Діло йде до нової війни? Сьомий рік окупації: Крим в цифрах та фактах

Потенційною причиною для чергового вторгнення Росії в Україну може стати критична ситуація з водопостачанням у Криму. Про це заявили аналітики американського центру The Jamestown Foundation. Західні експерти вважають: посуха і відсутність альтернативних варіантів забезпечення водою окупованого півострова може підштовхнути Путіна до спроби прорватися вглиб материкової України.

Українські експерти не схильні драматизувати ситуацію з водопостачанням захопленого росіянами півострова. У той же час вони вважають, що РФ може використати абсолютно будь-який привід для вторгнення. Про підготовку до нього свідчать посилені навчання, які держава-агресор проводить на окупованій території.

Головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко – один із провідних експертів, які займаються аналізом ситуації в Криму із самого початку окупації. У розмові з «Главкомом» він спрогнозував вірогідність наступу з півдня, оцінив економічні втрати Москви від утримання Криму та нинішні можливості української армії на південному фронті.

«Путіну потрібна маленька переможна війна на Чорному морі»

Чи є підстави говорити про небезпеку збройного загострення на півдні України улітку цього року? І чи дійсно агресія може статися через велику посуху і проблему дефіциту в окупованому Криму?

В січні 2020 року ми написали ось цей прогноз. Дозвольте зацитую: «Ми майже впевнені у тому, що «Азовська криза» – це було тренування для агресора. У 2020 році подальших дій РФ щодо створення перешкод судноплавству до українських портів потрібно очікувати не тільки в Азовському, але й у Чорному морі».

Ми прогнозували сценарій, коли РФ розпочне за «азовською технологією» (масові зупинки в Азовському морі торгових суден, що прямували до/з українських портів, під приводом перевірки на наявність диверсантів та вибухівки під приводом захисту безпеки незаконно збудованого РФ мосту через Керченську протоку): будуть затримувати для огляду судна, що йдуть до або з портів Чорноморська, Одеси, Миколаєва та Херсона під приводом безпеки захоплених РФ українських морських бурових споруд на Одеському родовищі поруч з маршрутами суден до/з Одеси та інших портів України в Чорному морі. Тому що Азовські порти – це 5% вантажообігу, а Чорноморські - 95%.

Окрім того, 9 січня 2020 року були проведені безпрецедентні за розмахом спільні навчання Чорноморського і Північного флотів з виконанням ракетних стрільб з води, повітря та узбережжя. У вересні цього року ще будуть безпрецедентні навчання Кавказ-2020, у яких братимуть участь 100 кораблів. Зауважу, що у Чорноморського флоту РФ стільки немає, навіть разом із Каспійською флотилією. У цих двох флотах 6 підводних човнів, решта – бойові кораблі. Всього близько 60 одиниць. 

Йдемо далі. Ми прогнозували, що під час підготовки до 75-річчя перемоги набуде безпрецедентних розмахів «побєдобєсіє», і на цьому фоні дуже легко створити casus belli, (формальний привід для війни) десь в Одесі.

Але на заваду Путіну прийшли одразу два чорних лебеді. По-перше, пандемія коронавірусу, по-друге – нафтогазова криза. Тож «побєдобєсіє» скасувалося. Вірус змінив внутрішні акценти в РФ. Навіть референдум щодо Конституції з приводу вічного царювання (Путін) відтермінував. Нафтогазова криза викликала шок.

Рейтинг Путіна став сипатися. Що залишається в цій ситуації російському цареві, у якого захитався трон? Звичайно, маленька переможна війна на Чорному морі. Не випадково днями навіть президентка Грузії на цю тему висловилася і не де-небудь, а на шпальтах Financial Times (Саломе Зурабішвілі в інтерв’ю заявила, що боротьба Росії щодо стримування поширення Covid-19 і економічна криза, що посилюється обвалом цін на нафту, ризикує спровокувати нову агресію Кремля за межами її кордонів – «Главком»).

