Із запланованих від грального бізнесу 7,5 млрд грн до бюджету поки що надійшов тільки один мільярд. Хто винен?
Новий політичний сезон обіцяє чимало нових інтриг. Влада пишається багатьма речами на кшталт ліквідації депутатської недоторканості та запуску ринку землі, які голова держави окремо відзначив під час святкування 30-річчя незалежності. Але як земельний ринок досі не запрацював в повному обсязі, так і нема визначеності з ще одним новим ринком. Мова йде про перезапуск гральної індустрії, яка свого часу формально була заборонена в Україні, але нелегально існує до сих пір. Намаганням вивести цей ринок з тіні і поповнити бюджет і пояснювалось ухвалення «Закону про легалізацію азартних ігор», який викликав дуже неоднозначну реакцію. Логіка його лобістів на чолі з першими особами була досить проста: якщо цей бізнес і так існує під «кришуванням» певних структур, то чому не спрямувати потоки коштів, які йдуть в кишені сумнівним ділкам, до державної скарбниці? Але все виявилось не так просто.
Запуск грального бізнесу прогнозовано відбувається зі складнощами – у Верховній Раді ця тема розкручується як велика «зрада» та підсаджування українців, які ледве зводять кінці з кінцями, на гральну голку, хоча в Україні уже запрацював реєстр лудоманів. Про те, що ринок так і не може запуститися на повну силу, навіть незважаючи на прийняття ключового закону, свідчить очевидний факт. Хоча азартні ігри офіційно легалізовані впродовж року, за цей час в Україні ліцензії отримали лише 40 операторів. При цьому більшість з тих, хто вкладається в цей бізнес, – резиденти, хоча були великі сподівання на іноземні інвестиції.
Сказавши «А», українська влада забула про «Б». Іноземних інвесторів поки не приваблює чинне податкове законодавство. Наразі аби працювати в Україні легально, згідно зі старим Податковим кодексом, оператори вимушені оподаткувати всі виграші своїх гравців за ставкою 19,5%. Також стара фіскальна політика передбачає стягнення податку на прибуток підприємств за ставкою 18% і податку на дохід за ставкою 10% для ігрових автоматів, 18% від різниці між доходом і виплаченими виграшами для букмекерського бізнесу і казино, а також 30% від організаторів лотерей.
Прихильники збереження нинішньої системи оподаткування кивають на те, що гральний бізнес, як, скажімо, алкогольний та тютюновий, має нести підвищене соціальне навантаження. Але реальні цифри говорять самі за себе. Замість того, аби стати «золотою коровою» для бюджету, неясність з нюансами оподаткування гральної індустрії вже призвела до того, що станом на сьогодні до держбюджету надійшов тільки один мільярд гривень із запланованих у нинішньому році 7,5 млрд. При цьому численні підпільні казино спокійно продовжують працювати в різних містах – для них та їхніх власників мало що змінилося. І згенеровані ними кошти, як ви розумієте, залишаються поза контролем держави.
Недосконалість українського законодавства в цій сфері мав би виправити законопроєкт 2713-д, який передбачає створення нової фіскальної політики для грального бізнесу. Всередині літа Верховна Рада ухвалила його у першому читанні, а голосування в цілому заплановане на осінь. Втім, гарантувати його комфортне проходження через сесійну залу ніхто не може – надто вже це чутлива та спекулятивна тема для політичних баталій. Навіть маючи формальну монобільшість, Офісу президента вдалося зібрати потрібну кількість голосів тільки з другої спроби – спочатку законопроєкт був завалений та відправлений на повторне перше читання.
Пізніше він був підтриманий лише голосами фракції «Слуги народу», та її депутатських груп-сателітів – «Довіри» та «За майбутнє». Інші фракції та навіть деякі депутати з пропрезидентської сили вважають, що оператори азартних ігор повинні платити більше грошей в казну, ніж передбачає законопроєкт. Але, на жаль, як вже зазначалося, така логіка не працює – грошовиті іноземці, які бажають суттєво вкластися в український гральний бізнес за нинішніми правилами, стежать за ринком, але вкладати не поспішають. І без змін до податкового законодавства, які запровадять зрозумілі критерії, вони навряд чи з’являться. Спробуємо буквально на пальцях пояснити – чому.
Що таке 2713-д?
