Юхим Фіштейн: Байден робив усе, щоб Україна не перемогла, а Росія не програла. Трамп вирішить цю проблему

До інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа залишилося менше двох місяців. Із наближенням приходу Трампа до Білого дому стає зрозуміло, хто увійде у владні кабінети нової американської адміністрації. В Україні чекають цих змін з великою тривогою. Та й не тільки в Україні. Частина американців і європейців бояться непередбачуваності Трампа, ЗМІ звинувачують його в симпатіях до Росії.

Чи продовжить Америка допомагати Україні? На яких умовах Росію та Україну посадять за стіл переговорів? Новообраний президент США під час виборчої кампанії пообіцяв закінчити війну ще до офіційного вступу на посаду. Але цього поки що не сталося. То чи варто йому довіряти?

Міжнародний політичний оглядач Юхим Фіштейн вважає, що прихід Трампа до влади – це позитив для демократичного світу. Він критикує світову пресу за підігрування Камалі Гарріс під час виборчої кампанії у США, а також за нерозуміння глобальних процесів. На думку Фіштейна, Захід, США зокрема, рухаються від ліберальних до консервативних цінностей.

Фіштейн працює на «Радіо Свобода» з 80-х років. Він закінчив журфак МГУ, був головним редактором впливової чеської газети Lidove noviny.

В інтерв'ю «Главкому» Юхим Фіштейн пояснює, чому Трамп вигідний Україні.

«Україні вкрай невигідно заморожувати війну на нинішніх лініях розмежування»

Дуже багато хто в Україні, якщо не більшість наших громадян, розчаровано сприйняли результати виборів президента США, на яких переміг Дональд Трамп. Він обіцяв завершити війну за 24 години, але не говорив, що продовжить допомагати Україні після своєї перемоги. І це при тому, що в його команді чимало впливових людей, які відкрито засуджують Україну за те, що вона чинить опір агресору, і закликають Вашингтон зупинити допомогу.

Чи такий страшний чорт, як його малюють?

Щоб відповісти на це запитання, зізнаюся, мені доведеться зайти трошки здалеку. Річ у тім, що європейські інтелектуали, а з ними потім і українські, просто потрапили в пастку, яку вони послідовно будували самі. Пастка полягає в тому, що їм бачиться світ як місце боротьби між добром і злом, між нібито прогресивними силами, які чомусь у них виявляються завжди лівими, і консервативними, з якими чомусь асоціюється Путін. Це маячня собача, яка реальності не відповідає.

Путінський тоталітаризм є породженням путінського ж комунізму або соціалізму, як хочете. Ліва думка завжди закінчується якимось видом тотальності, тоталітаризму. Так було за Гітлера, який був соціалістом, просто національним, націонал-соціалістом, а Сталін був інтернаціональним. Ось і вся принципова різниця. Те ж саме зараз. Це не боротьба з консерватизмом в особі Путіна. Інакше нам довелося б повірити, що Черчилль, напевно, був якимось латентним лібералом. Тетчер, напевно, була прихованою феміністкою. Рейган теж ліберал. І Борис Джонсон, якого українці спочатку називали Джонсонюком, розуміючи його проукраїнську орієнтацію, не зрозуміли, чому Джонсон говорив, що Трамп – не противник України.

Україна – це спроба майбутнього Європи... Найгірше, цього поки що не зрозуміли й самі українці

На жаль, українські інтелектуали, на жаль, як і ваш уряд, потрапили у ту саму пастку і стали жертвою такого неправильного бачення від самого початку. Я хоч і критикую, але я великий прихильник України і захоплююся деякими рисами ментальності українського народу. Так ось, Україна стала сама рабом і бранцем неправильного сприйняття світу. Зеленський і його адміністрація пішли на поводу цього неправильного тренду. Не розгледіли, що Україна у своїй поведінці – це не ліволіберальна держава, де переважає не ліволіберальна ідеологія. Україна – це класична консервативна ідеологія, орієнтована на справжній патріотизм, на справжні консервативні цінності. При цьому це не путінські відстоювання цінностей «сім'я і діти», де все навпаки.

Європа не розгледіла поки що цього в Україні, що Україна – це не минуле, а спроба майбутнього Європи, але консервативно-демократичного майбутнього Європи, а не ліберального. Але найгірше, цього поки що не зрозуміли й самі українці. Тому й не змогли вчасно переорієнтуватися, зрозуміти самі свою консервативно-демократичну сутність і пристосувати свою політику до цього розуміння.

Ну не треба було Зеленському брати участь у передвиборчій боротьбі на боці приречених демократів.

Але ж перед виборами Володимир Зеленський зустрівся не тільки з кандидаткою від демократів Камалою Гарріс, а й із Дональдом Трампом, щоб показати, що Україна не підтримує когось одного.

