«Зайва енергійність і забагато акторства». Психологи про поведінку Зеленського на інавгурації

Інавгурація президента – особлива церемонія. За нею спостерігають і мешканці країни, яка обрала нового президента, а часом і увесь світ. Увага прикута не лише до нового глави держави, його родини, а й до гостей, їхнього одягу, емоцій і слів. Українці – досить забобонна нація. Тому щоразу вони шукають в ході таких церемоній знаки. Так, під час інавгурації Леоніда Кучми стався такий курйозний момент: після вручення булави президент мав віддати її офіцеру, якого у той момент не було поруч. Кучма взяв у руки символ влади, покрутив його і поклав назад, що було розцінено як символічна відмова від влади. Правда, все склалось геть зовсім не так. Леонід Данилович – досі єдиний з українських президентів, який відбув два президентських терміни.

Під час інавгурації Віктора Ющенка у небо не зміг злетіти голуб, до лапок якого прив’язали помаранчеві стрічки. Перед Януковичем на початку церемонії зачинились двері Верховної Ради. Тоді солдатам почесної варти довелося порушити протокол і привідкрити двері главі держави.

У випадку з Порошенком знепритомнів солдат почесної варти. Він захитався і впав саме у той самий момент, коли новообраний президент проходив до парламенту повз нього.

Цього року теж не обійшлося без знаків: на інавгурації Зеленського посвідчення президента впало на підлогу.

«Главком» вже розповідав про саму інавгурацію, аналізував зміст першої промови Володимира Зеленського, а тепер звернемо увагу на поведінку, міміку і емоції новообраного президента. Для їх аналізу ми залучили експерта із питань невербальної комунікації Валентина Кіма та соціального психолога Вадима Васютинського.

Як ви загалом оцінюєте поведінку Володимира Зеленського під час інавгурації? Він хвилювався?

Вадим Васютинський: Головне моє враження: йому це заплановане шоу блискуче вдалося. І що найважливіше, він зміг поєднати свій артистизм з офіціозом. Публіці було цікаво, як новообраний президент із цим завданням упорається. І Зеленський витримав все, що потрібно, не вийшов ні за які межі, навіть у змісті промови, де «наїхав» на всіх потроху. Там, де треба було бути стриманим, серйозним, поважним, Зеленський це робив. Де можна було дозволити собі трішечки більше – він собі це дозволяв.

Валентин Кім: Все було щиро і добре, окрім двох моментів. По-перше, зайва енергійність (зазвичай так ведуть себе молоді політики). По-друге, перед тим, як заходити до Верховної Ради, Зеленський трішки постояв перед червоним килимом, повернувши тіло досить неприродно. У цій позі він завмер і простояв довго з відповідним викривленим виразом обличчя. Ось тут він переграв. Тобто така ось постановка тіла та вираз обличчя говорить про те, що він зараз має зважитися на якийсь дуже важливий крок. І ось тут було занадто багато акторства. Тобто зрозуміло, що він готувався до того, як зайде і як себе представить, але тут він, напевне, перехвилювався і переграв.

Володимир Зеленський рухався до парламенту від Маріїнського парку пішки. У стилі західних політиків він робив селфі з прихильниками, обіймав-цілував своїх колишніх колег з 95 кварталу. Це вдалий прийом?

Вадим Васютинський: Таким чином Зеленський намагався демонструвати, що він з народом, що президент не відокремлений від людей, а запросто може підійти, привітатися, обійнятися, поцілуватися. Показати, що він не такий насуплений і закомплексований, якими були всі попередники і, так би мовити, системні політики. А ось такий демократичний лідер. Безумовно, його стиль поведінки є досить симпатичним, адже стриманий офіціозний стиль для більшості людей не цікавий, а нудний і відчужений. Таке пожвавлення публіці якраз подобається.

Валентин Кім: У Зеленського широкі і дуже енергійні розмашисті рухи, енергійна і жива хода. Його хода нагадувала ходу президента Джорджа Буша-молодшого, який свідомо її змінював. Зазвичай так ніхто не ходить, бо треба мати постійно збуджену нервову систему, щоб настільки енергійно рухатися. Так люди ходять тільки коли хочуть показати себе з кращої сторони, показати, наскільки вони енергійні і націлені на якесь протистояння. Також привертає увагу його дуже широка і достатньо щира посмішка.