На відміну від нині існуючих «правил гри», які ставлять в тупик потенційних інвесторів та гальмують розвиток ринку, законопроєкт 2713-д передбачає оподаткування грального бізнесу за міжнародним принципом. Зокрема, він передбачає запровадження податкової ставки на GGR («gross gaming revenue» або валовий ігровий дохід), скасування існуючої потрійної вартості ліцензій для онлайн-казино і букмекерських контор, а також збереження податку на прибуток за загальною ставкою 18%.
Доки не з’являться ці більш зрозумілі та лояльні до гральної індустрії правила, в країні буде більш вигідно працювати підпільним казино, а іноземним інвесторам – робити свій вибір на користь інших держав. Не будемо брати за приклад Монако чи американський Лас-Вегас – так в сусідніх Грузії, Білорусі чи Естонії можна сплачувати набагато менше як податків, так і ліцензійних відрахувань, ніж в Україні.
Звісно, можна порівнювати ставки в законопроєкті 2713-д зі ставками в деяких європейських державах на кшталт Франції, Німеччини, Данії та інших, де податок на GGR може становити 70% або навіть 80%. Саме так і роблять критики проєкту. Але при цьому упускається важливий факт: в цих країнах азартні ігри легалізовані вже давно. А це означає, що їм, на відміну від України, не потрібні нові інвестори для підживлення економіки «тут і зараз».
Тому нам варто було б придивлятися до більш близьких до себе вже згаданих прикладів Білорусі та Естонії, де ставки GGR не перевищують 10%, не кажучи вже про те, що вартість ліцензій на ведення азартних ігор там в десятки разів нижче. Дуже вдалим прикладом для наслідування є Грузія, де на сьогодні податкові надходження від ринку азартних ігор перевершують надходження з багатьох інших секторів. Незважаючи на відносно високу вартість ліцензій для казино в Тбілісі (яка, до речі, все одно на $1 млн менше, ніж в Києві), там немає податку на GGR і на виграші гравців. Замість цього місцеві оператори платять 18% ПДВ і податок на прибуток в розмірі 15%. Втім, зауважимо, що є зворотній бік медалі: доступність азартних ігор в Грузії часто пов’язують з розквітом лудоманії в країні, але з цією проблемою треба боротися окремо. Зокрема, існує практика, коли або сам схильний до лудоманії, або його близькі родичі можуть занести хворого на гральну залежність до «чорних списків» в казино. У світі навіть є спеціальні фонди допомоги лудоманам, які фінансуються безпосередньо організаторами азартних ігор.
«У чому сенс роботи?»
Нині в Україні працюють на ринку азарта представники небагатьох іноземних компаній – британської, канадської, вірменської… Решта учасників ринку – внутрішні інвестори. Відомих закордонних брендів гральних закладів відлякує не стільки вартість ліцензій для роботи в Україні, яка є найвищою в Європі, скільки тотальна невизначеність. Через відсутність чітко виписаних правил гри потенційні інвестори не можуть навіть скласти бізнес-план, бо не мають ключових даних: як саме буде вираховуватись GGR, яким буде поріг податку на виграш тощо. Хоча інтерес до українського ринку є колосальним, і на тлі цього 2713-д – не просто політичний законопроєкт.
Податкова несправедливість в «ігорці» існує з 2014 року. Тоді були прийняті податкові ставки, хоча не існувало легального грального ринку, що було нонсенсом. Певно, такі високі податки запроваджувались лише з однією метою: аби ніколи не легалізувати гральний бізнес. Окремі особи, наближені до керівництва країни, мали особисту зацікавленість в збереженні сірих напівлегальних схем.
Законопроєкт 2713-д має врегулювати ситуацію: у першу чергу, прибрати багатократне оподаткування одного і того самого. До прикладу, за нині діючою системою взагалі немає сенсу відкривати зали гральних автоматів, оскільки організатор казино має заплатити за ліцензію авансом окремо за кожен гральний автомат. При цьому оператор має повертати у вигляді виграшів 90% доходу і ще 10% від доходу платити як податок. «У підсумку ви не те що не виходите в нуль, а й ще лишаєтеся винними. Погодьтеся, що це досить дивна ситуація для легального бізнесу: коли ти повинен віддати набагато більше, ніж теоретично можеш отримати. А отримати ти не можеш нічого. То у чому сенс роботи?», – задається риторичним питанням аналітик та економічний експерт Юрій Гаврилечко.