Вірус змінив плани всіх, і Росії також. Але, на відміну від НАТО, в РФ не скасували жодного навчання в Чорноморському регіоні. Більш того, їхня кількість зростає.  НАТО в 2020 році майже утричі скоротило кількість візитів своїх кораблі до Чорного моря. За перші п’ять місяців 2019 року таких було 13, а в 2020 році всього п’ять. Це сталося тому, що вони бережуть життя своїх військових, а РФ навпаки – посилює військово-морську активність.

Нафтогазова криза кожного дня робить РФ слабкішою, але вони жодної копійки не взяли з військових видатків, там все зростає. Та так не може довго тривати. Під час економічної кризи та критичного падіння рейтингу Путіна їм потрібні нові активні дії. Бо потім буде не до того – нахлинуть внутрішні проблеми. Російське керівництво не може не бачити, що внаслідок розповсюдження вірусу різко знизилася діяльність міжнародних організацій в тому числі безпекових, включаючи НАТО. Усілякі зустрічі, саміти, штабні тренування не проводяться, ОБСЄ не засідає тощо. Тобто не може бути такого ж швидкого реагування, яке було б можливим до пандемії.

Ті, хто не вірить у вірогідність війни на морі у 2020 році, як у нас, так і на Заході, просто досі не навчилися розуміти Путіна і особливості російського мислення. Вони розмірковують в категоріях нормальної логіки, а в Російській імперії ніколи не було нормальної логіки. Путін та його вся верхівка піде на все, щоб утриматися у влади. Інша важлива для них умова – вибори у США восени, коли в американців на першому плані будуть внутрішні політичні проблеми .

Приводом до агресивних дій може бути не тільки вода, необхідна для Криму. Як можуть виглядати ці агресивні дії: 1) прорубування горезвісного суходільного коридору на Крим із захопленням інфраструктури, яка допоможе забезпечити Крим водою; 2) велике просування із відрізанням України від моря, тобто від Придністров’я до східного кордону; 3) «невеличка» атака на північ від Криму для захоплення вузла, який дозволить керувати Північно-кримським каналом; 4) захоплення острова Зміїний; 5) де-факто морська блокада перевезень до і з портів Одеського, Миколаївського та Херсонського регіонів (тобто перевірки під приводом безпеки захоплених платформ Одеського родовища; 6) демонстраційне морське мінування, встановлення мін «хлопавок», щоби налякати судновласників; 7) диверсійно-штурмовий удар по українській військовій базі в Очакові. Росіяни дуже перелякані, що на ній є представники ВМС США.

«Слід не забувати, що ми маємо справу з ненормальними людьми»

Що означає нарощування кількості навчань з боку росіян? Чи можна у цьому простежити зв'язок з підготовкою до атаки?

Парад 9 травня на честь 75-річчя Перемоги скасували. Причина – щоби не заразити військових, слухачів військових академій. Але навчання у Чорному морі не скасували. Лише в квітні Росія провела понад 30 навчань в окупованому Криму. Ми не виключали, що найбільш небезпечним міг бути період між 9 травня та вереснем 2020 року, коли почнеться навчання «Кавказ-2020». Сьогодні маємо нову дату параду Перемоги – 24 червня, відповідно змінився і небезпечний проміжок часу. З кінця червня до вересня включно.

У пропозиціях «Морської експертної платформи» ідеться про «посилення загальнодержавного та регіонального проактивного реагування на подовження Росією окупації Кримського півострову…». Що таке «реактивне реагування», чи скористається окупант цим як приводом до загострення агресії на межі Херсонської області і Криму?

Будь-що може бути ними використано як привід, абсолютно будь-яка наша дія. А ще більше – наша бездіяльність. Нам не слід на них зважати, слід діяти самим. Треба тримати в готовності берегову оборону, морпіхів і все, що є. Також варто знову активно залучати до Чорного моря кораблі країн НАТО, збільшувати присутність наших союзників в небезпечних районах, треба вводити нові санкції проти російського ВПК. Тобто треба самим атакувати.

Звичайно, усі нормальні військові люди розуміють, що ракети «Калібр» можна розмістити біля Краснодару. Подумаєш, якихось зайвих 300 км відстані від Криму є. Для ракет це несуттєво. Але слід не забувати, що ми маємо справу з ненормальними людьми.

