Які пам’ятники встановлювала Україна в останні роки і скільки це коштувало

Після повномасштабного вторгнення Росії українці почали відкидати ворога не тільки від наших фізичних і політичних кордонів, а й з культурного простору. У громадах стартував процес так званої дерусифікації. Місцеві органи самоврядування перейменовують вулиці та демонтують російські пам’ятні знаки, а також радянські – ті, що не були прибрані під час декомунізації.

Водночас, відмовляючись від одних культурних символів, треба пам’ятати про гідну заміну. Аби не лишати порожнечі, яка стихійно може заповнитися тим же, від чого раніше відмовилися. Тож проєкт Dozorro Transparency International Ukraine вирішив дослідити, які пам’ятники в Україні встановлювали упродовж останніх шести років, які – зберігали та переосмислювали, та скільки це коштувало бюджетам громад.

Зокрема, за даними Prozorro, з 2016 року (від початку роботи системи) було укладено понад 2 тис. договорів на ремонт, реставрацію, реконструкцію, будівництво пам’ятників, меморіалів та пам’ятних скверів, облаштування меморіальних дощок та інші супутні послуги. Загальна вартість цих договорів – приблизно мільярд гривень.

В останні роки громади почали частіше замовляти роботи й послуги, пов’язані з облаштуванням скверів. Мета цих робіт – меморіалізація подій і постатей, важливих для народу України. Також у регіонах продовжують встановлювати нові пам’ятники, подекуди – разом зі створенням парків, скверів чи інших зелених зон. Переважно це знаки та місця, присвячені учасникам АТО/ООС, героям Небесної Сотні, жертвам Голодомору, Геноциду чи Чорнобильської трагедії. Найбільше ж поки витрачають на підтримку вже наявних пам’ятних знаків.

Парки та сквери

На ремонт парків, скверів, алей та меморіалів, які містять пам’ятники, за останні шість років громади витратили приблизно 500 млн грн. Найбільша частка належить до категорії реновації території під меморіалізацію важливих подій – зазвичай трагічних.

Так, найдорожчим був проєкт реконструкції скверу на вул. Максима Кривоноса у Львові, в межах якого облаштували пам’ятник-меморіал з громадським простором для вшанування пам’яті героїв «Небесної Сотні».

Сам меморіал відкрили у 2019-му, однак тривають постійні допрацювання – як-то будівництво додаткових доріжок, облаштування інформаційного центру. На сьогодні разом з попередньою підготовкою, проєктуванням, авторським і технічним наглядом бюджету міста цей об’єкт коштував приблизно 18 млн грн.

У Полтаві ж у 2021 році витратили орієнтовно 14 млн грн на облаштування скверу пам’яті Героїв України на місці колишньої площі Леніна. Постамент, який лишився від пам’ятника Леніну, що його знесли у 2014-му, замінили на 50-метровий флагшток. Як повідомляло місцеве видання «‎Полтавщина», далі у сквері планували облаштувати Меморіал захисникам незалежності України, центральним символом якого мала стати щогла з прапором. Але поки відповідних конкурсів не проводили.

Загалом нові назви, які стосуються героїв Небесної Сотні, бійців АТО/ООС, а також жертв Голодомору чи Голокосту давали паркам та скверам найчастіше. Так, у Києві у 2017-2019 роках провели реконструкцію Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодоморів в Україні, головна споруда якого – стилізована 30-метрова свічка-обеліск. На сьогодні роботи оцінюють у кілька сотень мільйонів гривень, і тривають додаткові проєктування.

А в Чернівцях у 2018-му відремонтували сквер, де встановили пам'ятник жертвам Голодомору та геноциду українського народу 1932-1933 та 1946-1947 років. Роботи обійшлися в 1,2 млн грн.

У Хмельницькому є парк, який мав назви «‎Комсомольський», «‎50-річчя Жовтня», «імені 500-річчя м. Хмельницького». З 2008 року парк перейменований на «Парк культури і відпочинку імені Михайла Чекмана» – на честь колишнього міського голови Хмельницького, який керував містом з 1990-го по 2002-й рік, аж до своєї загибелі в автокатастрофі у віці 55 років. Площа парку – майже140 га, тож там періодично тривають ремонти, реставрації, озеленення тощо.

