Ірина Никорак: Неприйнятно, коли військові під обстрілами у Херсоні не отримують доплат

У парламентському корпусі на тижні, що минає, сталося поповнення. Замість Михайла Забродського, який у березні написав заяву про складення депутатських повноважень, аби зосередитись на військових справах, прийняла присягу 26 номер списку «Європейської солідарності» Ірина Никорак. У парламент Никорак потрапила з Київради – на останніх місцевих виборах вона стала депутаткою міської ради від «ЄС» від столичної Оболоні. Випадки, коли таким чином посувається список опозиційної фракції – не такі вже й часті. Тому зізнання новоспеченої нардепки, що такий поворот подій став для неї повною несподіванкою, можна вважати щирими. Хоча сама по собі локація під куполом не є для Никорак абсолютно новою – вона працювала помічником консультантом народного депутата від «Народного фронту» Анатолія Присяжнюка та нардепа від «ЄС» Сергія Алєксєєва.

Никорак має освіту в галузях юриспруденції та фінансів. Першим її місцем роботи стала посада юрисконсульта в будівельній компанії «Мостобуд», де її батько раніше працював заступником голови правління. Стосунок до будівельного бізнесу має й чоловік Ірини – девелопер Еміль Соловйов, який в 2010-2012 рр. був помічником одіозного нардепа та  забудовника Вадима Столара. Втім Ірина Никорак всіляко відхрещується і від будівельної сфери, і від Столара. Нова парламентарка ще з часів Київради, куди перший раз потрапила у 2015 році, позиціонує себе як представниця громадського сектору – зокрема, вона була засновницею ГО «Наш парк Оболонь» та керувала ГО «Сінк лінк», яка розвивала зв’язки з Китаєм. Після початку повномасштабної війни Никорак опікується волонтерським проєктом Arm Women Now, що займається забезпеченням жінок-військовослужбовиць формою. У розмові з «Главкомом» парламентська дебютантка розповідає, чого особливо потребують жінки на фронті, чим саме вона буде займатися на новому місці роботи, та робить прогноз, яка доля очікує на резонансний законопроєкт про повернення надбавок військовим.

«У цьому році хочемо забезпечити формою шість тисяч жінок»

Влітку минулого року в рамках проєкту «Arm Women Now» ви запустили виробництво військової форми для жінок, а в грудні відбулася її презентація. Тоді ви зауважували, що якщо військовослужбовицям форма сподобається, її почнуть виробляти масово. Які були відгуки і як просувається проєкт?

Першу партію у розмірі триста комплектів форми ми відшили в серпні. Цьому передувало вивчення міжнародного досвіду, розробка лекала і декількох тестових зразків, які ми доопрацьовували перед тим, як вийти на фінальний варіант. У нас на той момент була сформована гугл-форма з черговістю жінок, що першими отримають форму, – пріоритет ми віддавали дівчатам з зони бойових дій, які безпосередньо на передовій виконують бойові завдання. Ми передали ці триста комплектів досить швидко й очікували на зворотній зв’язок, аби розуміти, чи будемо відшивати далі, чи допрацьовувати.

Після отримання відгуків ми зрозуміли, що це треба ставити на постійну основу, бо запит збільшувався. Дівчата, які почали носити форму, писали схвальні відгуки та радили своїм посестрам. Звичайно, для нас показовими були ці позитивні відгуки стосовно зручності, функціональності форми, яку дівчатам не доводилось перешивати. З вересня по сьогодні у нас відбувається безперервний пошив військової жіночої форми. Паралельно йде збір донатів через різні фандрейзингові кампанії з партнерами як в Україні, так і за кордоном. У нас немає свого виробництва: спідня білизна відшивається в Харкові, термобілизна і деякі елементи нашарування одягу, які військовослужбовці можуть використовувати залежно від погодних умов, – в Хмельницькому та Хмельницькій області, уніформа – в місті Долина Івано-Франківської області. Щотижня ми отримуємо з виробництва сотні одиниць форми, які розсилаємо, щодня, навіть вихідними – по 50-60 відправок. Їх отримують дівчата з різних регіонів – східних, північних та південних областей. Є навіть такі, що отримують вже другий-третій комплект, тому що форма зношується, втрачається, знищується під час обстрілів. Тому виробництво в нас вже стало серійним, і станом на зараз ми вже забезпечили понад три тисячі жінок комплектами військової амуніції.

