Українська військова комендатура на Курщині. Права, обов’язки і наслідки

На підконтрольній Україні території Курської області створено військову комендатуру. Про це заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Очільником комендатури було призначено генерал-майора Едуарда Москальова.

Утворення військової адміністрації відбувається у зоні контролю території країни іноземною державою, у даному випадку Україною.

З точки зору міжнародного гуманітарного права Україна, як держава, має статус окупанта. Важливо зазначити, що стаття 51 Статуту ООН дозволяє державі окуповувати іншу державу, якщо ідеться про самооборону в результаті збройного нападу. Слід також зазначити, що окупація – не є завоюванням території. Про відсутність такого наміру повідомило МЗС України. Окрім того, окупована територія за міжнародним правом – територія, якою держава, яка контролює територію, в змозі управляти, а значить, на цій території має діяти сила права, а не право сили. Відповідно, задача військової комендатури полягає у тому, щоби підтримувати життєдіяльність місцевого населення, забезпечити правопорядок і організувати доставку гуманітарної допомоги.

«Главком» розбирався, чим займатиметься військова комендатура, які права і обов’язки Збройних сил України і місцевих мешканців на підконтрольній Україні території Росії та що про це говорить міжнародне право.

Зміст

• Які закони діють на підконтрольній Курщині
• Права і обов’язки мешканців території РФ, над якою Україна встановила свою владу
• Хто має стежити за громадським порядком і карати порушників
• Що робити зі шпигунами
• Хто має фінансувати окуповану територію
• Хто контролює дотримання норм міжнародного права на окупованих територіях

Які закони діють на підконтрольній Курщині

Для дотримання правопорядку і забезпечення першочергових потреб населення на підконтрольних територіях створено військову комендатуру. Призначено її керівника – генерал-майора Едуарда Москальова 

На території Курської області, яку контролюють українські війська, діє спеціальний правовий режим, який характеризується взаємодією трьох правових систем: національного права окупованої держави, або її частини, національного права держави, яка окуповує, та міжнародного права. Розповсюджується цей правовий режим на територію, яку Збройні сили фактично контролюють і де не йдуть активні бойові дії. Такий контроль називається «ефективним». Однак як встановити межі ефективного контролю, якщо лінія активних бойових дій динамічна, питання. Адже населений пункт, який окупант ще вчора контролював, сьогодні чи завтра може стати зоною активних бойових дій, де дотримуватися законів окупації практично неможливо.

Нині на Курщині відбувається військова окупація, а саме тимчасове заняття Україною певної території Росії і встановлення там своєї влади. Важливо зазначити, що окупація не є анексією. Окупація не змінює статусу окупованої території, які залишаються частиною Росії.

Згідно зі статтею 43 Гаазької конвенції від 1907 р., «з фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади він вживає всіх залежних від нього заходів для того, щоб, по можливості, відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись існуючих у країні законів, за виключенням, коли це абсолютно неможливо», ідеться в документі.

Отже, на частині країни, яку контролює Україна і на якій діє українська військова комендатура, продовжує діяти законодавство Російської Федерації за винятком норм і положень, які можуть суперечити українським законам. Вочевидь, у теорії на підконтрольній Україні території мають працювати суди і інші органи влади, які зможуть застосовувати внутрішнє російське законодавство. Попри те, що Україна ратифікувала Гаазьку конвенцію, юристи-міжнародники вказують на складність у повній мірі в її застосуванні. Насамперед тому, що лінія активних бойових дій динамічна і визначити межі її правозастосування вкрай складно.

Права і обов’язки мешканців території РФ, над якою Україна встановила свою владу

Важливо зазначити, що російські посадовці, якщо такі залишилися в підконтрольних Україною населених пунктах, можуть продовжувати виконувати свої функції. Держава-окупант не має права застосовувати до них санкції за виконання якихось неприйнятних для України функцій. Натомість окупаційна влада має право звільнити таких посадовців. Міжнародне право каже про те, що Україна зобов’язана дотримуватися прав людини, причому як у відповідності до свого національного законодавства, так і на основі міжнародних договорів, які були укладені державою, частину якої нині Україна окупувала. Україна зобов’язана поважати вірність громадян своїй країні на окупованих територіях, тобто не можна насильно робити росіян українцями, роздавати українські паспорти і потім відправляти людей воювати проти Росії. Не дозволяється робити те, що робить Росія в окупованих Криму, на Донбасі, частинах Запорізької і Херсонській областях, коли змушує українців воювати проти України. Окрім того, згідно з Женевською конвенцією, заборонено депортувати місцеве населення за межі території, яку окуповано, а також переміщувати населення України на окуповані території Росії. Виїзд місцевих з Курщини можливий лише на добровільних засадах. І якщо згоди на такий виїзд не має, держава-окупант має забезпечити людей продовольством.

