Під символом IKEA. Як Україна будує свої стосунки зі Швецією

В офіційних заявах Швецію неодмінно називають не лише союзником, а й одним із найближчих друзів України в ЄС. Київ із вдячністю відзначає рішучу позицію Швеції у підтримці суверенітету і територіальної цілісності України в умовах російської агресії. Між основними партіями країни немає розбіжностей стосовно України, а більшість громадян Швеції не сумніваються у відповідальності Росії за збройне протистояння на Донбасі. Швеція є також одним з основних донорів українських реформ.

За кошти шведських платників податків в Україні реалізується низка проектів у царині державного управління, у судовій, фінансовій та енергетичній сферах, а також програми з підтримки громадянського суспільства, децентралізації, проведення антикорупційних реформ, впровадження енергоощадних технологій тощо. Швеція належить до кола іноземних друзів Києва, які активно підтримують євроінтеграцію України уже понад два десятиліття.

Водночас шведи, як і інші європейські партнери України, встигли обпектися і розчаруватися після Помаранчевої революції 2004 року. Тоді Швеція в кілька разів збільшила свою допомогу Україні, ставши одним із лідерів за обсягом політичних та економічних інвестицій у постреволюційну Україну. Найбільші шведські компанії та банки планували розширення свого бізнесу на український ринок. І навіть низка невдач, відкат у реформах та посилення авторитарних тенденцій в Україні у 2010–2014 роках не змусили Швецію відмовитися від підтримки України та її європейського майбутнього. Після перемоги Януковича на президентських виборах Стокгольм доклав усіх зусиль, щоб налагодити контакти з новою владою, паралельно збільшуючи підтримку громадянського суспільства. Напевне, це єдина інвестиція, яка себе повністю виправдала. Саме громадянське суспільство, як і передбачали шведські донори, стало основним агентом змін наприкінці 2013 року.

Після Революції гідності шведсько-українська співпраця отримала друге дихання. Стокгольм вважав і вважає європейську інтеграцію ключовим інструментом для збереження демократичного та економічного розвитку сусідів ЄС. Тому метою масштабної шведської програми з допомоги Україні є зміцнення українських інституцій та проведення економічних реформ для успішної імплементації Угоди про асоціацію та ЗВТ з Європейським Союзом.

Інтереси Швеції щодо України:

• відновлення миру та безпеки у регіоні;
• успішна демократична та економічна трансформація України як тригер змін в інших країнах Східного партнерства;
• встановлення високих стандартів у сфері захисту прав людини та меншин;
• розвиток торговельно-економічної співпраці,  збільшення шведських інвестицій.

Інтереси України щодо Швеції:

• підтримка протидії російській агресії, а також збереження санкцій щодо Росії;
• підтримка європейської інтеграції та політики відкритих дверей всередині ЄС;
• довгострокова підтримка реформ та наслідків збройної агресії;
• збільшення шведських інвестицій та українського експорту до Швеції;
• жорстка позиція щодо енергетичних проектів Росії, що підривають позиції України як транзитера російського газу до ЄС.

Будь-яке обговорення українсько-шведських відносин не обходиться без згадок про історичні зв’язки між двома націями у середньовіччя та ранньомодерну добу. Йдеться як про «шведську дипломатію» українських гетьманів (Богдана Хмельницького, Івана Мазепи), які прагнули укласти союз зі Швецією, так і більш давнє минуле — міцні династичні та економічні зв’язки між Київською Руссю та середньовічною Швецією. Згідно з норманською теорією походження Русі, вся її князівська верхівка мала варязьке походження. І хоча теорія про те, що державність на територію середньовічної Русі принесли вікінги зі Скандинавії, досі дискутується (особливо в Росії), історичні джерела засвідчують безперечно тісні контакти між Руссю та державою вікінгів. Достатньо згадати династичні зв’язки, зокрема Ярослав Мудрий був одружений зі шведською принцесою Інгергердою.

