Звинувачує Україна! Чи реально покарати Путіна та Шойгу за геноцид

Росія напала на Україну, у тому числі, через вигадані звинувачення у геноциді. Міжнародний суд ООН відкинув їх та зобов’язав Росію негайно припинити вторгнення в Україну.

Саму агресію це поки не дуже стримує, але Україна сподівається, що рано чи пізно нагромадження вердиктів на її користь змусить Російську Федерацію поплатитися за все.

Очільник української делегації у Міжнародному суді ООН та колишній постійний представник президента в Автономній республіці Крим Антон Кориневич пояснює, як Україна може перемогти Росію у міжнародних судах та чи реально посадити керівництво держави-агресора на лаву підсудних.

«Суд наказав Росії зупинити бойові дії»

Після 2014 року ми вже судилися з росіянами і вигравали суди. Але зараз ситуація суттєво погіршилася. Як зміниться правова позиція України?

Наша боротьба проти Росії на міжнародно-правовому фронті складається з роботи у рамках міжнародних судів та трибуналів. Тобто у міжнародному праві немає єдиного органу, куди можна подати одразу всі позови.

Міжнародний Суд ООН розглядає справи України проти Російської Федерації щодо її міжнародно-правової відповідальності як держави. У Європейському суді з прав людини також є міждержавні справи – Україна проти РФ. Там є й тисячі індивідуальних скарг щодо всіх порушень, які Росія вчинила проти України, починаючи з 2014 року.

Міжнародний кримінальний суд може притягати до індивідуальної кримінальної відповідальності російських військових та політиків за вчинення найтяжчих злочинів проти міжнародного права – геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

Є ще й інші механізми, наприклад, Міжнародний трибунал щодо морського права. Пам’ятаєте інцидент у Керченській протоці у 2018 році?

За трек у рамках Міжнародного Суду ООН, трибуналу з морського права відповідає МЗС. Трек Європейського суду з прав людини веде Міністерство юстиції. Міжнародного кримінального суду – Офіс генпрокурора.

Чого конкретно Україна може у рамках цих процесів досягти?

Наразі я можу говорити за справу про звинувачення Росії у геноциді. Це якраз нова справа, де я виступаю як агент України. І ми вже маємо наказ про застосування тимчасових заходів, виданий судом 16 березня.

Щодо припинення бойових дій, яких Росія не припиняє…

Це дуже сильний наказ, який містить два конкретних зобов’язання для Російської Федерації. Припинити будь-які воєнні дії на території України, розпочаті 24 лютого цього року, і не вчиняти будь-яких дій ані РФ, ані збройним групам та фізичним особам під її контролем для поновлення цих воєнних дій. Наказ є юридично обов’язковим для Російської Федерації, вона зобов’язана його виконати.

Окрім того, у наказі є пункт, який є обов’язковим і для Росії, і для України – про те, що жодна зі сторін не повинна вчиняти дій, які можуть погіршувати становище у спорі у цій конкретній справі.

Чи можна проводити таку аналогію, що це свого роду запобіжний захід, який використовується у національних судах?

Для загального розуміння можна. Наказ про застосування тимчасових заходів Міжнародного Суду ООН є обов’язковим до винесення судом рішення у справі по суті.

Наразі вже встановлені часові проміжки для подачі сторонами письмових позицій. Ми, безумовно, будемо добиватися, аби Міжнародний Суд ООН у своєму рішенні визначив, що Російська Федерація неправомірно застосовує збройну силу проти України. Що вона порушила не тільки Конвенцію про геноцид 1948 року, а й не мала права посилатися на якесь фантастичне ймовірне вчинення геноциду з боку України, щоби почати воєнні дії на її території.

Як змусити Росію виконувати будь-яке рішення, навіть юридично абсолютно чисте? Якщо вона навіть проміжних не виконує.

