Андрій Юраш: Проросійська політика керівництва УПЦ МП привела цю церкву до глобальної катастрофи

Верховна Рада України ухвалила, а президент щойно підписав закон, який зобов’язує Українську православну церкву (Московського патріархату) змінити свою назву через те, що її центр знаходиться у державі-агресорі, тобто у Росії. Сама церква належність до Росії заперечує, але її статутні документи вказують зворотнє.

Окрім вищезазначеного закону парламент невдовзі має розглянути законопроект, який чіткіше визначить процедури переходу релігійних громад з підпорядкування однієї церкви до іншої. На думку ініціаторів таких змін, це має сприяти безболісному переходу парафій церкви Московського патріархату до новоутвореної Православної церкви України. Активізації цього процесу очікують після 6 січня, коли предстоятель автокефальної церкви митрополит Епіфаній отримає Томос із рук Вселенського патріарха Варфоломія.

Та вже зараз, не чекаючи цієї події, парафії у різних регіонах України заявляють про перехід до нової помісної церкви. Зокрема, «Главком» повідомляв про таке рішення парафії Спасо-Преображенського собору у Києві і парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що у Шишківцях на Буковині. Тих, які вже завтра готові перейти – десятки, переконує керівник департаменту у справах релігій Міністерства культури України Андрій Юраш. На його думку, ближче до весни процеси активізуються, оскільки почне працювати ухвалений днями закон, який зобов’язує УПЦ МП змінити назву, а також буде ухвалений закон, який чіткіше прописує механізми зміни юрисдикції релігійної громади.

В інтерв’ю «Главкому» Андрій Юраш розповів, що стримує єпископів Московського патріархату вже зараз перейти до Православної церкви України та які наслідки для Московського патріархату матиме відмова змінювати назву.

Верховна Рада ухвалила закон, який зобов’язує церкву Московського патріархату змінити назву. Які практичні кроки має здійснити влада, аби ця релігійна організація виконала закон?

Цей закон чітко говорить, що потрібно робити, він пропонує усю схему дій органів виконавчої влади. Протягом одного місяця проходить експертиза на предмет того, які діючі в Україні релігійні організації підпадають під дію цього закону. Потім у письмовому вигляді результати експертизи публікуються в офіційному виданні – «Урядовому кур’єрі». Ця інформація надається релігійній організації чи релігійним організаціям, в залежності від того, якими будуть результати експертизи. Після цього надається три місяці для того, щоби були проведені відповідні зміни у статутних документах, щоби назва була приведена у відповідність до вимог цього закону. Громадам надається, якщо не помиляюся, до дев’яти місяців на вирішення цих питань. Релігійним центрам надається загалом чотири місяці від часу підписання. Вже після цього будуть якісь наступні кроки, які визначатимуться реакцією, діями самих релігійних організацій, які відповідатимуть на результати експертизи і на відповідні звернення держави.

Але церква Московського патріархату вже зараз заявляє, що не збирається змінювати назву. В окремих заявах узагалі говорить, що ухвалений закон її не стосується. Реєстрацію релігійних організацій цієї церкви можуть скасувати?

Не хотів би зараз моделювати ситуацію, якою вона може бути не раніше, ніж за чотири місяці. Думаю, проводитимуться відповідні узгодження, відбуватимуться наради. На тому етапі буде потрібно залучати Міністерство юстиції, яке провадить державний реєстр. Можливо, якщо релігійна організація не виконуватиме діючий закон, а абсолютна більшість таких релігійних організацій є у державному реєстрі, то вона буде вилучена з державного реєстру, втратить право юридичної особи. Це буде до тих пір, доки вони не приведуть у відповідність свої статутні документи.

Нардеп Олександр Бригинець каже про те, що якщо вони не перереєструються, їхню реєстрацію скасують.

Не знаю, як говорить Бригинець щодо скасування реєстрації, я ж кажу про вилучення зі списку реєстру платників податків як неприбуткової організації. Це різні речі. Нині я висловлюю лише свої міркування, а не офіційну думку. Адже потрібно буде зібрати велику нараду на рівні уряду за участю кількох міністерств, і тоді вирішувати. Заява парламентаря є його приватною думкою. А якими будуть дії виконавчої влади, подивимося, вони мають бути результатом узгодження і бути відповіддю на ту ситуацію, яка, можливо, виникне за чотири місяці.

