Доктрина страуса. Як Путін сховав атомну бомбу і стер червоні лінії

Операція Збройних сил України на Курщині, яка триває вже два тижні, не тільки застала кремлівський режим зненацька, а я викрила Путіна: він виявився не готовий захищати міжнародно визнані кордони Росії. Попри очевидний факт іноземного вторгнення і достатньої кількості правових інструментів, російський диктатор відмовляється виконувати прямі свої обов’язки і захищати суверенну територію Росії. Ба більше, він намагається видати, що нічого суттєвого через український наступ не трапилося. В Україні триває так звана «СВО», а на Курщині оголошено проведення… контртерористичної операції.

Між тим, цими днями Путін вирушив до Баку і з посмішкою на обличчі провів зустріч з президентом Азербайджену.

«Главком» розбирався, як згідно із російськими законами Кремль мав би реагувати на вторгнення і як окупацію частини РФ висвітлює російська пропаганда.

Закони про війну і паралельна реальність

«Росія приносить війну іншим, а тепер війна прийшла до неї додому», – заявив президент Володимир Зеленський у вечірньому зверненні в понеділок, 12 серпня. Війна з Росією для України триває з 2014 року. Спочатку гібридна війна руками терористичних угруповань на Донбасі і «зелених чоловічків» у Криму, потім повномасштабне вторгнення Росії.

Однак для Росії збройний конфлікт з Україною – досі не війна. Війни не було для росіян як 10 років тому, так росіяни продовжують не помічати її зараз, хоча суто юридично навіть за російськими законами ситуація за цей час перевернулася з ніг на голову, від російського вторгнення в Україну до українського вторгнення у РФ. Причому окупація частини України Курської області лише оголила проблему, яку Путін створив для себе з того моменту, коли брутально «приєднав» Донецьку, Луганську, Запорізьку і Херсонську області до Росії у 2022-му. Максимум, на що спромігся диктатор, то це ввів на цих територіях режим «воєнного стану» з проголошенням цих територій російськими і закріпленням цього рішення у Конституції РФ.

Тобто за логікою, атаки України на російські війська на Херсонщині і Запоріжжі мали би змусити диктатора сприймати такі дії як збройну агресію проти Росії з відповідною реакцією у відповідь, тобто Кремлю потрібно було б оголосити війну і загальною мобілізацією. Але цього не трапилося впродовж уже понад двох років повномасштабної війни. Нині ще один аргумент – українське вторгнення вже навіть не на спірну окуповану Росією, а на суверенну території РФ, що також прямо зобов’язує Путіна реагувати. Але і в цьому випадку реакція на диво квола. Хоча закони РФ кажуть про обов’язок глави держави ввести воєнний стан і навіть… оголосити війну агресору.

Отже, ч. 2 статті 87 Конституції РФ каже про те, що «у разі агресії проти Російської Федерації або безпосередньої загрози агресії президент РФ вводить на території РФ або в окремих її місцевостях воєнний стан з негайним повідомленням про це Раді Федерації та Державній Думі». А третя частина цієї статті відсилає до спеціального федерального закону, який чіткіше регулює «режим воєнного стану». Ч.6 статті 1 цього закону каже «про оголошення загальної, або часткової мобілізації, якщо її не було оголошено раніше на території РФ, або в окремих її місцевостях…». А стаття 3 цього закону підставою для введення воєнного стану називає «агресію проти РФ, або безпосередню загрозу агресії». Власне, словоблуддям про загрозу агресії з боку України Путін послуговувався у лютому 2022-го, коли здійснив повномасштабне вторгнення, коли безпідставно заявляв про розміщення в Україні воєнних баз.  

Нині маємо ж факт вторгнення на міжнародно визнану світом територію російської Курської області. Здавалося би, хіба це не напад на суверенну територію?

Судячи з дій російського керівництва, ні.