Він зустрівся, коли було запізно. Він не зміг за коротку зустріч висловити цю спорідненість між собою і консервативною демократією. Він не зміг по-справжньому позиціонувати Україну як частину ось цієї сім'ї консервативних демократів.

Трамп хотів бачити у своїй адміністрації дуже неоднозначних людей. Таких як Роберт Гетц, чи Роберт Кеннеді. Але під тиском преси, вірогідно, відмовиться від цих кандидатур. Представником з питань України, за останніми даними, може стати Кіт Келлог. Ймовірно далі нас чекає примус до перемир'я, з поступками заради заморожування війни. Хіба США виграють від такого підходу? Хіба США виграють від того, що Трамп хоче бачити у своїй новій адміністрації насамперед лояльних до себе людей, а вже потім професіоналів?

Зрозуміло, виграють. Тому що вся ідеологія Трампа зводиться до знаменитого гасла «зробимо Америку знову великою», і до гасла «Америка на першому місці», тобто це практична політика, яка веде до посилення ролі Америки, до перетворення Америки знову на лідера, а не просто на спостерігача, як було за Байдена. Будь-яке посилення ролі Америки йде на користь демократії в усьому світі.

Сучасні ЗМІ не відображають думку більшості

Ліберальна журналістика зводиться до того, щоб шукати бліх на Трампі. Ось він повернувся не так, сказав не так, шнурки в нього розв'язалися, на дівчину він не так подивився. Що медіа хочуть сказати такою критикою? Що, вони розуміють сенс світових процесів? Пора шукати системні тренди, які визначать наше майбутнє.

Що стосується можливих нових міністрів Трампа. Звісно, у кожного з них можна знайти якихось бліх. Але хто визначатиме зовнішню політику в Сполучених Штатах? Напевно, сам Трамп і, напевно, його, по суті, майбутній міністр закордонних справ. Ним може бути призначений Марко Рубіо, сенатор із Флориди. Він відомий як поборник української незалежності і всього, що для цього докладається, включно з постачанням зброї.

Треба дивитися завжди в корінь і бачити розвиток подій як частину системи. Тобто, бачити систему, бачити її тренди, а не дозволяти себе завалити лавиною якихось другорядних фактів. Треба було більше вірити тому ж Борису Джонсону, коли він говорив, що майбутнє все-таки за Трампом, а не Байденом. Не хочу зараз забігати наперед, але все-таки хтось мені може відповісти на запитання, хто зараз керує Демократичною партією. Байден? Гарріс? Чи ще хтось? Немає там вождів.

Зрозуміло, Україні вкрай невигідно заморожувати війну на нинішніх лініях розмежування. Але потрібно ставити питання інакше. Є сили в України для того, щоб подолати, прорвати нинішню лінію фронту і вести війну далі? Це ж не Трамп завів ситуацію туди, де ваша країна зараз опинилася. Її туди завів Байден, який діяв так, щоб Україна не перемогла, а Росія не програла. Тобто він прихильник повільного вогню, щоб війна тліла.

Трамп вирішить проблему так, щоб Україна не була повністю переможеною. Що для цього потрібно? Що для цього можна зробити, коли в нинішній ситуації Україна просунутися вперед реально не може? Навряд чи навіть ракети дальньої дії, що поставляються зараз, допоможуть Україні йти вперед. Трамп, наприклад, може піти на те, щоб на підконтрольній Києву частині України забезпечити такі гарантії безпеки, на які Байден був не здатний. Причому був нездатний не тому, що в нього бачення світу було іншим. А тому, що він просто не бажав Україні перемоги.

Трамп може запропонувати Україні двосторонню угоду про реальну безпеку, не очікуючи, що Україну приймуть до НАТО. Наприклад, в угоді може бути прописана присутність американських військових баз в Україні, особливо в прикордонні з Росією, або біля окупованих регіонів. Сьогодні є такі бази в Польщі на кордоні з Білоруссю. І поляки на них моляться. Щоб це сталося, українці теж мають зрозуміти, що вони мають справу з системними перетвореннями у світі, а не з пошуком «бліх». Так от, якщо Україна повернеться і скаже Трампу: «Соррі, вибачте, ми насправді такі ж консервативні, як і ви. Ми прихильники таких самих цінностей. Давайте працювати разом», то я впевнений, що Трамп почує такі аргументи, незалежно від того, що думає та чи інша людина в його адміністрації.

До речі, ви знаєте склад команди Байдена? Вам не здається, що, наприклад, Джек Салліван абсолютно проросійський? У Трампа може бути все навпаки. Українській владі потрібно робити ставки на тих людей у майбутній адміністрації Трампа, які розуміють проблеми України. Той же Рубіо, є ще кілька людей. Якщо це буде зроблено, буде успіх.