Стаття 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни каже про те, що окупаційна держава, яка евакуює місцевих мешканців з окупованої території повинна розмістити людей «у належних приміщеннях», забезпечувати санітарні умови, здоров’я і безпечне харчування для таких людей. Окрім того, потрібно забезпечувати нерозлучність сімей. Одразу після переміщення Україна повинна буде повідомити Росію про цей факт. 

Україна має право залучати осіб, які досягли 18-річного віку, до громадських робіт, зокрема й до робіт, які виконуються на потреби української армії. Однак, у документах не ідеться про перелік цих робіт. Чи відноситься до таких робіт, наприклад, копання окопів і зведення укриттів, невідомо. 

Мешканці окупованої території мають право відвідувати школи, це право має забезпечити держава-окупант. Так само і щодо медичної допомоги, держава-окупант має забезпечити нормальні умови функціонування медичних закладів.

Хто має стежити за громадським порядком і карати порушників

Україна, для цього має право ухвалювати власні закони та проводити інші заходи, які цей порядок забезпечуватимуть. Також відповідальність держави-окупанта полягає у захисти культурних цінностей. Окрім того, питання оренди і умов користування нерухомістю також має право визначати держава-окупант. Також Україна не має права знищувати приватне майно, майно, що перебуває у колективній власності. Винятки можуть становити лише ті об’єкти, які містять військову доцільність. Наприклад, якщо у приватному будинку причаїлися диверсанти, то Збройні сили мають право знищити будинок разом з такими диверсантами. Для дотримання правопорядку Україна має право створювати адміністративні органи, каже вищезгадана Гаазька конвенція. Юристи-міжнародники пояснюють, що такі органи створюються з числа місцевого населення, які в принципі не мають використовуватися для захисту окупаційного режиму, а лише стежити за правопорядком і допомагати окупаційній владі, наприклад, запобігти теракту чи диверсіям. Але, як зазначає професор Відкритого Брюссельського університету Ерік Давид, сили, залучені для дотримання правопорядку своїми діями ризикують зіштовхуватися з обвинуваченнями у співпраці з окупантом. І провести цю межу дуже складно. Наразі невідомо, чи створила Україна на окупованих територіях правоохоронні органи і чи залучатиме до них місцеве населення.

На Курщині можуть працювати суди із російськими суддями, які займатимуться винесенням вироків за дрібні правопорушення. Наприклад, накладання штрафів за порушення правил дорожнього руху чи крадіжки. Продовжує діяти російське цивільне право, зокрема, що стосується оформлення спадку. Натомість Україна має право створити на Курщині військові трибунали, які мають нести неполітичний військовий характер. Про всі справи потрібно повідомляти посередника, тобто державу-покровительку, або Міжнародний комітет Червоного Хреста, а їхні представники мають право бути присутніми на судових засіданнях.

Що робити зі шпигунами

З точки зору України, місцеві мешканці, які діятимуть усупереч її інтересам, є порушниками. Наприклад, місцеві можуть займатися шпигунством. Важливо зазначити, що Україна не має права судити цих людей за українськими законами за факт співпраці з їхньою рідною державою. Адже це цілковите право людини не бути лояльним до держави-окупанта. Натомість Україна матиме право інтернувати таких людей, тобто без слідства їх затримати, перемістити, фактично ізолювати їх від інших до кінця війни. Однак можливе кримінальне переслідування за псування майна чи диверсійні акції.

Хто має фінансувати окуповану територію

Держава-окупант, згідно з Гаазькою конвенцією, має право стягувати податки, грошові збори на потреби армії або управління території, яку контролює. Один із вироків Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу за підсумками Другої світової війни, говорить про те, що «згідно із законами війни, на економіку окупованої країни лягають тільки витрати з окупації», і при цьому «вона повинна нести ці витрати тільки тією мірою, якою ці витрати відповідають її (економіці окупованої країни) можливостям». Тобто держава-окупант, стягуючи податки, зобов’язана фінансувати життєдіяльність окупованих територій. Однак навіть якщо Україна не стягуватиме податки, все одно зобов’язана забезпечувати життєдіяльність місцевого населення згідно із Женевською конвенцією.

Держава-окупант, згідно із міжнародним правом, може вилучати гроші з місцевих фондів, зброю зі складів і товари з місцевих магазинів для потреб своїх військових. На окупованій Курщині мають продовжити ходити рублі, однак якщо вони закінчаться, Україна має право ввести гривні.

Хто контролює дотримання норм міжнародного права на окупованих територіях

Гарантувати дотримання норм міжнародного права можуть міжнародні організації, або держави-посередники. Стаття 11 вищезгаданої Женевської конвенції каже про те, що сторони конфлікту можуть «будь-коли домовитися доручити міжнародній організації, яка дає всі гарантії безсторонності й дієвості, виконання обов'язків, що покладаються цією Конвенцією на державу-покровительку».

Михайло Глуховський, «Главком»