Не по нотах «Вагнера». Чим мобілізація засуджених в Україні відрізняється від армії Пригожина

Рішення про залучення ув’язнених до лав ЗСУ підсвітило критичний дефіцит людей на фронті. Ще минулого року розмови про такий варіант поповнення сил на передовій наштовхувалися на несприйняття суспільства та політиків, викликаючи очевидні паралелі з приватною військовою компанією «Вагнер», нині ж процес запущено. Закон діє, засуджені виходять на волю, щоб вдягнути піксель.

Авжеж, це стало темою для маніпуляцій російських пропагандистів. Проте Україна – не Росія, як колись зауважив другий президент Леонід Кучма. Ув’язнені, умовно-достроково звільнені за рішенням суду, не будуть сформовані в окрему «армію», а будуть розосереджені невеликими підрозділами у складі бойових бригад, що, варто сподіватися, дасть можливість і адаптувати цих новобранців, дбаючи про їхню рівність з іншими піхотинцями, і контролювати їх, аби навіть у мініатюрі не повторити досвід армії Пригожина.

Проте навіть якщо всі засуджені, хто може скористатися правом умовно-дострокового звільнення, підпишуть контракт із ЗСУ (а таких у країні, за даними Міністерства юстиції, 20 тисяч), вони не перекриють і десятої частини мобілізаційних потреб армії. Станом на минулий тиждень лише трохи більше тисячі в’язнів скористалися нормою нового закону і долучилися до захисту країни.

Головорізи, сидіти!

Український підхід до мобілізації в’язнів принципово відрізняється від російського насамперед тим, що вдягнути військову форму може не кожен засуджений, а тільки той, хто відбуває покарання за нетяжкі злочини. Убивцям, ґвалтівникам, маніякам, педофілам шлях до лав ЗСУ закрито.

У російській армії ж радо вітають усіх учорашніх «зеків», і тяжкість статті Кримінального кодексу, за якою вони відбували покарання, не має значення. Багато кримінальників, приречених ще 10-20 років жити за ґратами, охоче скористалися шансом «спокутувати кров’ю вину». Інфопростір час від часу рясніє повідомленнями про помилуваного Путіним сатаніста-канібала чи про «героя СВО», який, приїхавши на побивку, зґвалтував та зарізав бабусю тощо.

Практику вербування на фронт головорізів та садистів запровадив у 2022 році Євген Пригожин, колишній кухар Путіна, олігарх та ватажок приватної військової компанії «Вагнер», добре обізнаний з законами тюремного буття, оскільки сам двічі «ходив на зону» і провів за ґратами сумарно 10 років. Після бунту Пригожина, а відтак його вбивства улітку 2023 року Міноборони РФ перехопило його «напрацювання», сформувавши із залишків «вагнерівців» та нових тюремників бригади під брендом «Шторм-Z». Такі, зокрема, були використані під час наступу на півночі Харківщини.

«У Росії це було не мобілізацією, а залученням в армію кримінальників з акцентом на засуджених за тяжкі злочини, що відбувалося всупереч чинному російському законодавству. У них на війну потрапляли жорстокі злочинці, які продовжували чинити злочини після повернення з фронту. У нас це заборонено законом», – наголошує в розмові з «Главкомом» політолог Володимир Фесенко.

Заступник командира 14-го окремого полку ЗСУ Євген Карась вважає, що українські в’язні значно менш криміналізовані, ніж російські, а отже, припускає, проблем після їхнього повернення до мирного життя буде менше.

Усі опитані «Главкомом» експерти підкреслюють: на тлі млявої мобілізації, спричиненої відсутністю дієвої мобілізаційної політики, залучення засуджених до оборони країни є правильним та раціональним кроком.

«На третьому році війни ми всі повинні зрозуміти: якщо це корисно у справі боротьби з ворогом – це потрібно робити. За попередніми розрахунками, на фронті може з’явитися 20-25 тисяч військових з середовища колишніх ув’язнених, і це доволі масивна цифра порівняно з темпами мобілізації людей на волі», – говорить Ігор Романенко, генерал-лейтенант у відставці, ексзаступник начальника Генштабу ЗСУ.

Експерти вважають, що парламент міг би й розширити норми законодавства, аби до лав захисників стала більша кількість засуджених. Зокрема, у законі вказано, що вдягнути піксель може в’язень, якому залишилося відбути не більше трьох років визначеного судом терміну покарання. Ветеран АТО і директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий назвав цю умову «абсолютно нелогічною і необґрунтованою». Чому не може піти до війська, наприклад, засуджений за скоєння ДТП, якому до кінця тюремного строку залишилося три з половиною чи чотири роки?

У деяких операціях засуджені так себе проявляли, що не кожний з нас на таке б наважився

«На мою думку, цей закон (закон про добровільну мобілізацію ув’язнених – «Главком») занадто звужує кількість людей з колоній, які можуть бути мобілізовані. Я розумію, чому зброю не дають ґвалтівникам чи серійним убивцям, але чому не можуть воювати засуджені за корупційні злочини?» – риторично запитує Дикий.