Нам треба мати портфоліо, умовну збірку всіх рішень міжнародних судів та арбітражів, які встановлюють неправомірність дій Російської Федерації та її відповідальність, і завжди тримати його під рукою. Сьогодні Росія так себе поводить, зловживаючи правом вето в Радбезі ООН. Але завтра чи післязавтра все може змінитися. І ми маємо бути готові для того, аби представити Російській Федерації всі рішення судів стосовно її міжнародно-правової відповідальності і подальшої компенсації шкоди, яку вона завдала.

Як визначатиметься обсяг цих компенсацій?

Це питання у роботі. Воно не є наразі сталим, бо агресія досі триває. Але звісно, що про репарації ніхто не забуде.

«Покарати за геноцид можна і солдата, і президента»

Якщо раніше Росія намагалася звинуватити Україну у надуманому геноциді, то тепер вже Україна може висунути реальні звинувачення у цьому злочині на її адресу. Як українська сторона доводитиме вину Росії, адже вони все заперечуватимуть.

Суть нашого позову проти Російської Федерації саме у неправдивості звинувачень України у геноциді. Україна пішла до Міжнародного суду саме для того, аби показати всьому міжнародному співтовариству, що ніякого геноциду не вчиняла. І тому використання Росією звинувачень у геноциді у якості приводу для агресії є абсолютно неправомірним.

Сьогодні ми дійсно бачимо страшні злочини Російської Федерації в Україні. Багато колег-юристів говорять про вчинення геноциду РФ проти українців, прийнята відповідна постанова Верховної Ради. Я впевнений, прокуратура України, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду нададуть належну правову оцінку цим подіям.

У мережі є прізвища російських військових, причетних до звірств у Бучі. Їхнє командування якщо й не закликало до таких дій, то точно створило для цього умови. Хто і як буде за відповідати?

Індивідуальна кримінальна відповідальність – це вже справа національної прокуратури та Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. За вчинення злочину геноциду можуть відповідати як особи, що безпосередньо його вчиняють, так і особи, що віддавали відповідні накази, і особи, які створюють загальну рамку політики для вчинення такого злочину. Тобто від того, хто стріляв і до найвищого керівництва держави.

Геноцид традиційно вважається найтяжчим міжнародним злочином, за який може бути покарання – 20–30 років позбавлення волі або довічне. Міжнародний кримінальний суд, відповідно до Римського статуту, не визнає жодних персональних посадових імунітетів. І може притягати до відповідальності фізичну особу незалежно від її посади.

І де ці особи будуть відбувати ув’язнення?

У Міжнародного кримінального суду немає своєї пенітенціарної системи. У них є, умовно кажучи, СІЗО, де перебувають обвинувачувані під час розгляду справи. Але відбувати термін людина може у в’язницях держав, які мають відповідні угоди.

Історія знає прецеденти, коли були виписані ордери на арешт чинних голів держав – наприклад, тодішнього лідера Судану Омара ель-Башира або Муаммара Каддафі, коли він був лідером Лівії. Звісно, виходячи з практики, трохи легше, коли особа вже не на посаді.

Довести злочин геноциду буде важко?

Воєнні злочини найлегше доводити, злочини проти людяності дещо тяжче, а найтяжче довести злочин геноциду. Це важка і кропітка робота. І от чому: у злочині геноциду ключовим є суб’єктивний елемент. Тобто чи був спеціальний умисел вчиняти геноцид, чи були дії вчинені з метою повністю або частково знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу.

Вбивство цивільної особи може бути кримінальним злочином, який розслідуватимуть за національним Кримінальним кодексом.

А може бути воєнним злочином, якщо вбивство вчинене російським військовим в українському місті чи селищі.

А може бути злочином проти людяності, якщо ми фіксуємо систематичність або широкомасштабність вчинення таких злочинів.

А також це може бути частиною злочину геноциду, якщо довести, що вбивство сталося саме тому, що людина, яка його вчиняла, хотіла знищити повністю або частково український народ, українців як окрему національну групу.

Скільки може тривати таке розслідування?