Якщо брати загальну потребу в жіночій формі, то наскільки вона зараз покривається?

Тільки в Збройних Силах служить 60 тис жінок. Ми пріоритетно забезпечуємо тільки жінок на передовій – їх там понад 6 тис. Але ж є ще жінки в Прикордонній службі, добровольчих формуваннях територіальних громад, Нацгвардії, Нацполіції, які також несуть службу і виконують бойові завдання. Їх набагато більше. Тим паче деякі дівчата приїжджають на ротацію, можуть перейти в тилові позиції, а інші – переходять на лінію фронту. Якщо минулого року ми забезпечили формою 2 тис. жінок, то цього року хочемо забезпечити 6 тис. Вважаю, що для волонтерського проєкту, який не має постійного фінансування, це багато. Спілкування з жінками, які отримують нашу форму, дуже мотивує працювати надалі, аби цей стандарт форми був затверджений вже на державному рівні в Міноборони.

По ходу цього процесу спливали якісь перепони, які ви спочатку не врахували?

Звісно, ми намагаємось покращувати форму. Трохи змінили кишені на кітелі, і тепер він зовні нічим не відрізняється від чоловічого, але саме лекало з урахуванням жіночої тілобудови – інше. Зараз ця форма тестується в Міноборони, і в другій половині травня ми очікуємо результатів цього тестування. Взагалі ми координуємося з міністерством ще з літа, коли розробляли лекало: запитували їхні побажання, рекомендації та намагалися їх максимально врахувати. Перші комплекти форми на тестування ми передали ще в кінці листопада минулого року, і зараз доопрацьований кітель знову тестується. Так само як і спідня білизна, яку ми розробили з нуля, – вона вже отримала в міністерстві схвальні відгуки. Ми розуміємо, що в державній машині є певна процедура, бюрократія: потрібно вносити зміни в чинний наказ Міноборони, а це – певний час та алгоритм дій, який потрібно витримати.

Які ще специфічні потреби, окрім форми, ви б виділили у жінок, що служать?

Взагалі зараз треба реформувати систему речового забезпечення в армії. Ми почали з форми та білизни, але це стосується всіх елементів одягу. Наприклад, жіночі берці відрізняються від чоловічих – вони набагато менші та вужчі. А у чоловічих найменший розмір – 38-39-й, і то їх немає в наявності. Це і жіночі засоби гігієни, і каски маленьких розмірів, і жіночі плитоноски, набагато полегшені у порівнянні з чоловічими. Тобто вся військова амуніція, яку треба розробляти з урахуванням потреб жінок. 

«Верховна Рада нагадує величезний вулик»

Поговорімо про вашу нову іпостась – депутат Верховної Ради. Вже можете порівняти робочий темпоритм у парламенті та Київраді?

Звичайно, навантаження стало набагато більше хоча б тому, що народні депутати працюють на постійній основі, а депутати міських рад – на громадських засадах без зарплатні та паралельно з основною роботою. Сам процес прийняття закону в Верховній Раді – більш тривалий, треба аналізувати досить великий обсяг інформації та чинного законодавства. Я прийняла присягу в понеділок, 10 квітня, і в мене вже було два активних пленарних дні, коли я брала участь у голосуваннях. Досить символічно, що перші мої голосування як народного депутата були за звернення до держав-членів НАТО і до Парламентської асамблеї НАТО щодо прискорення включення України до лав альянсу та проєкт за повернення надбавок військовослужбовцям, що були скасовані на початку року. Мабуть, про свої враження змогу більш чітко сказати трошки згодом, але рівень відповідальності точно набагато вищий, ніж раніше.