На його думку, у питанні оподаткування Україна «пішла неадекватним шляхом, коли вирішила запровадити оподаткування одразу на кілька категорій подій». За його словами, зазвичай на гральний бізнес у світі існують високі податкові ставки,але частіше йде чіткий розподіл – за що і як платять. До прикладу, високі ставки на ліцензійні збори компенсуються низькими ставками, скажімо, податку на прибуток. Або ж, навпаки, за умови низького порогу входу та низьких ліцензійних платежів доречними є вищі податки. «Ми ж вирішили зробити окремий законопроєкт, який легалізував гральний бізнес, і потім вже розробити проєкт, який встановлює податкову систему для цього грального бізнесу», – вказує на нелогічність підходу Гаврилечко.
Всі проєкти щодо легалізації грального бізнесу логічно було б приймати пакетом. В нинішньому ж варіанті потенційний інвестор не може прорахувати власні витрати та прибутки і просто вичікує. До того ж, ігорний офлайн-бізнес не зводиться лише до плати за отримання ліцензії. Власники казино винайматимуть персонал, який буде його обслуговувати, – охорону, касирів, бухгалтерів, барменів, супервайзерів. Це – додаткові робочі місця та податки. А за існуючих податкових правил нема сенсу навчати персонал специфіці грального бізнесу.
«Наразі в Україні відкрились лише три–чотири офлайн казино, які намагаються працювати ще на старих умовах оподаткування. Працюють вони у великих містах, по одному на місто, – зауважує Юрій Гаврилечко. – Звісно, на кожному кроці вони не мають бути, оскільки це достатньо витратний бізнес із точки зору вкладень. В усьому світі гральна індустрія – це частина індустрії розваг. Наприклад, в Азії половина грошей та часу, які приїжджі витрачають у казино, витрачаються зовсім не на гру, а на шоу, ресторани, сувеніри тощо. Людина приходить туди відпочивати – і там для її відпочинку створені усі умови. Якщо ми до цього не прийдемо, у нас буде дуже обмежений ринок».
Останні півроку в Україні фіксується наплив туристів з Близького Сходу. Природно, що частина з них будуть грати у казино, оскільки вихідці з цього регіону – одні з найлояльніших клієнтів гральних закладів у світі. Але їм треба запропонувати хороший сервіс, до якого вони звикли. Задля залучення міжнародних операторів, які можуть його забезпечити, потрібні зрозумілі правила гри.
«Критики легалізації грального бізнесу чомусь не вважають ліцензійний платіж видом непрямого оподаткуванням, – зауважує голова Ukrainian Gambling Council Антон Кучухідзе. – Але логіка повинна бути такою, що за умов дуже дорогих ліцензій має бути якась унормована податкова база. Законопроєкт 2713-д вирішує цю проблему шляхом запровадження GGR 10% для всіх. Такий спільний підхід потрібен, аби уникнути перетягування канату лобістськими групами всередині парламенту. Цього наразі достатньо для того, щоб запустити ринок і отримати західні інвестиції. Далі – треба збільшити поріг податку на виграш (наразі 19,5% сплачується з будь-якого виграшу) – думаю, до другого читання він буде допрацьовуватися. Перший місяць оперування організаторами азартних ігор продемонстрував, що 60% гравців офлайну – це іноземці. Якщо ми їм залишимо високий податок, вони поїдуть грати у Грузію, як робили до цього».
Експерт вважає, що до другого читання загальна база оподаткування, закладена у законопроєкті, не зазнає змін, але можуть бути покращені певні технічні моменти – наприклад, визначення виграшу, деталі його розрахунку чи уточнення, як рахувати GGR. «Але особисто ми будемо пояснювати, що необхідно унормувати податок на виграш – у цьому немає жодної токсичності», – зазначає він.
За різними оцінками, у разі ухвалення законопроєкту 2713-д щорічні надходження до державного бюджету можуть досягати 5–7 млрд грн. Власне, це ті прибутки, на які на словах і розраховували прихильники легалізації грального бізнесу. Бажання ж стягнути з нього ще більше під популістичними гаслами може призвести до ситуації, коли держава замість додаткового джерела доходів залишиться з порожніми кишенями. І нікого, окрім себе, ми в цьому звинувачувати не зможемо.
Микола Мельник, для «Главкома»
Коментарі — 0