Звернув би вашу увагу на заголовок у свіжій статті журналу «Росія в глобальній політиці»: «Будущее России и самодержавие для XXI века». У ній ідеться про те, що РФ – це соціальна імперія, що заснована на принципі «самодержавия». «Не в смысле восстановления монархии, а в смысле истинного народовластия, где мы – россияне – во главе с сильным лидером сами себя держим. Конституционное положение о народовластии реализуется через единство вертикали власти всенародно избранного национального лидера… Элиты национализируются, бюрократия ставится на службу Отечеству и не обладает политическими полномочиями», ідеться в статті.

Тобто Російській імперії потрібні Балкани, Іонічні острови, де Ушаков воював (бойові дії Російської імперії проти Франції у Середземному морі у 1798-1800 рр. під командуванням віце-адмірала Федора Ушакова). Вони напхали до Криму стільки усілякого озброєння і військових, що далі вже не лізе. За нашими експертними оцінками, військова база у Криму сьогодні більша за всі американські бази на Окінаві. В порівнянні з Кримом, «Рамштайн» (найбільша повітряна база Збройних сил США у Європі біля міста Рамштайн-Мізенбах землі Рейнланд-Пфальц, Німеччина), даруйте, узагалі відстій за масштабністю.

Пропозиції об’єднання «Морська експертна платформа» 
щодо невідкладних дій по деокупації Криму та спротиву окупації  Азовського та Чорного морів

«Водна блокада» – один з елементів економічної війни проти РФ»

Якщо говорити про посуху і нестачу води. Наскільки критичною є ситуація для Криму? Чи достатня вага цієї проблеми, аби РФ наважилося на агресивні дії?

Ситуація насправді критична. Те, що більша частина Кримського півостріву – це степ, що відрізняється тривалим посушливим і дуже жарким літом і малосніжною зимою, не є новиною.

Острівна конфігурація посилює цю ситуацію (це можна побачити на картах опадів дуже наочно). Кліматичні зміни 21 століття будуть і надалі робити характер кримського клімату жорсткышим.

Те, що з 1971 року, коли Північно-Кримській канал дійшов до Керчі, дніпровська вода забезпечувала 85% водоспоживання в Криму – теж загальновідомо. Не могли цього не знати і в РФ, коли вирішили окупувати півострів в 2014-му.

Перекриття водопостачання окупованого півострова з квітня 2014 р., так звана «водна блокада», – це вид економічних санкцій у відповідь на окупацію та незаконну анексію, що не визнана всім світом. Або, якщо висловлюватись більш визначено, «водна блокада Криму» – це один з основних елементів економічної війни України проти РФ. Вона, як одна з найефективніших складових санкційного режиму, має за мету підвищити ціну, що сплачує РФ за свої агресивні дії, а в перспективі, разом з іншими санкціями, примусити РФ припинити окупацію.

Так сталося, що роки окупації до 2020 р. в Криму були незвично щедрими на опади, ніж зазвичай. Але це не могло тривати вічно. І ось воно настало. У Криму 22 водосховища. 14 водосховищ заповнюються переважно природним способом, 8 – з Північно-Кримського каналу. Загальний обсяг – 335 млн куб. м. Сумарний запас води в кримських водосховищах станом на 30 квітня складав 90 млн кубічних метрів (на 13 млн менше, ніж на початок квітня).

Запаси водосховищ природного наповнення не відновлюють запас з кінця березня 2020 р. у зв'язку із тривалою посухою. Сімферопольське водосховище заповнено на 20%, за квітень отримано лише 600 тис. куб. м. (10% від середньорічного дебету). Наявні обсяги дозволяють забезпечити потреби столиці Криму не більш ніж на чотири доби. Аянське водосховище, яке забезпечує Сімферополь та населені пункти Салгірської долини, забезпечено на 60% обсягу (завдяки таненню снігу у горах), та залишається основним джерелом водопостачання до Сімферополя. Поточних запасів вистачить на 2-3 місяці, обсяги поповнення знижуються у зв'язку з відсутністю атмосферних опадів.