Що здивувало в роботі Верховної Ради зсередини – приємно та не дуже?

Мене особисто здивувало те, що вона нагадує величезний вулик. Дуже багато народних депутатів, які всі між собою комунікують, обговорюють різні питання, і через те не так просто зосередитись на самому процесі голосування.

Ви протягом довгого часу перебували першою в резерві «ЄС» – наступною на вхід за списком. Якось готувались до ймовірного переходу у Раду чи вже не вірили в це?

Для мене це було найбільшим сюрпризом цього року. Насправді я продовжувала активно працювати в Київраді, великі плани були щодо реалізації певних соціальних проєктів. Спеціально до парламенту я себе не готувала, але була готовою до роботи тут ще у 2019 році, коли балотувалася за списком «ЄС».

З ким з народних депутатів (не обов’язково з «ЄС») ви були близько знайомі раніше, окрім Сергія Алєксєєва, помічником якого числились? Хто взяв над вами шефство у фракції?

По-перше, у нас є лідер нашої політичної сили – Петро Порошенко, на якого ми орієнтуємось. У фракції є двоє співголів – Ірина Геращенко та Артур Герасимов, – які, власне, займаються ключовими питаннями й керують роботою фракції. На них і орієнтуємось.

Ну, це зрозуміло, але ж ви не перший день в партії. Може, у вас з кимось особливо приятельські стосунки? Мав же вам хтось розповісти, куди ховатись, якщо сирена під час засідання залунає.

Звичайно, я знаю всіх членів нашої фракції. Та якщо казати про парламент загалом, то він оновився досить глобально. У минулому скликанні я знала і була знайома особисто з дуже багатьма депутатами. Зараз для мене практично всі – нові обличчя, тому будемо знайомитися.  

Якими будуть ваші перші ініціативи у новому статусі? За освітою ви – юрист та економіст, в Київраді були секретарем комісії з питань підприємництва, промисловості та міського благоустрою, ваша родина пов’язана з будівельною сферою. Ваші колеги розповідають, що в парламенті ви волієте зайнятися «соціалкою». Тож де бачите себе як нардеп?

Поки законодавчих ініціатив, які оформлені мною офіційно, немає. Зараз я в процесі оформлення документів, того ж електронного підпису, який зможу використовувати в системі електронному документообігу. Це займе буквально декілька днів, і, як тільки всі документи будуть оформлені, я зможу в електронному форматі ініціювати свої законопроєкти та підписувати проєкти колег.

Я вже підписала заяву про бажання долучитися до комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, де колеги з моєї політичної сили не представлені. Після завершення бойових дій та перемоги України ми будемо жити практично в країні ветеранів. Це буде велика кількість людей з бойовим досвідом, і вже зараз треба створювати умови для інтеграції та адаптації наших військовослужбовців у суспільство. Тому я планую зосередитися на цьому й однією з перших моїх ініціатив стане законопроєкт щодо реформування речового забезпечення жінок в армії.

Останнім часом стало відомо про низку резонансних конфліктів далеко від лінії фронту, в яких постраждали військові. Чи має держава якось на це реагувати? І наскільки великою є небезпека, що надалі ці проблеми будуть ще більше загострюватися?

У нас майже відсутні механізми адаптації та соціалізації ветеранів. Після повернення з війни військовослужбовці стикаються з численними викликами і проблемами, пов'язаними з поверненням до цивільного життя. Багато з них повертаються з травмами, які можуть бути фізичними, психологічними або усіма разом, і це може вплинути на їхню здатність до працевлаштування та соціальної адаптації.

Одна з головних проблем військовослужбовців, які повернулися додому, полягає в тому, що вони не можуть знайти роботу, що відповідала б їхнім бажанням, навичкам та досвіду, набутому в армії. Багато роботодавців не розуміють цінності, які вони можуть принести на робоче місце, і не хочуть брати на роботу людей, які мають досвід військової служби.