Як пояснити швидку зміну емоцій Зеленського. Він то обурений і злий, то знову посміхається. Це справжні емоції чи гра на публіку?

Валентин Кім: Я б виділив дві ключові локації, де Зеленський демонстрував якісь емоції щодо тих людей, які його оточують. Перша локація -  невеличкий майданчик перед Верховною Радою, де сьогодні зібралися прихильники Зеленського. Там, де він йшов пішки до Верховної Ради, а не їхав, як усі попередні президенти. Це демонстративний жест. Його поведінка і те що він демонстрував тут - це модель №1, а його поведінка у Верховній Раді - це вже модель №2.

На локації №1 він був щирішим у спілкуванні з людьми. Коли ж він зайшов до Верховної Ради, його поведінка почала демонструвати агресію та зневагу. У мене складається враження що він дійсно вважає, що цим людям не місце у Верховній Раді і він дійсно не має наміру йти на якісь поступки в роботі з цими людьми. Для нього Верховна Рада цього скликання фактично не існує. У залі його емоційна картина була дуже бідна і одноманітна, він демонстрував агресію і зневагу. За весь час інавгурації був тільки один момент, після того, як Зеленський передав булаву, коли він засміявся. І це була дійсно щира посмішка. Але одразу він цю емоцію загасив, і обличчя знову стало скорботно-озлобленим. У Раді Зеленський демонстративно підкреслював дві ключові емоції – зневагу і гнів, спрямовані на стару владу. У цьому випадку ми можемо говорити, що він ненавидить цих людей і робить це цілком щиро.

Так само можна оцінити і його вербальний хід, а саме: він вимагав від Ради, щоб та прийняла певний перелік законів, а після цього саморозпустилася. Якщо ти в кінці своїх вимог кажеш «а тепер всі застрельтеся», то це означає, що ти прекрасно розумієш, що ці люди не будуть виконувати твоїх вимог. А значить, це така собі політична маніпуляція, на яку Зеленський пішов цілком свідомо з однієї простої причини: він і не збирався отримувати від Верховної Ради той пакет законів, який декларує. У нього зовсім інша мета –  позбутися цих людей, які за великим рахунком йому не потрібні.

Вадим Васютинський: Тут треба брати до уваги тип особистості Володимира Зеленського. Є люди більш відкриті і менш відкриті. І Зеленський, безумовно, людина закрита. Справжні його емоції десь там глибоко і він їх не показує. Така лінія поведінки тягнеться з дитинства, коли деякі діти, насамперед у стосунках із батьками, з різних причин не наважуються показувати чого хочуть насправді. І просто демонструють іншим те, що від них хочуть побачити чи почути. У Зеленського проблеми ті самі, але трохи інший стиль демонстрації. Те, що від нього вимагають, оці соціальні норми, яким він повинен відповідати, Зеленський дуже добре навчився знецінювати. І висміювати все, що тільки можна. Це активна форма маскування своїх справжніх емоцій, яких він багато в чому вже і не розуміє.

Я не дуже цікавився його біографією, але знаю, що він закінчив університет за бажанням батьків, а далі почав жити самостійним життям. Тобто ось ці традиційні цінності викладацького середовища, з якого він походить (батько Володимира, Олександр Зеленський, працює професором і завідувачем кафедри кібернетики та обчислювальної техніки в Криворізькому економічному інституті – «Главком»), - пізнавальна активність, високий інтелект, очевидно, з дитинства Зеленського не дуже цікавили. Спочатку він їх дотримувався, а потім почав знецінювати, прагнути, на його думку, цікавішого життя. І ось це цікавіше життя, воно не тут, а там десь, на сцені... І в нього це настільки сильно закріпилося, стало його другою натурою.