Білогірське та Тайганське водосховища, які раніше використовувались для забезпечення сільського господарства східного Криму, наразі лише забезпечують водопостачання для потреб населення північного Сходу півострова, загальні обсяги не перевищують 30%, при поточному водозаборі запасів вистачить на два місяці.

Наповнення Партизанського водосховища (забезпечує потреби Сімферополя, його західних приміських та сільських поселень) нині не перевищує 10% від середньорічних показників. Запас ресурсу – на 3-4 тижні.

За висновками кримських посадовців-колаборантів, вирішення проблеми водозабезпечення Криму місцевими силами не є можливим. Єдиним джерелом налагодження повноцінного водозабезпечення населення, промисловості та сільського господарства Криму є «рішення проблеми у політичній площині на рівні керівництва РФ та України».

Тобто влітку буде ситуація як до 1971 р.: вода в кранах на півострові (крім Ялти, Алушти) буде декілька годин на день, а може й не кожного дня. Доведеться возити цистернами, в тому числі залізничними по новому мосту з РФ та розвозити по мікрорайонах міст. Бачили очі, що купували….

Чи може це бути приводом для нового військового нападу? Приводом для наступу з боку РФ може бути будь що. Маємо бути готовими.

Часто можна почути думку: якби Україна на початку агресії збройно протистояла, то допомога Заходу була би більш активною і, можливо, не лише дипломатичною. Якщо говорити про нинішні часи, наскільки ця формула актуальна зараз? Наскільки Україна у військовому плані може протистояти Росії в разі атаки, наприклад, з півдня?

Я не дуже хочу повертатися до лютого-березня 2014 року. Тоді я був у Криму. Звідти дав декілька сотень гарячих інтерв’ю на цю тему. «Сильные задним умом...». Нам ще тоді було усе абсолютно зрозуміло. Команда не стріляти і триматися була викликана тільки одним – Україна тягнула час,  пожертвувавши Кримом, щоби вивезти з парків і чимось заправити БТР без коліс и зі знятими двигунами, щоб чимось заткнути північні і східні напрямки. Якби в Криму тоді не тягнули час, росіяни були б в Києві і на всій лівобережній Україні та у Причорномор'ї.

Нині усе інакше. У нас є сильна морська піхота і її немало, вона з бойовим досвідом. У нас створена хороша берегова артилерія. В нас постійно йдуть багато навчань з відбиття висадки десантів. Тобто воювати будемо і на південному напрямку, якщо доведеться. А що буде далі – залежить і від цього, і від того, наскільки вже зараз подібні сценарії та реагування на них будуть розроблені та відпрацьовані зі штабами країн НАТО.

Ми повинні розуміти, що серйозно обґрунтовані небезпечні прогнози обов'язково потрапляють на штабні столи, на карти, на оперативні розробки, перетворюються в плани навчань – від найвищих штабів до рівня роти-батальйону. До цього треба готуватися.

Ви говорите про те, що РФ може використати будь-який привід для збройних дій. Але нині поширена думка, що Росія не піде у відвертий наступ хоча би тому, що ціна такого наступу буде надто високою, і російське населення, вірячи, що «их там нет», не вітатиме відверту агресію.

Поширена думка, що Росія не піде у відвертий наступ? Ви серйозно? Ніхто з моїх колег таку думку не поділяє, ані відомий військово-морський експерт адмірал Ігор Кабаненко, ані Михайло Самусь з «Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння». Те саме стосується Олексія Мельника з Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

Принаймні, таку думку висловлював старший аналітик з питань Євразії американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor Юджин Чаусовський. І від українських політиків можна почути подібне.

Як я казав вище, проблема в тому, що до Російської імперії не можна застосовувати нормальну звичайну логіку. Щоб їх зрозуміти, треба упевнитись, що Оруел – це не жарт.  Ми з колегою-журналісткою Валентиною Самар ще 6 вересня 2013 – написали в «Дзеркалі тижня» статтю «Чи відкриє Росія Кримський фронт», а 14 лютого 2014 вже в голос попереджували, що «Росія відкрила Кримський фронт»… І, на жаль, вгадали. Це тоді, коли усі розвідки світу виходили з нормальної логіки. Але вони помилилися. Російський експерт Андрій Ілларіонов, до речі, також тоді вгадав.