Крім того, військовослужбовці часто мають проблеми з адаптацією до цивільного життя. Для успішної інтеграції вони повинні мати доступ до різних програм підтримки та послуг. Наприклад, це можуть бути проєкти з професійної перекваліфікації та підготовки до нових професій, курси психологічної підтримки та консультацій, а також підтримка з боку волонтерських організацій та громадських ініціатив.

Окрім того, дуже важливо, аби військовослужбовці отримували достатню медичну допомогу та підтримку у вирішенні проблем, пов’язаних зі здоров’ям. Також важливо розвивати підтримку для родин військовослужбовців, які можуть стикатися з важкими переживаннями та емоційними стресами під час періоду повернення військовослужбовців додому. Це цілий спектр заходів.

«Громадську думку готують до того, що законопроєкт про доплати військовим буде ветовано президентом»

«ЄС» ставить собі в заслугу вже згадане вами повернення щомісячних доплат в 30 тис. для військових, яке поки заблоковане в Раді. Кошти на поновлення виплат планується взяти з обмеження зарплат держслужбовцям та менеджменту держпідприємств. Але вже підраховано, що за рахунок такої економії вдасться отримати лише 2% від запланованих видатків. Де ви бачите додаткові джерела надходження цих коштів? І що взагалі далі буде з цією ініціативою, від якої явно за голову схопились і в Кабміні, і в Офісі президента?

У першу чергу, це питання пріоритетів: що важливіше на сьогодні – захист країни чи ті самі дороги? Наведу один кейс: служба автомобільних доріг замовила в Запорізькій області робіт на 345 млн грн робіт у компанії, яка проходить у кримінальній справі про відкати в Київській області. І таких кейсів є дуже багато. Я вважаю неприйнятним, коли в нас під час повномасштабного вторгнення, яке триває понад рік, дехто в державному секторі отримує зарплати понад пів мільйона гривень. Водночас військовослужбовці, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, не мають можливості отримувати надбавки в розмірі 30 тис. грн.

Так тим, хто ризикує життям, доплати якраз лишають. Прибирають їх у тих, хто знаходиться в тилу.

У тилу, але під обстрілами. В умовах активної фази війни достатньо непросто чітко визначити, який район є «тиловим», а який – «бойовим». Так, низка зон, де тривають бойові дії, такими не визнаються, а отже, і доплати у бійців там немає.

Наведу для прикладу Херсон. Тепер зоною бойових дій є тільки лівий берег Херсонської області. Виходить, що українські військові, які перебувають на протилежному боці Дніпра, вважаються ледь не «тиловиками» і позбавлені доплат у 100 тис. – 30 тис. загальних плюс ще 70 тис. за зону бойових дій. Хоча майже щоденно армія РФ завдає артударів по українських позиціях на правобережжі Херсонщини. Така сама ситуація на прикордонних районах Харківщини, де постійно фіксується велика кількість російських обстрілів.

А як бути з тими військовими, хто постійно перебуває під Києвом, в інших відносно спокійних місцях?

Тоді має бути двох- чи трирівнева градація, розроблена та обґрунтована тим же Міноборони. Тому що неприйнятною є ситуація, коли військові знаходяться під артобстрілами, але не отримують доплату в 30 тис. грн.

Всі ці підрахунки, що скорочення зарплат в держсекторі нічого не дасть, я вважаю хибними. Коли це офіційно зможуть проаналізувати на рівні Кабінету міністрів та бюджетного комітету Верховної Ради, тоді можна буде щось обговорювати. А те, що зараз кажуть деякі народні депутати, виглядає виключно як підготовка громадської думки до того, що цей законопроєкт буде ветовано президентом. Він вже обростає якимись незрозумілими тезами, схожими на спрямовану кампанію. Треба провести ґрунтовний аналіз з відповідними підтвердженнями, а не просто, як пан Федір Веніславський, казати, що для виплат військовим потрібен трильйон гривень, використовуючи при цьому якусь банальну арифметику з множенням мільйону військовослужбовців на 30 тис. грн.