Тож про справжність емоцій Зеленського важко судити: сьогодні він ось такий перед публікою. А чи такий він наодинці з собою і з сім’єю, я не впевнений. Але припускаю, що бути до глибини відвертим навіть із самим собою він, напевно, не вміє.

Зі сторони виглядає, що Зеленський веде себе розкуто, впевнено. Йому комфортно в новій ролі?

Вадим Васютинський: Зараз йому комфортно. Наша політична ситуація, ситуація виборів плюс багаторічний досвід виступів зі сцени дуже сприяє тому, щоб виходити, а потім сміливо і талановито критикувати різних представників влади, висміюючи їх. Але цілковито перенести стиль «95 Кварталу» у професійну політичну діяльність президента неможливо. І тому Зеленському треба знайти оптимум, де він буде залишатися і популярним, і в той же час буде державним діячем, який веде виважену і складну політику. Як він це зможе поєднати, не знаю. Тому дискомфорту в його житті попереду ще вистачатиме.

Під час інавгурації Зеленський періодично переходив з української на російську. Це що за прийом?

Вадим Васютинський: Якщо не помиляюся, він вперше перейшов на російську, коли сказав, що буде звільняти «военнопленных». Це сигнал Путіну? Незрозуміло. Як на мене, переходити з мови на мову – це дуже невдалий прийом. Якщо Зеленський вважає, що це потрібно і важливо, треба було б виділити якийсь фрагмент і виголосити його російською. Це було б порушенням закону про мову, але якщо йому дуже хочеться, це справило б позитивніше враження. Хоча закон ще не набув чинності, але в промові президента не має бути випадкових російських слів. Це громадяни можуть собі дозволити говорити, як хочуть, а в такій ситуації, під час інавгурації, такі речі мають бути краще прораховані і узгоджені з процедурою. Я думаю, що це продовження стилю «слуги народу». Оскільки російськомовні голосували за нього активніше, то Зеленський мусив якось їм натякнути «ребята, не бойтесь, все будет хорошо».

Про що свідчить фраза Зеленського «щоб у ваших кабінетах не було моїх портретів, бо президент – не ікона»?

Вадим Васютинський: Часто до влади приходить людина закомплексована, яка рветься до посад суто заради неї і тому, що це підносить людину у її власних очах. Такі люди вимагають, щоб чіпляти їхні портрети, ставили їм пам’ятники, вставали, коли вони заходять тощо. Є такий вислів: владу треба давати тим людям, які її не дуже хочуть. Так от Зеленський, я переконаний, не дуже хотів цієї влади. Йому вистачало популярності і можливості бути впливовою людиною, не будучи держаним діячем. Він уже цієї всенародної слави нажив предостатньо. Людям такого типу навпаки набридає популярність зі сцени. Тому він говорив щиро: не чіпляйте моїх портретів.

Тут справа в іншому: раз він взявся за булаву, то йому хочеться бути не менш успішним у цій новій ролі. Він був успішним на сцені - хочеться бути успішним і тут. Самооцінка у нього в цьому плані, очевидно, висока. І знижувати її йому б не хотілося. І ось тут амбіції – бути ефективним президентом. Питання в тому, куди вони його заведуть.

Валентин Кім: Тут дійсно не було якоїсь гри… Зеленський і його виступ були цілком щирими. Це щира злість, щира зневага, щире бажання ніяк себе не пов’язувати з цими людьми. Я не кажу, що ці емоції не були відрепетирувані, але він їх відчував. І я не здивований, адже після трьох сезонів «Слуги народу», після ось такого ставлення до парламенту, після того, як він скільки разів висловлював це ставлення, йому і не треба грати.

Психологія соціальних відносин нам підказує, що як мінімум до наступних парламентських виборів уся робота президента буде зосереджена довкола його боротьби з парламентом. У нас в історії такі випадки вже були. Леонід Кучма під час своєї першої каденції майже всі 5 років із парламентом боровся, Ющенко те ж саме. Тож нам до цього не звикати. Не думаю, що станеться якась катастрофа, але спокійного політичного життя можна не чекати. Ми отримали президента, який буде постійно демонструвати і доводити, що він серйозна людина.