Одне з останніх – це реконструкція парку на ділянці біля колеса огляду за понад 9 млн грн, яка триває з 2019 року. Крім ремонту самого колеса, яке було відкрито навесні 2022-го, договір передбачає озеленення, оновлення покриття тротуарів і парковки, монтаж місць для сидіння, інформаційного стенда та ігрового комплексу, а також реконструкцію системи зовнішнього освітлення.

У Херсоні ще 2012 року площу біля Херсонського держуніверситету перейменували на честь Івана Мозгового. До цього вона мала назву «імені 60-річчя СРСР‎», а після  стала носити ім’я народженого на Донеччині партійного діяча, який навчався і працював у Херсоні, а також 8 років був секретарем місцевого обкому. Імовірно, у 2021-му місцева влада мала задум облаштувати парк замість площі, і він мав би аналогічну назву, однак далі замовлення проєкту землеустрою справа не пішла. Відповідний договір на 13 тис. грн розірвали через невиконання умов.

Подібна тенденція говорить про те, що міста, особливо обласні центри, нині тяжіють до більш західної практики: коли замість стел, стін та фігур обирають формат, у якому людина може відвідати місце, провести там якийсь час і дізнатися про події, яким це місце присвячене.

Ремонт, реконструкція та реставрація пам’ятників

Приблизно така ж частина витрат на пам’ятники – 488 млн грн – стосувалася поточного і капремонту, а також реставрації та реконструкції встановлених раніше пам’ятників. Деякі з цих замовлень зараз видаються недоцільними витратами бюджету, але на той час фінансувалися.

Наприклад, 2018 року в Святогірську відреставрували 22-метровий конструктивістський пам’ятник Артему, споруджений у 1927 році за проєктом українського скульптора Івана Кавалерідзе. Разом з розробкою проєктно-кошторисної документації, це коштувало майже 350 тис. грн. Скульптуру встановили на честь більшовика Федора Сергєєва, відомого за прізвиськом «Артем‎». Постать цього радянського партійного діяча, засновника ручної тоді Донецько-Криворізької Радянської Республіки, що воював проти УНР, потрапила під декомунізацію. Але скульптуру в Святогірську так і не демонтували, бо ще у 2001-му Кабмін вніс її до Держреєстру національної культурної спадщини.

Реставрацію проводили після удару блискавки. А вже за 4 роки скульптура була пошкоджена під час атак Росії на сході України.

У листопаді 2020 року Визирська сільрада, що на Одещині, замовила капремонт пам’ятника Суворову у селі Любопіль за 50 тис. грн. Сьогодні ставлення до російського полководця Олександра Суворова, який втручався у справи Речі Посполитої, придушував козацько-селянські повстання в Україні, а також депортовував кримських греків у степи Приазов’я, більш однозначне. Але у 2020-му пам’ятники йому не підпадали під закон про декомунізацію.

За даними газети «‎Одеське життя», станом на січень 2023 року, це був єдиний не демонтований пам’ятник Суворову на Одещині.

Так само у 50 тис. грн оцінили поточний ремонт пам’ятника «Скорботна мати з суворовцем‎» у селі Боромля на Сумщині. Роботи виконав ФОП Геннадій Лоза влітку 2021-го.

Цей пам'ятник із заліза та цегли відкрили у 1965 році на центральному цвинтарі. На 11-ти меморіальних плитах – прізвища 84-х воїнів, які загинули в роки війни. Оскільки мета пам’ятника – меморіалізація солдатів, загиблих у Другій світовій війні, єдина претензія сьогодні може бути щодо назви пам’ятника.  

Те саме стосується ремонту багатьох інших пам’ятників, які містять у назві згадки «‎Велика вітчизняна війна» та «радянські солдати‎». Таких, як, наприклад, поточний ремонт пам’ятника загиблим у Великій вітчизняній війні в селі Вартиківці на Буковині, що його відремонтували за 150 тис. грн у 2018-му, або пам'ятника воїнам, полеглим у Великій вітчизняній війні у селі Скорінець на Чернігівщині, яке коштувало 42 тис. грн у 2016 році.