Якщо повернутися у минуле: в СРСР взагалі не реєстрували релігійні організації, але по факту вони існували. Чи можемо зараз опинитися в такій ситуації, що велике релігійне об’єднання продовжуватиме існувати, просто без реєстрації?

Те, що кожна релігійна організація може діяти без реєстрації, – це є сучасна європейська норма. Далеко не кожна держава в Європі її реально імплементує. Вимога ОБСЄ, Венеційської комісії і, наприклад, Комітету з прав людини ООН полягає в тому, щоби держава забезпечувала право релігійним організаціям діяти без реєстрації. Україна цю норму має в своєму законі ще з 1991 року. У нас зараз 1200 релігійних організацій, за статистикою, які діють без релігійної реєстрації. Тому це не повернення назад в СРСР, це норма сучасного ліберального життя і це прямування у майбутнє. Звичайно, це матиме наслідки у сфері господарської діяльності. А духовна, канонічна, літургійна та інші практики залишаться незмінними. Звичайно, релігійній організації, яка немає реєстрації, буде тяжко здійснювати будь-які господарські дії. Наприклад, оплачувати комунальні послуги, укладати договори наймання на роботу. Але це також можна зробити опосередковано через якісь пов’язані структури, через приватних осіб.

Якщо організація у тому чи іншому вигляді продовжуватиме існувати без реєстрації, значить, слід визнати, що держава не досягне цілі – не обмежить діяльність церкви ворожої держави в Україні?

Думаю, що закон ухвалюється не випадково. Він матиме дуже великі наслідки, особливо на регіональному рівні. Будь-яка релігійна спільнота, яка десятиріччями діяла як юридична особа з втратою цього статусу зовсім по-іншому себе знаходитиме. Немає сумнівів, що і в державній статистиці, і в представлені назовні, в офіційних документах існуватиме зовсім інша структура. Держава, відповідно, послуговуватиметься висновками проведеної експертизи, а не суб’єктивними бажаннями. Важливо те, що цей закон має чіткий критерій. За цим критерієм, в тому числі у судовому порядку, можна легко довести (що центр церкви знаходиться в країні-агресорі – «Главком»). За цими критеріями кожна релігійна організація може бути протестована на те, чи є вона частиною ширшої, більшої релігійної структури, яка діє у Російській Федерації, країні-агресорі, чи вона такою не є. Фантазії чи свідоме небажання виконувати норму закону ніяким чином не вплине на те, щоби втілювати цей закон у життя.

Суть цього закону спрямована не тільки на релігійні організації, що мають центр у країні-агресорі, вона ще спрямована на суспільство, на усвідомлення того, що процес перереєстрації є неминучим. У випадку, коли громадам доведеться свідомо вибирати належність до структури, центр якої знаходиться у країні-агресорі, думаю, це буде дуже вагомий аргумент, щоби знаходити інші форми підпорядкування. Бо маніпуляція, яка тривала десятиріччями, про те, що церква Московського патріархату в Україні не є частиною Російської церкви, для широкого загалу стала зрозумілою.  Вона культивується у вузьких колах конкретних членів релігійних громад. Але навіть коли члени постануть перед питанням зареєструвати себе як російську церкву, вони почнуть шукати реальний вихід із ситуації, почнуть усвідомлювати реалії, які насправді визначають процеси.

Є ще законопроект №4128 про внесення змін у закон «Про свободу совісті та релігійні організації», що докладно прописує, як має відбутися зміна підлеглості релігійної громади. Як швидко його можуть ухвалити, чи є якісь перепони для його прийняття?

Ви прекрасно розумієте, що цьому багато хто протистоїть. Протистоять ті самі політичні, релігійні сили, які протидіяли і першому законові (про перейменування, - «Главком»). Але усі ці зміни законодавства допомагають вирішувати всі проблеми не конфліктним, а закріпленим у законах способом, врегульовувати всі драматичні ситуації зрозумілим шляхом. Тому сама ситуація диктує, самі обставини визначають, що цей закон потрібен і має бути підтриманим. Після утворення Української помісної православної церкви і її конституювання, почнеться масовий перехід громад. Знаю, що в окремих областях уже по 20 громад, які заявили про намір перейти. Рано чи пізно цей рух потрібно буде унормовувати, давати логіку, визначати можливості. Прийняття цього закону є річчю невідворотною. Якщо у частини політикуму, яка готова до прийняття цього закону, ще немає 100% підтримки, то ситуація, яка виникне після отримання Томосу і початку усіх процесів, прискорить прийняття цього законопроекту.

