Друга окупація за 80 років. Як жителі розстріляної Бородянки повертаються додому
Місяць під росіянами. Селище зазнало страшних звірств та руйнувань
Селище міського типу Бородянка на Київщині місяць було під росіянами. Окупанти обстрілювали його з літаків, танків та артилерії, вбивали і катували місцевих жителів.
1 квітня українська армія звільнила селище. Вже третій тиждень тривають роботи з розбору завалів, встановленню кількості жертв та документуванню злочинів. Досі точна цифра загиблих не відома...
Чим зараз живе Бородянка – у репортажі «Главкому».
«Казали не повертатися, але дуже хотілося додому»
Найвідоміше нині фото з Бородянки – пам’ятник Тарасу Шевченку з простріленою головою. «Страчений» Кобзар дивиться на будинок, під’їзд якого внаслідок обстрілу перетворився на груду бетону.
Чи не вперше за останній місяць на вулиці багатолюдно: одні повертаються додому, інші навпаки готуються до виїзду. Рятувальники розбирають завали, журналісти спілкуються з жителями, хтось стоїть у черзі за гуманітаркою. Купити майже нічого не можна, магазини зруйновані.
Літня жінка годує котів. Крім вуличних котів у Любові ще двадцятеро домашніх. Вона нещодавно повернулася з евакуації – розповідає, що кілька днів відсиділа з дітьми в підвалі, перш ніж вирішила їхати з Бородянки.
Фотографувати себе забороняє, але охоче спілкується. Каже, що багато друзів досі не вийшли на контакт і вона сподівається, що це просто досі проблеми зі зв’язком.
У місті нема електороенергії, газу і води. Любов каже: це вже не так і страшно. Вона повернулася попри застереження про замінування. Сил, каже, чекати більше не було. Дуже хотілося додому.
Місцеві розповідають «Главкому», що окупанти заселялися у квартири тих, хто втікав від війни, облаштовували свої вогневі позиції просто у дворах, ставили «Гради» біля шкіл та між будинками, прикриваючись цивільними як живим щитом і гатили звідти.
«Пролітало над нашими хатами так, що погріб трусився», – згадує пенсіонерка Надія Павлівна. З жінкою розмовляємо на шляху до церкви, де дають гуманітарну допомогу.
«Встиг виїхати, інакше б розстріляли»
У церкві Різдва Пресвятої Богородиці вже тиждень не тільки моляться, а й роздають гуманітарну допомогу. Отець Дмитро Кошка, який завідує цією справою, розповідає, що найбільше жителям Бородянки нині потрібні продукти, батарейки, свічки і генератори.
Отець Дмитро теж повернувся у селище одразу після деокупації. З росіянами до виїзду не зустрічався. Каже,тому і живий.
«Виїхав завдяки нашим Збройним силам за 20 хвилин до появи росіян. Інакше би розстріляли, тому що наш московський батюшка продався і мене здав», – розповів отець Дмитро. Московський батюшка – це Віктор Талько, настоятель храму Архістратига Михаїла церкви Московського патріархату. За словами отця Дмитра, тепер «СБУ його забрала і ним займаються»
«Все життя тут прожив. А тепер нема де жити»
Будинки на колишній вулиці Леніна, а нині Центральній постраждали найбільше: росіяни обстріляли їх танками, а потім ще й розбомбили з літаків. Пошкоджені стіни, частина квартир вигоріла вщент, частина під’їздів повністю зруйнована. Рятувальники розбирають кількаметрові завали. Тут вже і власники квартир: прийшли подивитися, що залишилося і чи можна щось врятувати.
Василь Петрович, разом із сином, розбирають залишки вибитих шибок та речей. «Вони постійно стріляли з танка, гупали мені в стіну», – згадує він. Поки гупало, ховався від обстрілів у підвалах на вокзалі. У тому ж районі шастали близько двадцяти кадировців, ходили по підвалах, шукали зброю.
Олександр – сусід Василя, його квартиру теж сильно побило, тому дуже тішиться, що родини у цей час тут не було, встиг вивезти у безпечне місце. А от багато сусідів і знайомих, каже він, могли загинути під завалами. Невідомо, що з ними тепер.
[TWITTER] [/TWITTER]
«Все життя тут прожив. Вже все, вже немає, де жити», - зітхає Олександр. У його квартирі вибуховими хвилями повиносило вікна, а через діру у підлозі видно нижній поверх. Олександр впевнений, що це був постріл з танка: росіяни просто обстрілювали будинки, коли їхали вулицею.
Від квартир по інший бік під’їзду взагалі залишилися обгорілі руїни.
Понівеченого Шевченка окупантам здалося недостатньо і на виїзді з Бородянки вони розстріляли ще й меморіал про подвиг місцевих мешканців під час Другої світової війни. 11 квітня 1943 року німецькі окупанти спалили дощенту село Раска, яке тепер входить у Бородянську територіальну громаду. 80 років тому місцеві героїчно опиралися загарбникам. Тут було три партизанських загони. За це окупанти спалили 110 хат і вбили майже пів тисячі людей.
Російські окупанти, судячи з побаченого, перевершили попередників. Генеральна прокурорка України Ірина Венедіктова каже, що у Київській області найбільше жертв серед місцевого населення – у селищі Бородянка.
Маріанна Присяжнюк, Михайло Глуховський, «Главком»