Знаєте, у міжнародному праві є такий вислів wheels of justicе – колеса правосуддя. Вони не є дуже швидкими, але вони рухаються.

Роки, десятки років?

Я би не хотів говорити про десятки років. Думаю, все буде швидше. Особливо, враховуючи безпрецедентність ситуації і того, що наразі робить Російська Федерація. Це – найбільша війна в Європі після Другої світової, таких страшних злочинів світ вже давно не бачив. Щиро сподіваюся, що колеги-юристи, які працюють суддями, прокурорами, експертами у рамках різних судових механізмів, це розуміють.

Наведу один приклад, який, на мою думку, є позитивним. У справі у Міжнародному Суді ООН ми подали заяву проти Росії 26 лютого. 7 березня ми вже мали слухання, а 16 березня – наказ про тимчасові заходи. Тобто минуло лише 20 днів, такої швидкості міжнародне право давно не бачило. Сподіваюся, що така швидкість буде і надалі.

«Кримчани не підтримують війну»

Які зараз настрої на окупованому півострові?

Крим використали як один з найважливіших плацдармів для нової фази збройної агресії. Звідти по Херсонщині била артилерія і звідти заходили колони військової техніки. І надалі Крим залишатиметься плацдармом для російського контролю на південному напрямку.

У Криму зараз проводиться п’ятнадцята призовна кампанія. Випадків, коли кримчан відправляють воювати з Україною, багато. Потім загиблих доставляли в Сімферополь, Севастополь, Алушту та віддалені села.

У кримських шпиталях і лікарнях вже не вистачає місць, бо вони переповнені російськими військовослужбовцями. Деякі школи відправили на канікули, щоби використати їхні приміщення як казарми.

При цьому кримчани не підтримують війну, у пропаганду якої Росія вкидає дуже багато ресурсів. Ми спілкуємося з кримчанами і отримуємо від них інформацію щодо стану справ в Криму. Багато моніторимо соцмережі. І я впевнено можу сказати: мешканці Криму не підтримують Російську Федерацію та її війну проти України. Багато кримчан дійсно хочуть повернутися під наш прапор.

«Один з найбільших воєнних злочинів Росії у Криму – масове переселення громадян»

Окупанти намагалися вирішити питання води для Криму захопленням Херсонської області. Наскільки їм це вдалося?

Цей канал – складна інфраструктура, близько 400 км протяжності. Близько 100 км – на території Херсонської області, близько 300 – Кримського півострова. Там дуже багато підстанцій, різноманітних технічних споруд. Аби максимально це все запустити, треба багато часу та зусиль.

У Херсоні окупанти проникли у представництво президента у Криму. Чим вони там могли заволодіти?

Дійсно, вони, вочевидь, там побували. Ми маємо інформацію про те, що звідти ймовірно винесли речі і документи. Але не ключові.

Після окупації Криму туди переселилося багато росіян. Чи правда, що їх ледь не централізовано звозили?

Це один з найбільших систематичних воєнних злочинів Росії у Криму – масове переселення громадян держави-окупанта на тимчасово окуповану територію. Кількість наразі важко назвати, але більше пів мільйона осіб. Є конкретні програми для так званого блоку силовиків, які приїжджають у Крим на роботу. Є люди, які, наслухавшись російської пропаганди, самостійно приїжджають в наш український Крим, це заохочується. У цілому це – системний воєнний злочин і посадові особи РФ, які його здійснюють, мають бути покарані.

Російська Федерація штучно змінює склад населення півострова, витісняє з Криму проукраїнських громадян і заселяє його громадянами РФ. Це злочин. У міжнародному праві є воєнним злочином переселення громадян держави-окупанта на тимчасово окуповану територію.

Зараз ми бачимо багато випадків, коли громадян України з Маріуполя, Бердянська, Херсонщини примусово вивозять у Крим або Російську Федерацію. Всі ці факти ми будемо подавати для розгляду у міжнародних судах.

Павло Вуєць, «Главком»