Принаймні, Путін у вторгненні побачив лише терористичні дії з боку якихось озброєних українців. Як реакція – оголошення у регіоні контртерористичної операції.

А що кажуть закони Росії, як Путін мав би протидіяти агресії? Як мінімум потрібно було оголошувати воєнний стан на Курщині, принаймні це було би логічним продовженням рішення 2022 року, коли аналогічний правовий стан було оголошено на частинах раніше захоплених Росією українських областях. Російські закони також кажуть про такий інструмент як… оголошення війни проти агресора. Зокрема, це прямий обов’язок, про який каже Закон «Про оборону». Його стаття 18 каже про те, що стан війни оголошується федеральним законом у разі збройного нападу на Російську Федерацію іншої держави або групи держав, а також у разі необхідності виконання міжнародних договорів Російської Федерації. З моменту оголошення стану війни або фактичного початку воєнних дій настає воєнний час (воєнний стан), який минає з моменту оголошення про припинення воєнних дій, але не раніше їх фактичного припинення.

Отже, що таке воєнний стан, воєнний час і як він має і може змінити життя простих росіян?

Введення воєнного стану передбачає цілий ряд обмежень для цивільного населення. Цей режим дозволяє російській владі обмежувати пересування громадян, відкрито проводити насильницьку мобілізацію, обмежувати економічну діяльність. Зокрема, закон «Про воєнний стан» передбачає «запровадження та забезпечення особливого режиму в'їзду на територію, на якій запроваджено воєнний стан, і виїзду з неї, а також обмеження свободи пересування нею». Найцікавіше, влада має право забороняти або обмежувати виїзд громадян за територію Росії (п.17 ч.2 статті 7 Закону), забороняти мітинги та інші зібрання. Також влада має право посилювати охорону порядку, для чого задіюватиме патрулі на вулицях і посилення охорони важливих об’єктів, призупиняти діяльність політичних партій, вилучати для потреб оборони майно як в організацій, так і у фізичних осіб. Також закон передбачає право залучати громадян до виконання робіт для потреб оборони. Окрім того, влада може встановлювати комендантську годину, без суду і слідства Росія може ізолювати громадян іноземної держави, що воює з Росією. Іншими словами, будь-якого громадянина України, який перебуває у РФ, не обов’язково на Курщині, російська влада може затримати і ізолювати, не пред’являючи жодних обвинувачень просто утримувати, скажімо, у СІЗО.

Що каже російська Воєнна доктрина

Воєнна доктрина – декларація державної політики про воєнну безпеку, підготовку держави до війни і особливості її ведення. Це ще один важливий документ, який дає визначення «війні» і визначає дії Кремля у разі її початку. Редакція доктрини змінювалася декілька разів з 1993 року, коли вперше була затверджена. Сучасна вєнна доктрина редакції 2014 р. дає визначення трьом видам воєн – локальна, регіональна і крупномасштабна. За двох останніх доктрина допускає застосування ядерної зброї. Більше того, вона дозволяє використання російських військ на чужій території.

У редакції від 2014 року у доктрині вперше була згадана Україна і НАТО. Зміни стосувалися «нових загроз для Росії у зв'язку із ситуацією в Україні та навколо неї, а також у зв'язку з подіями на півночі Африки, в Сирії, Іраку та Афганістані», пояснював 10 років тому сайт російської Ради безпеки. Тоді йшлося вперше про загрози розширення НАТО на Схід, а також про «територіальні претензії до Російської Федерації та її союзників, втручання в їхні внутрішні справи». Щоправда, не було уточнено, що мається на увазі. Цікаво, що в тій же редакції вперше з’явилася абревіатура «Приватна військова компанія» (ЧВК), щоправда мова йшла не про майбутній «Вагнер», а про якісь ЧВК, які нібито діють поряд з кордонами РФ. Цікаво, що в одному з пунктів Доктрини зовнішньою військовою небезпекою називається «створення у державах, що прилягають до РФ режимів, в тому числі внаслідок повалення законних органів державної влади, політика яких загрожує інтересам РФ». Слід нагадати, що втечу Януковича у 2014-му росіяни саме такими діями вважали, чим обґрунтували анексію Криму і окупацію частини Донбасу. Вочевидь, з подальшим вторгненням РФ в Україну Росія керується саме цією Доктриною. 