За кількістю ремонтів пам’ятників, присвячених подіям Другої світової війни, можуть змагатися лише договори на оновлення пам’ятників Тарасу Шевченку. Таких замовлень провели щонайменше 30 за останні 6 років. І це лише ті, що відображені в Prozorro.

Окрім того, ще приблизно 57,8 млн грн у цей період замовники закладали на ремонт й облаштування території навколо пам’ятників: укладання плитки, ремонт тротуарів, заміну освітлення або облаштування нового, висадку квітів, кущів та дерев, а також їхню обрізку чи видалення.

Нові пам’ятники

Приблизно 50 млн грн за останні 6 років громади закладали на облаштування нових пам’ятників. Частина цих договорів передбачає виготовлення скульптур «‎з нуля» для раніше встановлених пам’ятних знаків – як, наприклад, матеріали та вироби для пам’ятника загиблим у Другій світовій війні у Черняхівці за 159 тис. грн.

Щодо дійсно нових пам’ятників, то тут теж найбільш поширеними були ті, які вшановували героїв Небесної Сотні, АТО/ООС та інших захисників. Також часто облаштовували знаки, присвячені жертвам Голодомору, ліквідаторам аварії на ЧАЕС та жертвам цієї катастрофи, афганцям або воїнам-інтернаціоналістам. Не менш активною була й тенденція встановлення нових пам’ятників Тарасу Шевченку – щонайменше 15 за останні шість років.

У 2017 році у Бабиному Яру в Києві відкрили пам’ятник поетесі, діячці ОУН Олені Телізі та її соратникам – на місці їхнього розстрілу. Скульптурну композицію у вигляді фігури Олени Теліги з книгою та двох гранітних стел з отвором і прорізами, які утворюють хрест, виготовили скульптори Олександр Рубан і Віктор Липовка.

За даними «‎Радіо Свобода», пам’ятник і супутні роботи коштували орієнтовно 8 млн грн, однак Prozorro містить інформацію про договори не більш як на 3,6 млн грн. Усі вони стосуються робіт з облаштування скульптури. Тож імовірно решта – це вартість самої композиції.

Того ж року в Житомирі встановили пам’ятник уродженцю міста, поету і політику, синові Олександра Олеся Олегу Ольжичу (Кандибі), який був закатований у концтаборі в Німеччині у 1944 році. Вартість скульптури становила 500 тис. грн. Її розробив Василь Фещенко, який виграв відповідний конкурс.

На сьогодні це єдиний у світі пам’ятник українському борцю за незалежність, очільнику Революційного Трибуналу ОУН, археологу та публіцисту. У Києві, Львові та Житомирі також є меморіальні дошки на його честь.

У 2018 році у Шостці встановили пам’ятний знак Воїнам 6-ї гвардійської дивізії, які визволяли місто у 1943-му. Влада оцінила його спорудження у 129 тис. грн. Цікавий він тим, що виконаний не у вигляді фігур людей чи списку імен, а як стела з написом.

А у Слов’янську того ж року на території опорної школи встановили бронзову скульптуру Маленького Принца – персонажа з книги Екзюпері. Її виготовлення і встановлення коштувало місцевому відділу освіти 198 тис. грн.

Влітку 2020-го у Борисполі відкрили пам’ятник автору державного гімну України Павлу Чубинському у повний зріст. Виготовлена з білого граніту скульптура та її встановлення, за даними видання «‎Це Бориспіль», коштували місту орієнтовно 1,5 млн грн, однак на Prozorro містяться договори на суму лише 1 млн грн.

У травні 2020 року в селі Галицинове на Миколаївщині замінили пам’ятник воїнам-односельцям, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни (саме таку назву використав замовник). Споруда була встановлена ще у 1960-х  у вигляді триметрового постаменту з табличкою, що мала список імен загиблих галицинчан. Зверху ж містилася скульптура радянського солдата з факелом. Одним із варіантів назви від місцевих мешканців був «Обеліск Слави».

У 2011 році його реставрували й додали до списку ще 68 імен.