У 2008 році президент Віктор Ющенко навіть вирішив святкувати 300-ту річницю союзу гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ на державному рівні як демонстрацію давніх  незалежницьких та європейських стремлінь України. Кульмінаційним моментом віднайденого історичного союзу став візит Короля Швеції Карла XVI Густава і Королеви Сільвії в Україну. В українській історії «шведський сюжет» залишився як нереалізована альтернатива загарбницькій політиці сусідніх держав, привід вкотре помріяти: «а що якби?». Сьогодні майже обов’язковим пунктом програми українських посадовців у Швеції є відвідини шведських архівних і музейних установ, де зберігаються гетьманська булава, а також єдина відома оригінальна копія Конституції Пилипа Орлика.

Інтереси: точки перетину

Ціннісна зовнішня політика Швеції та місце в ній України

Швеція належить до тієї нечисленної групи країн, які будують свою зовнішню політику на ціннісній основі прав людини, демократії та міжнародної співпраці. Апеляції до цінностей у заявах керівництва Швеції — це не риторичні фігури чи декларація, а пряме визначення суті та завдань шведської політики. Міжнародне право та демократичні цінності є ключовими принципами, що визначають інтереси Швеції у відносинах з іншими країнами. Швеція залишається світовим лідером у політиці з розвитку. Згідно з планами шведського уряду, допомога з розвитку повинна досягати 1% шведського валового національного доходу. Розмір щорічної гуманітарної допомоги Швеції становить 6,5 млрд шведських крон (понад $742 млн), що ставить її на сьоме місце серед найбільших світових донорів у номінальному значенні. У фокусі шведської допомоги — зусилля зі зміцнення миру та державного будівництва у слабких країнах.

Швеція виступає проти ізоляціонізму та егоїзму в міжнародній політиці. За формулюванням МЗС Швеції, шведська зовнішня політика має залишатися активною, безстрашною та конструктивною. Її кредо: «те, що добре для світу, те й добре для Швеції». Наразі основним пріоритетом зовнішньої політики уряду є збереження принципового та згуртованого Європейського Союзу — «найважливішої зовнішньополітичної арени» Швеції.

Російську агресію проти Україну у Стокгольмі розглядають як найбільший виклик європейській безпеці з часів Другої світової війни. Серед нових загроз, з якими стикнулася Швеція безпосередньо, слід відзначити збільшення російських сил у Балтійському регіоні, вторгнення російських винищувачів у шведський повітряний простір, а також імітацію ядерної атаки проти Швеції. Погіршення безпекової ситуації змусило керівництво країни радикально переглянути свою політику у сфері безпеки та оборони. Вперше за понад два десятиліття уряд ухвалив рішення про суттєве збільшення фінансування шведських збройних сил — на 11%. Загалом протягом п'яти років, з 2016 до 2020 року, оборонні витрати Швеції сягнуть 224 млрд шведських крон (близько $25,5 млрд). Ключовим елементом шведської оборонної політики є зміцнення співпраці у скандинавському регіоні та країнами Балтії (сфера основних інтересів Швеції), а також із НАТО. Було прийнято рішення про постійне розміщення військових сил на острові Готланд. По суті, шведський уряд прямо заявив про підготовку своїх збройних сил на випадок військової агресії, визначаючи сценарії потенційних воєнних загроз.