Вас, як і іншого нардепа від «ЄС» Сергія Алєксєєва, вважають близькими київського забудовника та нардепа колись від ОПЗЖ, а зараз від групи «Відродження України» Вадима Столара. Ваш чоловік був його помічником, ваша приймальня розташовувалася там само, де і приймальня кількох депутатів Київради, яких ЗМІ зараховували до «орбіти» Столара. Чи ви знайомі з цим відомим бізнесмено-політиком?

Мені досить дивно, коли про це пишуть, не посилаючись на якісь конкретні факти. Мій чоловік справді був помічником цього народного депутата, але задовго до того, як я взагалі зі своїм чоловіком познайомилася. Це просто пошук «зради» там, де її немає. Якщо ми кажемо про громадську приймальню з іншими депутатами Київради восьмого скликання, то вони представляли політичну силу «БПП – Солідарність» і мажоритарні округи Оболонського району. На той час було абсолютно загальноприйнятною практикою, коли депутати від однієї політичної сили об’єднували свої зусилля в спільній громадській приймальні, аби бути максимально ефективними. Просто за тієї виборчої системи вийшло так, що деякі округи опинились взагалі без власних депутатів в Київраді. Тому ми й скооперувались, аби допомагати людям, які не представлені в міськраді жодним депутатом.

У перші місяці агресії парламент працював дуже швидко та злагоджено. Петро Порошенко навіть згадував, як вони з Зеленським, домовились, що вже нема протистояння влади та опозиції – всі працюють разом. Чи на другому році війни політика починає вилазити назовні?  

Звісно, наша політична сила в Верховній Раді працює зараз в опозиції, бо досить складно за наявної монобільшості впливати на прийняття більшості законопроєктів. Але ми є певним «спецназом», який вимагає справедливого підходу при прийнятті рішень. Власне, це і показало прийняття законопроєкту про повернення надбавок військовим. Проте ми досить часто спостерігаємо, як буквально в ручному режимі відбувається голосування і на це важко вплинути.

Згідно з інформацією з реєстрів, ви є співвласником громадської організації «Сілк лінк», яка займалась залученням китайських інвесторів в будівництво метро на Троєщину. Ви також перебували в об’єднаннях, що лобіюють зв’язки з Китаєм. Звідки така зацікавленість цією країною?

Я ще в 2019 році оформила відповідні документи, що не є засновником ГО «Сілк лінк». Її основною метою було налагодження співпраці з політичними та бізнес-колами Китаю та України й реалізація проєкту «Новий шовковий шлях». Це була ініціатива Китаю, яка на той час надавала багато можливостей в контексті інвестування в різні транспортні, інфраструктурні, соціальні, культурні, освітні проєкти.

Ідея розширювати зв’язки з Китаєм виникла після того, як у Верховній Раді попереднього скликання мене обрали секретарем депутатської групи з міжпарламентських відносин України та Китаю. Зазвичай задача секретаря депутатської групи – забезпечення організаційних моментів її діяльності. І цю посаду може займати людина, що працює в апараті Верховної Ради. На той момент я була помічником-консультантом народного депутата і проявила таку готовність.  

Коли прокладався новий «шовковий шлях» для забезпечення логістики між Азією, Європою та Африкою, ми зробили багато гарних проєктів.

Те, що ви вийшли з «Сілк лінк» означає, що ви охолонули до Китаю, чи Китай охолонув до України?

Не знаю, наскільки зараз розвивається цей проєкт, бо з 2019 року пріоритетним напрямком моєї роботи була Київрада та балотування на позачергових виборах до парламенту. До того ж коли розпочалася епідемія коронавірусу, Китай повністю закрив кордони та співпраця по багатьох напрямках зупинилася. І більшість проєктів, які були актуальними до моменту епідемії, з її початком просто цю актуальність втратили. Так само і зараз ця співпраця залишається складною і місцями неможливою.

Павло Вуєць, «Главком»