У 2019 році пам’ятний знак намагалися реставрувати за 53 тис. грн. Судячи з опублікованих у соцмережах фото, тоді його пофарбували, але врешті він був зруйнований «‎під впливом природних факторів». Яких саме – на публічних сторінках громади не пояснюють.

Уже наступного року у травні 2020-го встановили нову скульптуру. Відповідні світлини опублікували на фейсбук-сторінці Галицинівської громади. Загальний вигляд і колір скульптури не змінилися, але в стилі стало більше бруталізму. Замість факела в руці солдата розмістили кулемет, а на касці вирішили залишити радянську зірку.

Змінювати мову написів з російської на українську також не стали.

Така робота коштувала 695 тис. грн. Гроші отримала ФОП Юлія Клименко, договір з якою на новий пам’ятник уклали вже після його встановлення – у грудні 2020-го. Сам тендер оголосили у листопаді.

Восени 2020 року у Брюховичах, що біля Львова, відкрили двометровий пам’ятник українському композитору Володимиру Івасюку з бронзи. Його облаштування разом з постаментом загалом коштувало приблизно 700 тис. грн. Із них 545 тис. грн пішли на саму скульптуру авторства Любомира Кукіля, решта – на постамент.

Наприкінці 2021 року в Краматорську відкрили пам’ятник Степану Чубенку – 16-річному футболісту, якого у 2014-му закатували троє бойовиків так званої ДНР. Скульптура хлопця виконана у повний зріст, тонована під бронзу і зроблена із армованого полімерного граніту.

Послуги з розробки, виготовлення й встановлення цього пам’ятника коштували бюджету Краматорська майже 400 тис. грн, із яких 50 тис. грн – проєктно-кошторисна документація, 322 тис. грн – сама скульптура, ще 1,4 тис. грн – авторський нагляд.

Приблизно в той же час у парку «Гірка Крістера», що біля кінотеатру Шевченка в Києві, встановили дерев’яний мінімакет двоповерхового будинку місцевого підприємця Вільгельма Крістера, якому Київ завдячує своїм озелененням. Його будинок був зведений у 1880 році й повністю виконаний з дерева з елементами неокласицизму. У 2011-му його розібрали для реставрації, але через брак коштів так і не відновили.

Проєкт відтворення зменшеної копії будинку переміг на конкурсі «Бюджету участі‎ 2020» й був реалізований наступного року. Бюджету Києва його втілення коштувало майже 160 тис. грн. Простояв макет у парку недовго і вже наприкінці січня 2022-го його знищили невідомі.

Восени 2022-го у Хорватії на території приморського парку поруч з історичною набережною Лунґомаре на узбережжі затоки Кварнер в Адріатичному морі був відкритий пам’ятний знак «Поет і птах», присвячений Івану Франку, який відновлювався там з лютого по квітень 1909 року.

Виготовлення пам’ятника фінансувала Львівська ОДА. Бюджету області він коштував трохи більш як 200 тис. грн. Автори скульптурної композиції – Володимир і Василь Одрехівські. Детальніше про концепт і задум проєкту можна дізнатися з порталу посольства України в Республіці Хорватія.

Трохи окремо стоїть історія зі спорудженням пам’ятника літературному персонажу Остапу Бендеру в Жмеринці, що на Вінниччині. Його встановили на привокзальній площі міста у 2001 році  до 70-ї річниці написання роману «‎Золоте теля» Іллі Ільфа та Євгена Петрова. Скільки він коштував і хто фінансував його виготовлення, невідомо.

У 2011-му жмеринську привокзальну площу почали реконструювати і пам’ятник демонтували й відвезли до майстерні автора скульптури Миколи Крижанівського. За вісім років пам’ятник знак вирішили повернути. Крижанівський пофарбував і відновив скульптуру, а потім її урочисто відкрили наново на вокзалі. У Prozorro цей процес відобразили як «‎Придбання та встановлення пам’ятного знаку літературному герою Остапу Бендеру» за 130 тис. грн, де замовником виступило управління ЖКГ Жмеринської міськради.

Меморіальні дошки

Окрема стаття витрат стосується пам’ятних табличок та меморіальних дощок. Вони дешевші й простіші в реалізації, тож і ставлять їх частіше. За останні шість років організатори провели на Prozorro щонайменше 27 закупівель із виготовлення та встановлення меморіальних дощок на загальну суму 866 тис. грн.