Окрім демонстрації сили, Росія широко використовує закулісні методи, зокрема поширення дезінформації та кібератаки, що інтерпретується шведськими політиками як «психологічна війна». Інформаційні атаки Росії у Швеції спрямовані на шведську громадськість та політиків, зокрема для відвернення країни від членства в НАТО. Збурення шведської громадськості здійснюється різними методами від «армії тролів» у шведському Twitter й атак на приватні аккаунти шведських політиків та лідерів думок до поширення відверто фальшивих документів. Дослідники ідентифікували 26 випадків поширення фальшивих листів та інших документів. В одному з таких листів за підписом нібито міністра оборони йшлося про продаж зброї Україні, в іншому — про спроби завадити покаранню громадянина Швеції за військові злочини, скоєні в Україні. У 2016-му з’явилася фальшива новина, що Карл Більдт стане прем'єр-міністром України. Зважаючи на його неоднозначну репутацію у лівих колах, подібний крок міг викликати негативну реакцію у частини шведського суспільства. Інформаційні атаки Росії змусили «прокинутися» шведське керівництво, яке ініціювало публічні дебати щодо іноземного втручання у внутрішню політику країни. Швеція підтримала створення Центру протидії гібридним загрозам у Гельсінкі та Центру стратегічних комунікацій НАТО в Ризі.

Агресивні дії Росії призвели до різкого збільшення кількості прихильників вступу Швеції в НАТО з 29% наприкінці 2013 року до 41% 2015-го. Окремі шведські політики вважають, що в нових безпекових умовах Швеції слід замислитися над можливістю приєднання до Альянсу. Однак подібний крок вимагає широкого консенсусу як серед шведського суспільства, так і серед політичних сил, який наразі відсутній. В офіційних документах уряд визначає «неучасть Швеції у військових альянсах такою, що відповідає інтересам та потребам країни, та сприяє стабільності та безпеці у північній Європі». Водночас, паралельно з популяризацією та зміцненням власних збройних сил уряд промотує ідею розширення співпраці з НАТО. Показово, що більшість шведів готові підтримати участь Швеції у військових операціях НАТО (54%), особливо якщо їх підтримує ООН (60%). Уряд Швеції є також активним промоутером посилення Спільної безпекової та оборонної політики ЄС, а також розширення ролі ЄС у вирішенні криз у різних куточках світу. Громадяни країни підтримують такий підхід: 76% вважає, що ЄС має бути сильним лідером.

Серед основних політичних сил Швеції немає розбіжностей щодо допомоги України та підтримки її на міжнародному рівні. Політика уряду здійснюється трьома паралельними треками: координація заходів проти агресії Росії з боку ЄС, підтримка України у проведенні реформ і робота для забезпечення мирного розвитку у регіоні у довгостроковій перспективі. Під час візиту до Києва глава МЗС Швеції Марґот Валлстрьом (листопад 2014 року) наголосила, що Швеція розглядає Україну як важливого партнера у створенні умов для зниження напруженості та мирного розвитку у регіоні. Понад те, Швеція докладає зусиль, аби переконати своїх партнерів всередині ЄС у необхідності  продовження політичної та фінансової підтримки України. У 2015 році Стокгольм виділив Україні на двосторонній основі позику у $100 млн.  Тоді прем’єр-міністр Швеції Штефан Льофен висловив надію, що інші країни візьмуть приклад зі Швеції і збільшать підтримку України.

Недвозначна позиція Швеції в українському питанні призвела до відкритої дипломатичної конфронтації з Москвою. Остання не лише звинуватила шведську владу в однобокому погляді на конфлікт в Україні, а й заявила, що Швеція є однією з країн, які несуть головну відповідальність за розгортання кризи. Швеція виступає за збереження санкцій ЄС щодо Росії, «доки не будуть вирішені причини, що призвели до їх запровадження» (у Заяві щодо зовнішньої політики за 2016 рік: «доки будуть виконані Мінські домовленості»). Водночас, шведська сторона переконана, що єдність позиції ЄС стосовно України залежатиме від успішності реформ в Україні. Уряд Швеції не підтримує повної ізоляції Росії та наголошує на необхідності більш широкого підходу, який би водночас не суперечив принципам та цінностям Швеції. Наразі довгострокова стратегія Швеції щодо Росії полягає у збереженні політичного діалогу, що має спонукати до співпраці замість конфронтації, та у розвитку контактів між людьми.

