2023-й має стати роком перемоги України, інакше…

З модернізованим озброєнням та непохитною рішучістю українська армія продовжує маневрувати та перемагати збройні сили Росії. Обіцяний «рік перемоги» України почався добре. Якщо 2023 рік триватиме так і надалі, є хороші шанси, що Україна зможе виконати новорічну обіцянку президента Володимира Зеленського і повернути собі територію всієї України, або, принаймні достатню кількість територій ще до кінця року, заявляють західні чиновники й аналітики.

Але поки Зеленський згуртовував українців навколо ідеї перемоги у 2023 році, президент Росії Володимир Путін використав свої новорічні промови, щоби підготувати росіян до затяжної боротьби. Російські війська закріплюються на облаштованих позиціях, посилених щонайменше 100 тис. мобілізованих солдатів, і хоч і здається малоймовірним, що Росія зможе захопити більше території найближчим часом, Україні також буде важче досягти успіхів у 2023-му році, порівняно з 2022-м, незважаючи на те, що є імпульс від останніх перемог, зазначають військові експерти.

Якщо Київ не зможе досягти значних проривів, існує ризик того, що війна переросте у затяжний конфлікт на користь Путіна, заявила Елізабет Шекелфорд з Чиказької ради глобальних справ. За її словами, пакет допомоги у розмірі $45 млрд, схвалений Конгресом США, забезпечить Україну на цілий рік. Проте з огляду на президентські вибори у США у 2024 році, довгострокову перспективу передбачити важче.

«2023 – це справді важливий рік, – зазначила Шекелфорд. – Якщо війна не завершиться у 2023 році, Путін отримає значну перевагу. У Зеленського все ще є шанси, оскільки поки що є дуже сильна підтримка».

Бен Годжес, колишній командувач армії США у Європі, сказав, що події першого тижня року вже свідчать про гарні перспективи для України. Він відзначив переваги, якими зможе скористатися Україна: від високого морального духу в армії, яка захищає свою батьківщину, до чудового керівництва, згуртованості та, здавалося б, непохитної підтримки Заходу.

Широке неприйняття Сполученими Штатами та Європою заклику Путіна до тимчасового припинення вогню під час православних різдвяних свят стало чітким нагадуванням про те, що на Україну ще не чиниться тиск щодо вступу в переговори, який, за словами західних чиновників, ймовірно, буде використаний Москвою як можливість переозброїтися та перегрупуватися для подальшого наступу, зміцнюючи при цьому контроль над окупованими територіями.

За даними Москви, під час нападу на імпровізовані російські казарми в окупованому східноукраїнському місті Макіївка напередодні Нового року загинуло щонайменше 89 російських солдатів, а за словами офіційних осіб України та США, цифри можуть бути значно більшими.

Удар продемонстрував не тільки перевагу у зброї, розвідці і можливостях спостереження України, але й постійні тактичні помилки Росії. У Москві провину переклали на новоприбулих новобранців – мовляв, завдяки мобільним телефонам вдалося виявити їхнє місцезнаходження. Однак офіційні особи США заявили: є докази, що Росія зберігала боєприпаси у казармах, що збільшило кількість жертв.

Того ж дня Україна заявила, що збила всі 45 безпілотників іранського виробництва, запущених з метою зіпсувати українцям свята, що засвідчує про дедалі ефективнішу роботу української протиповітряної оборони.

Заяви Франції, США та Німеччини про те, що вони вперше дадуть Україні бойові машини, стали значним поштовхом для наступальних можливостей України.

Навіть погода виявилася прихильною до України: рекордно тепла зимова температура у Європі обрушила ціни на енергоносії та позбавила громадян ЄС страху опинитися у неопалювальних квартирах, який, за прогнозами багатьох аналітиків, мав би послабити європейську підтримку України.

У своєму оголошенні про надання легких танків президент Франції Еммануель Макрон, якого в Україні критикували за нібито прагнення заспокоїти Путіна, пообіцяв підтримувати Україну «до перемоги», що є його найбільш недвозначною заявою про підтримку.

Генерал Годжес заявив, що допоки підтримка Заходу залишається сильною, він залишатиметься упевненим у тому, що Україна зможе повернути всю або більшу частину окупованих Росією територій вже цього року, включно з Кримом.

Шляхи забезпечення озброєнням півострова Росією потенційно вразливі для українських атак з використанням високоточної зброї Himars, наданої США. Тож Україна може змусити Росію вийти з Криму ще до того, як вона спробує завоювати весь східний регіон Донбасу, де зараз зосереджена більшість бойових дій, заявив він.

«Я вважаю, що Україна досягла незворотного імпульсу і росіяни нічого не можуть зробити, щоби це змінити, якщо не знайдуть спосіб переконати Захід втратити інтерес до цих подій, – зазначив Годжес, який нині є старшим радником у Вашингтоні, в організації Human Rights First group. –

Я бачу багато позитиву і не бачу жодного послаблення рішучості Заходу».

Але зараз на Україні лежить тягар продовження наступу, що є складнішим, ніж захищати місцевість, сказав Роб Лі, колишній морський піхотинець США, який зараз працює в Інституті досліджень зовнішньої політики. У 2022 році успіхам України сприяли помилки росіян, які вони навряд чи повторюватимуть, зауважив Лі і додав: «Захищатися легше, ніж атакувати, і росіяни вже створили довгі оборонні позиції».