Трамп може запропонувати розмістити в Україні американські військові бази

А що таке успіх, якщо ми говоримо про війну Росії з Україною?

Повний успіх – це видавлювання всіх російських військ за межі України. Зараз це видається досить віддаленою перспективою. Тому потрібно це зрозуміти і зробити ставку на ті елементи, які ще можуть привести до успіху, який Україні потрібен. А саме до отримання реальних гарантій її незалежності та можливість включитися в економічні та політичні структури Заходу. Це абсолютно реально. Потрібно просто розставити пріоритети. Важливо, наприклад, поглиблювати співпрацю з новим генсеком НАТО Марком Рютте. Він на дурне запитання «чи боїтеся ви приходу Трампа?» відповів, що має хороший досвід співпраці з Трампом. Мовляв, Трамп нам фактично врятував НАТО. Врятував тому, що запропонував хоча б виконувати свої зобов'язання країнам-членам. Але журналісти ліберальні одразу почали сурмити: все, НАТО ліквідується, все до цього йде. Але відколи заклик до виконання своїх же зобов'язань є шляхом до ліквідації НАТО? Де логіка?

«Байден зробив капость Трампу, дозволивши Україні бити по Росії ракетами Atacms»

США дозволили використовувати Atacms для ударів по території Росії. Франція і Британія приєдналися зі своїми ракетами. Деякі оглядачі угледіли в цьому рішенні бажання Байдена підставити Трампа. Інші навпаки, вважають, що нинішній і обраний президент узгодили це рішення, щоб допомогти Україні. Чого в цій історії більше –внутрішньополітичних розборок, чи щирого бажання лідерів допомогти Україні?

А чому не можна уявити собі, що і те, і інше можливо? Я не знаю, чи погодили Байден із Трампом це рішення. Але думаю, що ні. Тому що велика спокуса для Байдена зробити капость майбутньому президенту, навантажити його проблемою, якої не було раніше. Проблема використання американської зброї на території Росії – це проблема, створена Байденом. Якщо станеться ескалація через це рішення Байдена, то вирішувати її доведеться Трампу.

Я все-таки вважаю, що Байден ні з ким не консультувався щодо Atacms. Думаю так, тому що Байден у принципі останні свої кроки на посаді не обговорював навіть зі своїми наближеними. Ось, наприклад, остання велика угода з Філіппінами (Філіппіни і США підписали угоду про спільне використання військової розвідки і будівництво координаційного центру. Вона дасть змогу країнам обмінюватися секретною військовою інформацією), яку він ні з ким не погоджував. Байден зробив стратегічний крок. Але взагалі-то такі кроки перед приходом у Білий дім нового президента заборонені етикою. Етика забороняє президенту, що йде, підкладати свиню новообраному. Потрібно кроки свої узгоджувати. Принаймні ті, які мають стратегічне значення. 

Росія вперше за всі роки війни застосувала по Україні балістичну ракету з дальністю у тисячі кілометрів. За тиждень до цього під час навчань американський стратегічний бомбардувальник В-52 скинув бомбу на полігон у Литві. Це натяк сторін на готовність дійсно застосувати атомну бомбу, чи це блеф? Який ви бачите кінцевий результат такого брязкання зброєю? 

Застосування такої зброї, зрозуміло, призвело б до подальшої ескалації, до якогось варіанту Третьої світової. Ми бачимо, що дедалі більше й більше країн і регіонів включаються в конфлікт між Заходом і Сходом. А на чолі цього конфлікту стоїть все-таки Росія. Тобто в Україні конфлікт між Сходом і Заходом, з точки зору Росії. Але в атомну війну я не вірю. Можу помилятися, але не вірю. Тому що ця війна – point of no return. Це точка неповернення. З неї вже не повертаються кудись без капітуляції. В атомній війні може бути зацікавлений Путін і керівництво РФ. Але в них же всіх діти на Заході, онуки десь. Ймовірно, їм не хочеться, щоб їхні рідні потрапили під атомний вибух. Але якщо Росія почне, Америка буде змушена відповісти. Піде ланцюгова реакція. Така природа такої зброї, коли є принцип взаємного гарантованого знищення. Зверніть увагу на слово гарантоване. Цей принцип нам зберігав мир протягом усіх повоєнних років, цей принцип діє і зараз.

Але Росія все ж таки запустила по Україні надпотужну балістичну ракету, яку не може збити ППО, що перебувають на озброєнні України. Яка мета цієї акції і як цей пуск сприймають Штати?

Мета – тримати в страху, демонструвати свою перевагу. Але це ж не має стосунку до приходу Трампа в Білий дім. Приходу Трампа Путін боїться, як вогню. Про що, до речі, він багато разів прямо і говорив. Але ліберальні журналісти сприйняли це навпаки. Мовляв, він каже, що за Камалу Гарріс тому, щоб допомогти Трампу. Але насправді Трамп для нього – це повний поворот в інший бік, це порушення інтересів Росії.