Важливим питанням для України є будівництво газопроводу «Північний потік-2» у Балтійському морі, що і та спецслужби, а також правоцентристська опозиція в парламенті виступили проти. Після кількох місяців переговорів острів Готланд, порт якого використовують шведські збройдозволить «Газпрому» збільшити транспортування газу до ЄС в обхід України. Під час візиту до Швеції у листопаді 2016 року президент Петро Порошенко окремо наголосив, що Україна розраховує на принципову позицію Швеції щодо проектів «ОПАЛ» та «Північний потік-2»: «Оскільки це є політично вмотивований проект, який не має жодного економічного змісту». У свою чергу уряд Швеції, також висловлюючи своє незадоволення проектом, підкреслює, що міжнародне та національне законодавство суттєво звужують його можливості вплинути на будівництво. Газопровід не заходить у територіальні води Швеції, а проходить через виняткову економічну зону, де юрисдикція держави обмежена. Щоправда, Газпром розраховував на шведську інфраструктуру: острів Готланд та місто Карлсхамн отримали пропозицію здати в оренду їхні порти. Оскільки обидві гавані розташовані у стратегічно важливих районах, військовні сили, відмовив «Газпрому», проте Карлсхамн погодився. Як відзначають оглядачі, відмова Готланда жодним чином не зашкодить реалізації проекту.

Підкреслюючи свої обмежені можливості, керівництво Швеції долучилося до голосів гострих противників «Північного потоку-2» на рівні ЄС. Прем’єр-міністр Швеції Штефан Льофен був одним з ініціаторів звернення до Єврокомісії щодо необхідності оцінити проект з погляду інтересів ЄС та ситуації в Україні. У листі-відповіді від 28 березня Єврокомісія поінформувала, що спробує отримати мандат Ради ЄС на переговори з Росією щодо «Північного потоку-2». Зважаючи на принципові розбіжності між країнами ЄС щодо проекту, це буде надзвичайно складно зробити. Брюссель (як і шведський уряд) визнає, що проект не відповідає цілям та інтересам Енергетичного союзу, зокрема щодо диверсифікації джерел постачання енергоресурсів; однак дає зрозуміти, що жорстких та беззаперечних юридичних аргументів проти будівництва немає. Києву необхідно вести далі активний діалог зі Швецією та іншими країнами-противниками газопроводу для збереження тиску на рівні ЄС.

Політичний рівень контактів, який сьогодні існує між Швецією та Україною, дещо нижчий,  порівняно з періодом, коли шведський МЗС очолював Карл Більдт. Як один з ініціаторів Східного партнерства, він значну частину своєї уваги приділяв Україні, найбільшій країні ініціативи. Сьогодні Швеція і далі надає суттєву допомогу та підтримку Україні, однак доводиться констатувати, що остання дещо втратила пріоритетний статус у шведській зовнішній політиці. Східне партнерство зберігає свою важливість передусім у контексті безпеки та промотування миру у регіоні, проте його майбутнє залишається невизначеним. В останні роки основна увага Стокгольму зосереджена на вирішенні внутрішніх проблем ЄС та світовому розвитку. Водночас і Київ свої головні зусилля спрямовує на інші напрямки, не забуваючи втім про свого стратегічного друга на Півночі.

Швеція - донор українських реформ

Із часів Помаранчевої революції Швеція чимало інвестувала в Україну як дипломатично, так і фінансово. З 2005 року обсяги шведської допомоги Україні постійно зростали, досягнувши свого піку у 2009 ($36,3 млн) та у 2011 ($41,7 млн). Головною ціллю шведської допомоги у 2009–2013 роках було поглиблення інтеграції з ЄС у сфері демократичного урядування та прав людини, а також ефективне використання природних ресурсів та охорона довкілля. Згодом до цього переліку додали економічні реформи, а з 2014-го року Швеція почала надавати Україні гуманітарну допомогу. Швеція є шостим за обсягом донором гуманітарної допомоги Україні. Обсяг фінансування для України складає загалом 175 млн євро для різних програм і проектів протягом семи років. За обсягом шведської допомоги Україна є абсолютним лідером не лише з-поміж країн Східного партнерства, а й порівняно з країнам Західних Балкан і Туреччиною.