В яких регіонах зараз найбільше релігійних громад, які заявляють про намір перейти із церкви Московського патріархату до Православної церкви України?

Вінницька, Житомирська, Херсонська, Черкаська, Волинська, Чернівецька. Це ті шість областей, з яких до нас приходили сигнали про це. Думаю, міркують про перехід абсолютно в усіх областях. Інша річ, що поки що не почався масовий рух.

Держава допомагала Українській церкві з отриманням Томосу про автокефалію. В чому полягатиме подальша роль держави, чи допомагатиме вона об’єднувати православних?

Держава не втручалася і зараз не втручається у справи церкви. Вона лише сприяє там, де є потреба її долучити. Держава на цьому етапі може тільки допомогти створенням законодавчих механізмів вирішення усіх проблем. Самі громади без жодного зовнішнього втручання можуть і повинні реагувати на реалії суспільного розвитку.

Ієрархи церкви Московського патріархату звертаються до уряду, намагаються налагодити діалог? Чи мали ви з кимось із них розмови щодо майбутнього церкви Московського патріархату в Україні?

На превеликий жаль бажання абсолютної більшості, чи то пак здорової більшості УПЦ Московського патріархату до налагодження контактів з державою постійно зупиняється церковним керівництвом. Воно не хоче (такого діалогу), боїться, робить все можливе, щоби ніхто з їхніх архієреїв не знайшов порозуміння з державою. Наведу два конкретні випадки на якомусь глобальному рівні, які підтверджують сказане мною. У серпні цього року, коли відбувалося святкування з нагоди інтронізації митрополита Онуфрія, серед усіх єпископів цієї церкви, які були у Києві, три піднялися і заявили, що хочуть говорити з державою, бо бачать потребу в такому діалозі. Вони казали про потребу пояснень, адже вони бачать, що поза контекстом усіх рухів опиняються і єпископи, і їхня церква. Натомість керівництво різко зупинило ці дискусії і сказало: нам немає чого говорити… Так само з боку церковного керівництва була зупинена спроба діалогу, коли президент запросив на розмову усіх єпископів. Вже не є секретом, що президент погодив місце такої зустрічі – обрано було нейтральну територію, а сили у керівництві церкви, які не хотіли відвертої розмови, переконали митрополита Онуфрія, що це можна реалізувати тільки у Києво-Печерській лаврі. Я переконаний, що за якимось винятком єпископат церкви Московського патріархату готовий до діалогу. Я знаю, що десятки владик зустрічалися з президентом, спілкуються з керівниками областей. На рівні нашого департаменту були контакти з кількома десятками владик Московського патріархату, до того ж дуже відвертих, дуже конструктивних, які абсолютно тверезо розуміють ситуацію, які добре розуміють, хто призвів до напруження. Які розуміють, що нереалістична, категорична, проросійська, відверто спекулятивна політика окремих осіб у керівництві церкви, які зараз моделюють позицію церкви, стала причиною цієї глобальної катастрофи для УПЦ МП і добровільного самозаганяння себе у гетто.

З вашого досвіду спілкування з єпископатом церкви Московського патріархату, що конкретно їм заважає перейти у Православну церкву України вже зараз?

Є залякування, є погрози. З іншого боку, є річ, яка насправді впливає на позицію багатьох єпископів. Це побоювання розколу тих структур, які вони зараз мають. Беззаперечним фактом є те, що певна частина духовенства, десь більша, а десь менша, не хоче рвати зв’язки із церквою Московського патріархату. На це вона має право, ніхто цього права не заперечує. Але для владики і його єпархіального уряду факт входження до нової церкви означає, що існуюча дотепер структура, яка якимось чином функціонує, буде приречена на розділення, зменшення своїх можливостей, повноважень, кількості парафій. Окрім того, владики чекають законодавчих речей, які допоможуть оперативніше, швидше (організовувати перехід релігійних громад). Тому і прийнятий закон №5309, і законопроект №4128 має бути прийнятий. Вони ухвалюються для того, щоби була зона комфорту при самовизначенні тієї частини духовенства УПЦ МП, яка давно чекала цього моменту.

Михайло Глуховський, «Главком»