Гра «Метрополія»: навіщо Кличкові столична агломерація?

За обговореннями останніх президентських рейтингів малопоміченою лишалася новина про зміни до законодавства щодо територіальних громад. Зміни ці були ухвалені 3 квітня і дали можливість містам обласного підпорядкування приєднувати до свого складу навколишні села та селища простим голосуванням депутатської більшості. Це дуже цікавий момент, котрий недарма так хвилює уяву столичного мера Кличка – власне, про потребу в створенні столичної агломерації він почав говорити ще задовго до внесення відповідних змін.

Чому це так важливо для київського голови? Все як завжди, впирається у вибори – як президентські, так і парламентські. Контроль над більшою територією дасть додаткові важелі для забезпечення лояльності певних політичних сил. А для благопристойного антуражу Кличко посилатиметься на західні прецеденти. Власне, 21 березня мер столиці зустрівся з делегацією від «Метрополії Великого Парижу», й під час рандеву запевнив співрозмовників, що у створенні київської агломерації зацікавлена не лише столиця, але й прилеглі міста, а також зазначив, що для руху у потрібному напрямі Києву необхідно переймати досвід інших держав, «зокрема, й французький».  

Але Кличко, очевидно, не знає, що якраз французький досвід в цьому відношенні є негативним. Ідея «Великого Парижу» належить екс-президенту Франції Ніколя Саркозі, яку він висунув у 2007 році. Про що йшлося – очевидно з контексту: Саркозі хотів приєднати до Парижу найближчі регіони. При цьому керівництво гігантською одиницею мало знаходитися в руках так званого об’єднаного міського співтовариства, однак задум провалився через активний спротив мерів міст регіону Іль-де-Франс. Між тим в світі є й успішно функціонуючі агломерації – в Бельгії, Данії, Фінляндії, Ісландії, Австралії, Канаді тощо. Однак не має сенсу зупинятися на них детальніше, бо все одно чужий успіх не стане нашим, тим паче, з огляду на цілі, які ставить перед собою київська влада.

Одна з таких цілей вже була окреслена вище – викупати в «теплій ванній» потрібних кандидатів на президентських та парламентських виборах. (Щодо останніх, то це може бути актуально в тому випадку, якщо зміни до виборчого кодексу Рада так і не затвердить, й теперішня змішана система виборів з мажоритарними округами збереже статус-кво). Але вибори – це ціль ситуативна, більш серйозна мета може полягати в контролі над землею Київської області – воістину безцінним ресурсом. Пару років тому преса писала про конфлікт між селами Княжичі, Музичі, Бобриця і Забір`я та містом Боярка, котре хотіло створити разом із ними об’єднану територіальну громаду, причому тиск на сільради – якщо вірити джерелам – був значним.

При цьому мешканці Забір`я чинили особливо активний спротив, мотивуючи свою позицію меркантильними намірами мера Боярки Олександра Зарубіна. Довкола села знаходиться чимало звабливих земельних ділянок, а також ліси, котрі так люблять забудовники – саме через це Боярці й знадобилося Забір`я, говорили протестувальники. Як додатковий аргумент вони вказували на партійну приналежність Зарубіна – його колеги по політсилі «Нові обличчя», мер Ірпеня Володимир Карплюк та очільник Бучі Анатолій Федорук, давно й активно забудовують свої міста, тож Зарубіну їхня слава буцімто не дає спокою. Історія з чотирма селами та однією Бояркою тягнеться й по цей час – на початку року під Забірською сільрадою були протести активістів – з «тітушками», бездіяльною поліцією й тому подібними атрибутами, котрі вже навіть не збурюють інтересу та не фокусують на собі увагу.

Між тим історія з Бояркою ризикує повторитися на прикладі Києва – адже це лише модель, за якою можуть розвиватися події. Різниця в тому, що в першому випадку йшлося про ОТГ, а в другому – про новацію під назвою «столична агломерація». Власне, така новація є справою доброю, якщо тільки підходити до неї зі шляхетними, а не «шкурними» намірами. До плюсів такого новоутворення можна було зарахувати обмеження апетитів столичного очільника – якщо агломерацію керуватиме колективний орган на кшталт ради мерів абощо. Якби Київ мав опертя не лише на Кличка, але й на пару-трійку компетентних менеджерів в особі керівників інших міст, то столиця від цього однозначно виграла би.

Виграли б також й інші члени угоди. Адже міста, які увійшли б до агломерації, отримали би більше можливостей, й передусім – фінансових. Як відомо, столиця отримує субвенції з державного бюджету (щоправда, й перераховує туди коштів чимало), але в кожному разі, шансів на зацікавлення іноземних інвесторів у столиці більше, аніж у «просто» Бучі, «просто» Ірпені чи «просто» Боярці. Щоправда, на заваді інвестування стоять, як правило, інші чинники (а не статус міст) – корупція, зарегульована дозвільна система, податковий тягар тощо. Але це вже зовсім інша історія. Бо все-таки жителі передмість отримали б чимало бонусів від злиття зі столицею, серед яких – ширші можливості для працевлаштування, поліпшення інфраструктури тощо. Але все це, повторимося, за умови, що на кону – саме підвищення життєвого рівня учасників агломерації, а не інші, суто приватні, інтереси.

Хай там як, але наразі створення столичної агломерації просувається не надто успішно. На засіданні Київради, яке відбулося 18 квітня, йшлося про те, що на злиття поки що погоджується тільки Бориспіль та Коцюбинське. Й нібито Бровари, але це під питанням. В неуспіху цього починання Київрада звинувачує впертих «передмістян», котрі не розуміють своєї очевидної вигоди, а відтак терміново потребують роз’яснювальної роботи. Однак насправді далеко не всі фракції Київради ставляться до подібної ідеї прихильно. Що ж стосується обласної ради, то там ідею відкидають взагалі – мовляв, у ній немає потреби.

Однак нема сумніву в тому, що до теми агломерації Кличко повертатиметься ще не раз – це потужна передвиборча «фішка», яку цілком можна експлуатувати до 2020 року. Тож якщо не вдасться «назгоднати» передмістя й затягти їх до агломерації, можна «зігрітися» в самому процесі бігу. Що також непогано.

«Київська агломерація»