У Стратегії окремо наголошено, що шведська допомога має підсилювати програми ЄС, зокрема, які впроваджуються через підтримку ініціатив Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку Швеція робить свій внесок у реалізацію економічних та інституційних реформ. Важливе місце у діяльності Швеція займає підтримка правозахисних організацій в Україні як частини загальних зусиль із покращення ситуації з правами людини, ґендерної рівності, а також захисту вразливих груп (національних меншин, ЛГБТ спільнот тощо). Швеція вбачає у громадянському суспільстві рушійну силу для змін у країнах Східної Європи та каталізатор їхнього демократичного розвитку.

Ще один пріоритетний напрямок шведської допомоги — децентралізація. Так, Швеція підтримує співпрацю між Шведською асоціацією місцевих органів влади, регіонами і Міністерством регіонального розвитку України. Йдеться про надання експертних консультацій, організацію навчальних візитів та семінарів для українських чиновників, які вивчають не лише шведський досвід децентралізації, а й досвід інших країн ЄС. Електронне врядування, впровадження якого стало можливим, зокрема і завдяки шведській допомозі, було важливим кроком до більшої прозорості влади, а також зменшення можливостей для зловживань та підвищення якості надання послуг.

Третім пріоритетом Швеції в Україні є покращення ситуації у сфері охорони довкілля, що передбачає більш ефективне використання природних ресурсів. Одним із найактуальніших питань для України залишається досягнення енергетичної незалежності, що в умовах російської агресії стало питанням національної безпеки. Швеція бере активну участь у покращенні якості комунальних послуг у житлових будівлях. Зокрема, є ініціатором і другим за величиною після ЄС вкладником у Партнерстві Східної Європи з навколишнього середовища та енергоефективності (E5P), донорському фонді для муніципальних інвестицій у сфері енергоефективності та екологічних проектів. Мешканці Івано-Франківська вже відчули результати цих зусиль. За підтримки Швеції тут модернізували кілька котелень (загалом було витрачено 5 млн євро).

У культурній та освітніх сферах низка проектів реалізується за підтримки Шведського інституту. В Україні Інститут фінансує окремі проекти (зокрема, з посилення незалежності регіональних медіа), а також підтримує студентські та наукові обміни між українськими та шведськими університетами (Королівським технічним університетом Стокгольма, Уппсальським та Лундським університетами). На 2017–2018 навчальний рік 138 українських студентів отримали стипендії Visby Programme для навчання на магістратурі у Швеції. Це найвищий показник серед країн Східного партнерства та Росії.

Доля шведських інвесторів в Україні 

Українські урядовці часто згадують, що Швеція є найбільшим торговельно-економічним партнером України в Північній Європі, а шведські компанії були одними з перших інвесторів в Україні. Однак це лише тому, що обсяги економічної співпраці з іншими країнами регіону взагалі мізерні. Зважаючи на рівень контактів та потенціал двох країн, подібні порівняння здаються невиправданими. Політичне партнерство України і Швеції досі не отримало належної економічної основи, незважаючи на обопільні спроби змінити ситуацію. І українські, і шведські джерела інформують, що понад 100 шведських компаній мають офіси та дистриб'юторів в Україні. Та статистичні дані щодо торгівлі й інвестицій показують значно менш оптимістичну картину.

Частка України у шведському експорті складає лише 0,3%, а в імпорті — 0,1%. Швеція ж займає 20-те місце, або 1,1%, загального обсягу двосторонньої торгівлі між Україною та країнами ЄС. Показники більш ніж скромні, а окрім того, між країнами існує значний торговельний дисбаланс. Експорт Швеції в Україну в п’ять разів перевищує експорт України до Швеції. Хоча слід відзначення, що після тривалого падіння, яке досягло свого піку у 2012–2014 роках, наразі спостерігається певне зростання торгівлі між двома країнами.