У певному сенсі, зазначив Лі, Україна вже виграла, не лише стримавши російський наступ, але й повернувши майже половину території, яку Росія захопила у перші тижні повномасштабної війни.

«Після перших двох тижнів війни стало ясно, що Росія не досягла своїх цілей, – сказав він. – Цілі Росії були настільки амбітними, що Україна виграла лише тим, що залишилася суверенною державою. Але питання зараз полягає у тому, чи зможе Україна досягти, чого вона хоче. А саме: повернутися принаймні до кордонів 24 лютого, якщо не відвоювати більше території. Чи може Україна це зробити – не зовсім ясно».

Багато що може зводитися до того, у кого першого закінчуватимуться боєприпаси. Західні чиновники місяцями передрікали, що Росія ризикує залишитися без боєприпасів. І хоча цього ще не сталося, є докази того, що темпи постачання російським військовим боєприпасів знизилися.

Наприкінці минулого року українські офіційні особи заявили, що інтенсивність вогню російської артилерії уздовж східного фронту становить лише одну третину від того, що було влітку, коли російські війська йшли у наступ. І хоча Росія намагається збільшити виробництво боєприпасів, очевидно, що це не забезпечить потребу, заявив західний чиновник на умовах анонімності.

За оцінкою Інституту вивчення війни, вичерпання запасу російських боєприпасів, особливо для артилерії, робить малоймовірним те, що Росія упродовж певного часу зможе провести якусь успішну наступальну операцію, тоді як українські військові заявляють, що Москва готує великий наступ.

Але також далеко не ясно, чи зможе Захід задовольнити потреби України у боєприпасах, особливо зважаючи на те, що наступальні операції вимагають більшої кількості матеріальних засобів, сказав Дмитро Альперович, голова вашингтонського аналітичного центру Silverado Policy Accelerator.

Альперович вважає, що 2023 року Україні вдасться повернути частину своєї території, але цього буде недостатньо для остаточної перемоги. Схоже, що Путін вдвічі посилює свою рішучість завоювати Україну, і хоча Росії наразі бракує можливостей для успішних наступальних дій, залучення щойно мобілізованої живої сили посилює її здатність стримувати український прогрес.

«Я не думаю, що це буде рік закінчення війни. На жаль», – сказав Альперович.

Якщо лінії фронту суттєво не зміняться у наступному році, шлях попереду стане туманнішим. І російській, і українській економіці буде важко витримати тривалу війну. Незрозуміло, чи зможе кожна країна мобілізувати достатньо живої сили для тривалої боротьби. Генерал Годжес зазначив, що, незважаючи на менші розміри у плані території, наразі перевага на боці України, яка має резерв із мільйонів чоловіків призовного віку, у той час як Росія для підтримки своєї присутності на передовій витягує засуджених із в’язниць.

За його словами, ніхто не прогнозує, що Україна здасться або програє Росії. Українці залишаються відданими боротьбі, а війська залишаються значно мотивованішими, ніж їхні російські противники.

Але тривала війна відклала би на невизначений термін відновлення і реконструкцію України та повернення біженців. Уряду доведеться утримувати сотні тисяч військових уздовж лінії фронту протяжністю у 600 миль, поки економіка країни продовжує зазнавати негативних змін, що певною мірою йде на користь Путіну, мета якого полягає у знищенні української незалежності.

Згодом наступальний потенціал України буде виснажений через вичерпання досвідчених і добре навчених солдатів, що потенційно зруйнує перевагу у живій силі, якою вона користувалася дотепер, сказав Лі. І Росія матиме шанс відновити свою економіку, лінії постачання та бойові можливості, щоби розпочати майбутні ймовірні наступальні дії, як це було після того, коли лінії фронту на Донбасі у 2014-2015 роках були «заморожені».

Тим часом доля України ставатиме дедалі більш залежною від певних умов, що перебувають поза її контролем, як-от від рішучості Заходу, наявності західних боєприпасів і подій у самій Росії.

«Ми не знаємо, що відбуватиметься у Москві до кінця року. Точиться серйозна боротьба за владу», – сказав Годжес.

Хоча й немає поки жодних безпосередніх доказів того, що Путіну кидають виклик, поява інакомислення у Москві чи заколот серед незадоволених російських військових може виявитися вирішальним, наголосив Альперович.

Події у Сполучених Штатах також можуть виявитися значними і важливими, зазначила Елізабет Шекелфорд. Хоча підтримка Європи є політично важливою, її військовий внесок незначний порівняно з величезною кількістю зброї, яку постачає Вашингтон, майбутні зобов’язання якого можуть опинитися під питанням, якщо республіканці переможуть і зайдуть у Білий дім у 2024 році.

«Якщо Путін перетворить нинішнє протистояння на багаторічну виснажливу війну, то він, ймовірно, таки зможе досягти своєї мети, – сказала Елізабет Шекелфорд. – Це може затягнутися ще на якийсь час, але на той момент шанси України зменшуватимуться».

Джерело: The Washington Post

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)