Якщо почитати західну пресу,  може скластися думка, що українське суспільство настільки втомилося від війни, що хоче якнайшвидших переговорів і миру з Росією ледь не на будь-яких умовах. Ви теж бачите таку згоду українців на мир за будь-яку ціну? Хіба на Заході і зокрема в США не розуміють, що Путін розуміє тільки силу, і якщо дозволити Україні програти, це тільки вкотре розпалить агресора і в підсумку програє весь Захід?

Ставлення в Україні самих українців до війни – це одне. Ставлення на Заході до війни – зовсім інше. Чи відображає преса дійсно те, що думають прості люди на Заході? Ні. І цими виборами в США це було доведено. ЗМІ в Америці відображали «драматичну перемогу» Камали Гарріс, а в результаті вона на 7 млн голосів програла Трампу. Насамперед ідеться про топові американські телеканали та друковані медіа. Ви ж свої спостереження ґрунтуєте на читанні провідних видань, правильно? Йдеться про The New York Times, The Washington Post, або про The Los Angeles Times. А це все найбільші органи преси, які симпатизують Демократичній партії, вони їхні вірні слуги. Вони не можуть відображати думку всіх американців. Сучасні ЗМІ не відображають думку більшості. Відображають соціальні мережі більшою мірою. І це не тільки в Америці, у світі так.

Так от, втома Заходу від війни в Україні – це очевидна річ. Заходу потрібно будувати довгострокову політику. Заходу треба було допомогти Україні здобути переконливу перемогу протягом перших двох років великої війни. Третій рік у ній уже був абсолютно зайвим. Водночас Україні зараз треба будувати свою політику на спробах переконати Захід, що він має допомогти Україні саме здобути перемогу над Росією, а не дозволити війну заморозити. Це має бути серйозна і драматична перемога, щоб зламати хребет путінській психології, психології Росії, яка вся орієнтована на свою гегемонію. 

Ідеологія європейських держав зайшла у великий цивілізаційний глухий кут

Україна прекрасно починала цю війну, проявляючи неймовірну стійкість, яка вразила Захід. Хіба не західні ЗМІ писали про те, що європейська та американська влада рекомендувала Зеленському терміново брати таксі в Париж? Розвідки їхні, зокрема, це радили. Усі вони абсолютно не врахували фактор української психології, орієнтованої на самостійність, на свою незалежну політику. Вище згаданий мною Борис Джонсон якраз це розумів. Але Джонсон не соціал-демократ, не лівий ліберал.

Нині світовий політичний тренд, не тільки в США, – це поворот направо. Тобто зовсім не туди, куди кликали Україну її недалекоглядні політики і журналісти особливо. Але поворот направо не всюди однаковий. Наприклад, у той час як праві або крайні праві в Німеччині захоплені Путіним, в Італії праві на чолі з прем'єрміністром Джорджією Мелоні Путіним не захоплені, вони черчилліанці. Тобто вони прихильники миру через силу, прихильники сильного Заходу. І це дуже резонує з позицією Трампа. Такі ось праві з'являються в Європі, чим далі, тим більше їх буде.  

Наскільки Трамп вплине на зміни в Європі, якщо говорити про рішучість підтримки України?

Уже впливає, безсумнівно. Ідеологія європейських держав зайшла у великий цивілізаційний глухий кут. І сучасні політики шляху з нього не бачать. Нещодавно в ліволіберальній The Guardian я прочитав статтю «Крижана правда за перемогою Трампа: ліберали не можуть запропонувати відповідей на проблеми сучасного кризового світу». Не можуть запропонувати! У цьому-то і вся проблема. Тому й перемагає зараз права партія в тій чи іншій країні, тому що люди втомилися чекати на якесь вирішення проблем від лібералів, які рішень запропонувати і не можуть.

Україна має зрозуміти цей тренд на праві рухи, вбудуватися в нього і завдяки йому допомогти собі стати членом європейської сім'ї. Ось тоді можна буде від Заходу очікувати якогось силового рішення, допомоги у вирішенні війни. А так, про яку силову рішучість Заходу можна зараз говорити з огляду на те, які уряди в країнах Заходу? Якби не ці острівці на кшталт Британії, Італії, а зараз і Нідерландів, де праві мають великий вплив, це були б суцільні якісь смішні фігурки. Олаф Шольц, Емманюель Макрон – смішні фігурки. Немає жодного лідера, який би Україні в цей важкий для неї момент справді б допоміг. Усі тільки й намагаються дотиснути Україну. Але дозволити цього не можна.

Михайло Глуховський, «Главком»