Якщо говорити про рівень мілітаризації. Яка кількість військ в Криму?

Ми вважаємо, що там давно 60 тис. як мінімум. Там є все, що є найкращого та найсучаснішого в російській армії. Це їх принцип - 70% нового йде до Південного округу, де Крим, і тільки потім до Калінінграду тощо. Звернув би вашу увагу на зростанні кількості населення. Там тільки в Севастополі тисяч 40 лейтенантів та сержантів прописані. А ще тисяч 10 старих, тих, що служили до окупації, а ще стільки ж офіцерів з прописками в Москві та Пітері.

Чи є в Криму ядерна зброя і скільки її?

Ядерні боєголовки для корабельних та берегових протикорабельних, а також авіаційних ракет з високою вірогідністю з'явилися там ще в 2016-2017 роках. Це наша експертна думка, основана на нашій методиці за допомогою опосередкованих ознак наявності на півострові такої зброї.

«Кримським портам – гаплик»

В інтерв'ю «Главкому» прокурор АР Крим Ігор Поночовний розповів, яким чином торговельні судна уникають заходів до Криму. Мовляв, вони просто вимикають GPS і стають певний час невидимими. Чи може Україна зупиняти такий «бізнес» за умови, що значну частину Чорного і Азовського моря контролюють російські війська?

Зупиняти такі судна і навіть арештовувати їх можливо, і це робиться, але потім в судах важко доводити факт порушення. Вони ж або не ведуть суднові журнали, або ведуть, але викидають їх за борт під час перевірки, підробляють вантажні документи тощо. Але все ж таки не все так страшно, і ми всі разом, в тому числі з Прокуратурою АР Крим угробили їм бізнес в тих портах. Яскравий приклад – нижче наведена схема проходження до Криму іноземних суден (крім суден РФ).

Щодо російських суден, то вони ходять, але також зовсім мало. У РФ тепер міст є, навіть всі пороми вже розпродали. А кримським портам – «гаплик». Зараз українське морське експертне середовище працює над кардинальним рішенням проблеми. Ми хочемо зробити закритим район навколо Криму.

Рожевий колір – це окупована 12-мильна зона, тобто наші територіальні води у берегів Криму, які нині окуповані РФ, цю зону маємо зробити узагалі закритою для мореплавства. Тобто треба вчинити так, як з літаками (в 2014 на міжнародному рівні закрили повітряний простір. І там, крім літаків РФ, ніхто не літає).  

Росія може шантажувати Україну призовом до армії кримських татар і українців, переслідуванням за український паспорт, збільшенням кількості політичних ув’язнень. Чим може тиснути Україна?

Те, що ви перелічили – це ніякий не шантаж. До таких дій уже всі звикли, у всьому світі. Вони можуть нас шантажувати лише нападом і більше нічим. А ми їм можемо відповісти тим, що прописали у розроблених експертами пропозиціях: 1) ухваленням оновленого «Кримського пакету санкцій» – Crimean Sanctions: Upgrade; 2) веденням «Політики невизнання анексії Кримського півострову».

Розумієте, за шість років окупації у Криму засвітилася в некращому світлі уся Росія. Тобто будь-яке російське підприємство російського військово-промислового комплексу, а їх ми нарахували десь 150, можна підвести під жорсткі кримські санкції, чого зараз немає. На відміну від усіх інших санкцій, які нині діють, ці до деокупації Криму не скасують. Росіяни дуже бояться, щоби ці підприємства не попали під ці санкції, бо це зачепить усе російське суднобудівництво, авіабудівництво, космонавтику.

На чому ґрунтується ваш оптимізм, адже нині не те що «кримські санкції» відсутні за великим рахунком як серйозний важіль тиску, питання самого Криму складно включити в порядок денний хоча би в якийсь формат переговорів?

Санкції, про які ви говорите, не відсутні. Вони діють. Хоча ми теж вважаємо їх недостатніми – переважно це стосується санкцій ЄС. А головний зашморг для РФ – санкції США. І ці санкції, разом з такими діями України, як «водна блокада» або заборона постачання до РФ турбін для військових кораблів, – це дуже серйозний важіль тиску. А розмови про включення Криму до різних форматів – то відмазки політиків.