У 2016 році імпорт зі Швеції досяг близько $385 млн (+ 60%, порівняно з 2015 роком). Це найвищий показник з 2011 року. Основу шведського експорту становлять машини та механізми (70% імпорту), хімія. папір, а також транспортне обладнання. Український експорт до Швеції у 2016 році зріс на 21%. І хоча його обсяги залишаються досить незначними ($74 млн) — це найвищий показник з 2008 року. Україна експортує у Швецію двигуни і мотори (24% експорту), вироби з дерева (17%), друковану продукці. (15%), меблі та транспортне обладнання.

З 2010 року шведські інвестиції в Україну невпинно зменшуються. Найбільш різке падіння відбулося у 2013–2014 роках, коли обсяг впав з $1,08 млрд до 439 млн. За підсумками дев'яти місяців 2016 року обсяги шведських інвестицій в українську економіку складали лише $329,4 млн. Основна частка шведських інвестицій припадає на переробну промисловість (217,7 млн).

Шведські компанії, які високо цінують свою репутацію, з підозрою ставляться до інвестицій в країну, про яку регулярно згадують у зв’язку з корупційними та політичними скандалами. Інвестори чекають на стабільні правила гри у податковій та судовій системах, а також у системі регулювання бізнесу.

Символ IKEA

Шведська компанія «IKEA», що має одну з найбільших мереж меблевих торгових центрів у світі, посідає особливе місце в історії українсько-шведських відносин. Протягом кількох років шведський меблевий гігант вів переговори щодо виходу на ринок України. Йшлося не лише про відкриття магазинів у найбільших містах України, а й про розвиток співпраці з українськими виробниками меблів.

Незважаючи на обіцянки найвищих посадових осіб України сприяти амбітним планам IKEA, компанія стикнулася з непереборною перешкодою у вигляді необхідності заплатити хабар місцевим чиновникам. У 2010 році в одному з інтерв’ю глава російського відділення IKEA Леннарт Дальгрен заявив: «IKEA не має грошей, щоб давати хабарі. Чому земля в Україні коштує в три рази дорожче, ніж у Москві або Лондоні?». За його словами, у сфері корупції Росія, порівняно з Україною, «біліша за сніг». Врешті-решт, розчаровані шведські інвестори відклали свій український задум на невизначене майбутнє. Досвід IKEA, компанії зі світовим іменем, став тривожним дзвіночком не лише для шведського бізнесу, а й для всіх іноземних інвесторів, які хотіли працювати в Україні. Після Революції гідності представники нового реформістського уряду здійснили кілька спроб переконати керівництво IKEA, що ситуація змінилася. І хоча купити продукцію IKEA в Україні не є проблемою, оскільки можна зробити замовлення через інтернет, відкриття українського представництва меблевого гіганта стало б важливим кроком у покращенні іміджу України.

За останні кілька років було організовано низку бізнес-заходів як в Україні, так і Швеції для встановлення бізнес-контактів між українськими та шведськими компаніями, а також презентації реформ, які відбулися в Україні. Останній із подібних заходів відбувся наприкінці березня 2017 року, коли до Стокгольму прибула Українська торгова місія на чолі із заступником Міністра економічного розвитку та торгівлі Наталією Микольською. До складу місії входили 25 українських компаній, що працюють у сфері харчової промисловості, виробництва меблів, легкої промисловості та IT. У червні посольство Швеції організує черговий, уже шостий, українсько-шведський бізнес-форум. На семінарі «Open Trade Gate Sweden» українські виробники-експортери можуть отримати вичерпну інформацію щодо виходу на шведський ринок.

