні цих витрат. Хто буде в це вдаватися? Або оцінювати, у скільки обходиться перевалка руди в українському порту та портові збори: в $15/тонна, як в реальності, або $10/тонна, як запропонував «з голосу» Гетманцев? Чому ставка екоподатку на розміщення безпечних відвалів гірничодобувної промисловості підвищується на 200%, а на небезпечні та токсичні відходи всього на 5%? І кому це вигідно?

Ще одна новела закону – поправка Гетманцева №4945, згідно з якою в усіх без винятку підприємств при продажу фактично знеціненого та списаного майна у вигляді металобрухту (верстати, автомобілі, техніка, вагони, арматура та ін.) держава буде забирати 20% від ціни проданого металобрухту в вигляді зменшення податкового кредиту.

Тобто, наприклад, якщо підприємство купує дороге устаткування та фактично платить державі ПДВ «живими грошима», то воно втрачає податковий кредит з ПДВ у розмірі 20% від вартості брухту, що утворився від утилізації цього обладнання. Ця правка зашкодить усім без винятку підприємствам, які продають брухт, що утворився під час списання майна – і машинобудівним, і транспортним, і аграрним, і хімічним, і добувним. А загальні втрати підприємств України за необґрунтоване зниження податкового кредиту досягнуть 3,5 млрд грн на рік!

Також для обивателя красиво звучить: законопроєкт передбачає збільшення ставки за викиди вуглекислого газу втричі. «Захистимо природу!» Але саме по собі збільшення податку не поліпшить екологію. Потрібно передбачити цільове використання коштів на екомодернізацію. Зараз 45% екоподатку йде до загального фонду держбюджету, 55% – до місцевих бюджетів. Чи виграла від цього наша екологія?

Якщо заглибитися в деталі законопроєкту, постає питання: чи можна його ухвалювати у такому вигляді? Адже, якщо розбиратися в нюансах, руйнується ілюзія можливості швиденько закласти в бюджет-2022 міфічні доходи. Чи то 25 млрд грн, чи то 50 млрд грн. Ніхто точно не знає, тому що нічого не прораховано. Але вже обіцяно.

Звичайно, піар-проєкт, з якого можна отримати кілька десятків мільярдів до бюджету, – це привабливіше, ніж скрупульозна робота зі зміни податкової системи таким чином, щоб вона стимулювала економічне зростання, а не душила його.

Що поставлено під удар? 650 тисяч робочих місць; знецінення гривні та зростання інфляції, яка і зараз одна з найвищих у цивілізованому світі – 10,2%; ризик дестабілізації соціально-економічної ситуації в Україні; удар по ключовій експортної галузі, яка постачає в Україну валюту.

Інна Михайлівська, для «Главкома»