«Власні доходи – це лише 32,6% бюджету окупованого Криму»

Питання залишаються. Чому досі не діють ці санкції, який механізм їх ухвалення, що має зробити Україна, аби пришвидшити цей процес?

Те, що «санкції не діють» – це мессидж Кремля, який він поширює світом, щоб скасувати санкції. І досить успішно іноді. Насправді, санкції діють, і дуже потужно. Це тема окремої тривалої розмови. Нещодавно в нас вийшла книга «Як діють кримські санкції». З відповідними прикладами, розрахунками, діаграмами та цифрами.

На 1 лютого 2020 р. в українському списку міститься 1137 юридичних осіб, у списку США – 469, ЄС – 68. Загалом у списках юридичних осіб, що перебувають під санкціями України, США та ЄС через окупацію Криму та агресією РФ проти України, станом на 1 лютого 2020 р. міститься 1270 підприємств і організацій.

Наприклад, через санкції України та ЄС, які унеможливили постачання до РФ українських та німецьких корабельних двигунів, зірвано та «хаотизовано» суднобудівельну програму РФ з надводних військових кораблів. Експерименти з імпортозаміщення цих двигунів за шість років не дали результатів, попри величезні витрати РФ.

Зумовлені блокадою Криму $26,6 млрд інвестицій РФ в основний капітал на окупованому півострові треба співставляти із втратою $200 млрд таких інвестицій в РФ через виведення іноземного капіталу та згортання російського бізнесу внаслідок окупації Криму, агресії на Донбасі та відповідних санкцій.

Режим міжнародних санкцій та материкової блокади окупованого півострова з боку України унеможливив не тільки економічний розвиток, а й бюджетну самодостатність Криму та Севастополя. Доходи республіканського та муніципальних бюджетів окупованого Криму в 2019 р. тільки на 32,6% формувалися за рахунок власних надходжень, решту – 67,4% – надавав бюджет РФ. За рівнем дотаційності окупований Крим перебуває в одній групі з найбільш дотаційними регіонами РФ –  республіками Північного Кавказу (Чечня, Інгушетія, Карачаєво-Черкесія, Дагестан) та з такими віддаленими територіями, як Алтай, Тива та Чукотка.

Оптимістичні надії щодо бездотаційності «трофейного» Криму забуті назавжди: окупований півострів не матиме бюджетної самодостатності ніколи. В Криму сподіваються на довічне утримання з російського бюджету, що викликає роздратування в РФ.

Відомий російський економіст, фахівець з макроекономічного прогнозування Євсєй Гурвич ще в травні 2018 року писав: «Накопичені втрати від фінансових санкцій, що діяли з середини 2014 р., знизили ВВП Росії на 2–2,5 %. Нова хвиля санкцій, безсумнівно, дедалі збільшить втрати...».

А екс-голова Центрального банку РФ Сергій Дубінін в грудні 2018 року сказав: «Найбільш очевидний негативний наслідок введення санкцій з боку США та їхніх союзників для економіки Росії сьогодні – це стан невизначеності та непередбачуваності для ведення бізнесу. Сама перспектива ескалації санкцій руйнує бізнес-клімат в РФ». Саме тому із початком пандемії РФ кинулася знову лобіювати відміну санкцій, які «не працюють»…

У силових органах окупованого Криму на ключових посадах перебувають росіяни, які спеціально висадились з РФ. В той же час окупаційну адміністрацію там досі очолює місцевий Сергій Аксьонов. Як це можна пояснити?

Там не тільки в силовиках справа. У кримських відомствах, що «замикаються» на Москву, більше 75% чиновників з РФ. В тих, що «замикаються» на Сімферополь - 50%. Аксьонов і Константинов – декоративні фігури, резерв для посадок «крайніх» за корупцію. Багатьох з їхніх кримських подільників-колаборантів вже посадили, треба ж притримати когось, на кого звалити чергові провали.

Михайло Глуховський, «Главком»