Врешті-решт, нагадує експерт, ув’язнені є такими ж громадянами України, як і ми, тож, цілком ймовірно, що багато хто з них щиро хоче захищати Батьківщину зі зброєю в руках. «Вони можуть не любити закон, але це не означає, що вони не люблять свою Батьківщину», – зауважує Євген Дикий.

Закон у дії. На які особливості звертають увагу військові

У будь-якому разі мобілізація ув’язнених набирає темпів. Останніми тижнями суди масово задовольняють клопотання колоній про умовно-дострокове звільнення засуджених для проходження військової служби. Станом на 27 травня із тюрем вийшло 1090 осіб, і рекрутингові служби бойових бригад ЗСУ вже почали шукати бійців серед учорашніх в’язнів.

Для тих, хто надумає скористатися мобілізацією, як примарним вікном можливостей для втечі, є окрема норма закону – за ухилення від служби після умовно-дострокового звільнення загрожує від 5 до 10 років в’язниці.

Закон обумовлює, що добровольці із місць позбавлення волі не мають бути прикомандировані по одному в різні взводи чи роти, а повинні служити разом у, назвімо це так, спеціальних підрозділах. Оскільки добровольців, які донедавна носили в’язничну робу, розбирають бригади, можна припустити, що наразі з них будуть сформовані взводи чи роти, але аж ніяк не батальйони чи тим більше бригади, як в армії РФ. Принаймні поки що.

Перед тим, як відправитися на передову, новобранці ще півтора місяця пройдуть вишкіл у навчальних центрах.

Євген Карась у розмові з «Главкомом» переконує, що має бути певна сегрегація підрозділів ексзасуджених і командувати ними мають не вихідці з їхнього середовища, а лише офіцери ЗСУ.

З думкою про сегрегацію специфічних новобранців не погоджується командир Російського добровольчого корпусу Денис Нікітін (відомий як White Rex). Він вважає, що не варто створювати окремі підрозділи з учорашніх ув’язнених, бо це продемонструє недовіру і ще більше віддалить їх від військового колективу.

«Безумовно, цим хлопцям ще треба себе проявити, але не варто їх зразу виділяти в окремі підрозділи – це все має характер продовження російської кастової тюремної системи, а це треба ламати», – ділиться думками з «Главкомом» Денис Нікітін.

Командир РДК має досвід роботи з військовими, які потрапили до війська з колоній. Щоправда, не з українських, а з російських. Йдеться про в’язнів, які були мобілізовані у РФ і, потрапивши у полон, заявили про бажання перейти на український бік.

«Я звертаю увагу на багато факторів: біографія, вік, статті (за якими засуджений – «Главком»), обставини потрапляння у полон, мотивація йти до РДК, морально-психологічний стан, стан здоров'я, наявність чи відсутність залежностей; ми обов'язково тестуємо на ВІЛ, гепатит та туберкульоз», – розповідає офіцер і додає, що після співбесіди ці люди обов’язково проходять поліграф.

Нікітін каже, що як командир він цілком задоволений тим, як себе показують в бою колишні ув’язнені, і додає, що деякі з них навіть отримали нагороди від Міністерства оборони України за хоробрість і героїзм.

«Бандитський кураж» – не зайвий у бою

Те, що колишні засуджені можуть бути дуже ефективними воїнами, знають люди, які билися з росіянами за часів АТО.

Десять років тому Євген Дикий прямо з Майдану пішов добровольцем на Схід, командував ротою у добровольчому батальйоні «Айдар», де воювали, зокрема, і колишні засуджені.

«У часи формування «Айдару» (влітку 2014 року – «Главком») у добробатах ніхто не питав довідок про судимість. Приїхав, взяв до рук зброю і пішов вбивати окупантів, – пригадує ветеран АТО. – Лише пізніше виявилося, що у когось із наших непогашена судимість або кілька «ходок» за плечима. І всі вони залишилися воювати неофіційно, знаючи, що не матимуть жодних пільг, а їхні родини у разі їхньої загибелі не отримають компенсації».

«У деяких операціях засуджені так себе проявляли, що не кожний з нас на таке б наважився. Це те, що називається «бандитський кураж», і на війні він дуже не зайвий», – ділиться Дикий.

Про те, що під час АТО ефективно воювали колишні в’язні-добровольці у розмові з «Главкомом» нагадує й Олена Нагорна, офіцер-психолог, яка пішла на службу у 2016 році.

«Не скажу, що саме ця обставина в біографії (судимість та досвід в’язниці – «Главком») ставала ключовою для вибудовування комунікацій всередині підрозділів, – говорить Нагорна. – Армія – це зріз суспільства з усіма його верствами та групами. То чому тут не можуть бути колишні ув’язнені? Війна створює умови, де проявляються найяскравіші риси людини. І є не поодинокі випадки, коли колишні в'язні демонструють високі професійні та лідерські якості. Особливо зараз, коли основна мотивація військовослужбовців – не професійна служба, а захист країни та безпосередньо своєї родини».

«Якщо людина десь у житті схибила чи свідомо опинилася поза законом – це не означає, що людина не патріот своєї країни», – підкреслює Євген Дикий.

Дмитро Шутаєв, для «Главкома»