Найбільше – 143,4 тис. грн – коштувала пам'ятна дошка з бронзи, яку прикріпили на фасаді адмінбудинку Верховної Ради України у 2017 році. Розмір дошки – 810x1145 мм. Найменше ж заплатила Червоногригорівська селищна рада Нікопольського району Дніпропетровської області – 1,4 тис. грн за пам’ятну дошку з будівельного каменя. Її розмір та призначення у договорі не вказали.

Імовірно, бюджетних замовлень на подібні таблички було значно більше, однак через невелику ціну до 2020-го про них могли не звітувати в Prozorro.

А що врешті з демонтажем пам’ятників

Наостанок не можемо обійти й тему демонтажу пам’ятників, яка зі стартом дерусифікації стала більш популярною. Зазвичай у громадах демонтажем займаються комунальні організації. Ці роботи можуть бути виконані в рамках штатних обов’язків працівників підприємств, але подекуди відповідні замовлення проводять і через Prozorro або принаймні звітують про них.

Наприклад, демонтаж пам’ятника Ватутіну на вул. Грушевського в Києві, який провели у лютому цього року, коштував щонайменше 12,7 тис. грн. Ці роботи виконало КП «Київблагоустрій» на замовлення Департамент культури КМДА.

Згідно з договором, після знесення пам’ятника виконавець перевіз його на зберігання до Державного музею авіації України ім. Антонова.

У 100 тис. грн оцінили демонтаж конструкцій та елементів комплексу пам'яті за загиблими під час Другої світової війни у селі Зашків Львівської громади. Споруда перебувала на території місцевої школи. Замовлення наприкінці 2022-го виконав ФОП Андрій Луць.

Удвічі дешевше – 50 тис. грн – коштувало прибрати погруддя героїв Радянського Союзу з Меморіалу Слави в міському парку Борисполя. КП «Виробниче управління комунального господарства» виконало замовлення восени минулого року.

Цікавий момент щодо демонтажу пам'ятника «Засновникам Одеси», відомого також як «‎пам’ятник Катерині». Його прибрали наприкінці грудня 2022 року – на виконання рішення Одеської міськради. Скільки коштувало бюджету прибрати складну конструкцію з кількох скульптур, поки невідомо.

Утім, ще з 2017 по 2022 роки місцеве Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини витрачало 1,5-2 млн грн на рік на охорону лише одного цього пам’ятника – після того, як скульптуру почали обливати активісти й просувати ідею демонтажу. Так, на початку березня 2022-го це управління уклало із Управлінням поліції охорони в Одеській області договір на охорону пам'ятника «Засновникам Одеси» за 2,2 млн грн упродовж наступного року. Контракт закрили наприкінці травня, виплативши 951 тис. грн.

Висновок: останнім часом в Україні в середньому витрачали більш як 100 млн грн на рік на ремонт, реконструкцію, реставрацію пам’ятних знаків і місць, а також створення нових. І це лише ті дані, які відображені у Prozorro. Більше ніж половина цих коштів призначалася для підтримки облаштованих раніше пам’ятників, парків, алей та скверів, їх освітлення та озеленення. Решту ж переважно спрямували на встановлення нових споруд і площ.

Чим далі від початку декомунізації, тим частіше громади обирали зелені зони як інструмент меморіалізації й відходили від облаштування виключно вертикальних елементів. Такі рішення були більш притаманні обласним центрам і великим містам у регіонах. Це, зокрема, Київ, Львів, Полтава, Житомир, Чернівці, Біла Церква, Черкаси, Кременчук, Миколаїв. Та є приклади й у менших містах: Стрий, Славута, Сокаль, Коломия.

Найчастіше пам’ятні знаки й місця в Україні присвячені Тарасу Шевченку, героям Небесної Сотні, захисникам України, а також жертвам різних часів. Часто вони замінюють демонтовані радянські пам’ятники – як то флагшток у сквері, названому на честь Героїв України, встановлених замість пам’ятника Леніну у Полтаві.

Дарина Синицька, журналістка проєкту Dozorro TI Ukraine