Окупація Курщини. Ні, не бачимо!

Путін уперто не помічає, або не хоче помічати, те, що відбувається на Курщині. Таким чином усіляко прагне мінімізувати для себе негативний інформаційний ефект від стрімкого прориву українців вглиб російської території. Не визначилися, як називати українську окупацію, і інші офіційні інституції Росії.

Яскравим прикладом того, що Володимир Путін не хоче говорити про прорив ЗСУ на Курщину було засідання за участю диктатора. Серед інших слово взяв губернатор Курської області Олексій Смирнов. У момент, коли Смирнов звітував про те, на скільки кілометрів просунулися Збройні сили України, Путін його перебив зі словами, що це не діло цього чиновника – говорити про просування ворога, а справа військових...

З початком українського наступу на Курщині російські пропагандисти також вдаються до різних трактувань того, що відбувається у прикордонному з Україною російському регіоні. Але головне в цьому – ніхто не називає вторгнення окупацією, анексією російських територій чи нападом іноземної держави на суверенні російські території. Та і слово «вторгнення», наприклад, вжив глава МЗС Росії Сергій Лавров тільки на третьому тижні української операції на Курщині. Більше того, впродовж першого тижня вторгнення пропагандисти узагалі не помічали українського наступу. Тільки зараз Z-канали у Telegram та пропагандисти телеканалу «Россия 1» почали коментувати вторгнення. І це на тлі того, що за найменшими підрахунками Україна захопила у полон близько 500 російських військових і захопила понад 1000 квадратних кілометрів російської території.

То яка причина того, що пропаганда замовчує те, що відбувається насправді? В одному з ефірів логіку Кремля розтлумачив ексголовний редактор нині закритої радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов. За його версією, для Путіна з українським наступом на Курщину нічого не змінилося, адже Херсонщина і Запоріжжя за Конституцією РФ російські, а там вже давно бойові дії, тобто війна на російській території розпочалася не з Курщини, тому диктатор і нічого не запроваджує. Бойові дії на російській території продовжуються, просто війною охоплена ще одна область.

У двох останніх випусках тижневика «Вести недели» на пропагандистському «Россия 1» Суджу все ще контролює Росія, українців вдається швидко вибити з прикордонної зони, знищено вже 3000 українських, а ті, кого не вбито, масово здаються в полон, бо приїхали вони на Курщину «з автоматом із 18 патронами». Головну провину за «произошедшие события» на Курщині російська цензура кладе на місцеву владу, лад мають навести військові, які «зараз вирівнюють лінію фронту».

Західні ЗМІ також роблять висновок, що Кремль зайняв вельми дивну позицію. Для росіян наступ України на Курщині зображується не більше ніж стихійне лихо, пише Bloomberg. На  засіданні Ради національної безпеки минулої п’ятниці Путін заслухав доповідь міністра оборони Андрія Бєлоусова, але… не про захоплення Курщини українськими військами. Як сказав сам диктатор, вони обговорювали «нові технічні рішення, прийняті в ході спеціальної військової операції».

Державні пропагандистські медіа у своїх ефірах акцентують увагу на спробах доставити гуманітарну допомогу для майже 200 тис. людей, які залишили свої домівки, так, ніби вони жертви повені чи іншого стихійного лиха, а не першої іноземної військової інтервенції з часів Другої світової війни. «Кремль не хоче давати зрозуміти, що ворог біля воріт», – сказала Ольга Олікер, директорка з питань Європи та Центральної Азії в Міжнародній кризовій групі в Брюсселі. – Він не хоче посилати сигнал про силу України і власну слабкість».