Серед найбільш перспективних напрямків співпраці залишається енергетичний сектор, з огляду на гостру потребу України у впровадженні енергоощадних технологій, розвитку альтернативних джерел енергії та збільшенні ефективності наявних потужностей. Швеція є безперечним світовим лідером у цій галузі: 26% шведських внутрішніх енергетичних потреб задовольняються за рахунок відновлюваних джерел енергії. Також шведські компанії мають значний досвід та передові технології модернізації систем центрального опалення та очищення води. Кілька шведських компаній уже працюють на українському ринку, пропонуючи енергоефективне обладнання для теплопостачання та водокористування, а саме: Atlas Copco, ABB, Alfa Laval, Xylem.

Ще один важливий напрямок — управління відходами. Як світовий лідер в екологічній переробці відходів, Швеція може багато запропонувати Україні: від простих сортувальних ліній до технології виробництва енергії з відходів. Наразі Швеція переробляє понад 99% загального обсягу відходів, і лише менше ніж 1% потрапляє на смітник. Поза тим країна купує відходи у своїх сусідів для переробки. Тим часом Україна потерпає від переповнених сміттєзвалищ, що призвело не лише до екологічних проблем, а навіть людських жертв. Наразі місцева влада декількох міст планує будівництво заводів із переробки відходів у біопаливо, що, однак, потребує значних інвестицій. Вирішити проблему суто зусиллями  місцевої влади, як показав львівський приклад, неможливо, необхідна загальнодержавна програма для залучення іноземних інвестицій та технологій.

Інші потенційні напрямки співпраці включають телекомунікації, модернізацію інфраструктури та сільське господарство, зокрема постачання новітнього обладнання і розвиток логістики. Інтерес шведських інвесторів також викликає можливість відкриття в Україні виробництв/підприємств із переробки та збору для експорту в ЄС у таких сферах як деревообробка, текстиль, харчова промисловість та виробництво комплектуючих до машин.

 Останніми роками зростає увага до IT-сектору України. У 2015 році шведська компанія Ericsson викупила польсько-українсько-білоруську компанію Ericpol з офісом у Львові. У результаті Ericpol перетворилася на офіційний Центр розробок і досліджень компанії Ericsson в Україні. Ініціатором переговорів із шведською компанією щодо інвестування в Україну виступив Дмитро Шимків, заступник глави Адміністрації президента, який звернувся до представників Ericsson на Економічному форумі у Давосі. Український ринок також опановує шведська компанія Sigma Software.

Україна є лідером у Східній Європі з ІТ-аутсорсингу — українські програмісти-фрілансери виконують третину всіх замовлень у регіоні. Головними перевагами України, на думку представників шведського бізнесу, є: висококваліфіковані і талановиті фахівці, відносно незначні культурні відмінності, що полегшує спілкування та знижує ризики у порівнянні з Азією, а також співвідношення ціна-якість. У квітні 2016 року відбувся перший шведсько-український форум ІT-Connection, ціллю якого було поєднати шведські та українські IT-компанії.

Суспільні настрої щодо України у Швеції 

Шведи демонструють найпотужнішу підтримку України серед європейських націй.  Згідно з опитуванням GMF, у 2014 році понад 70% шведів заявили про необхідність надати Україні економічну та політичну підтримку, навіть ризикуючи спровокувати конфлікт із Росією. Більше половини шведів (56%) висловилася за те, аби ЄС у відповідь на російську агресію надав Україні перспективу членства, збільшив економічну допомогу (72%) та посилив санкції щодо Росії (68%). Водночас 54% висловилися проти надання Україні військових матеріалів та обладнання.

Подібні тенденції продемонструвало опитування, яке провели у Швеції 2015 року на замовлення Інституту світової політики. Відповідаючи на запитання щодо природи протистояння в Україні, більшість шведів (65%) погодилися з твердженням, що збройний конфлікт на сході України інспірований Росією; дещо менше — з тим, що це війна з Росією (57%). З-поміж восьми країн, де проводилось опитування, у Швеції виявилося найменше тих, хто вірить, що конфлікт в Україні інспірований Заходом — лише 14%.

Серед аргументів, чому Україна має бути в ЄС, шведи найчастіше обирали: «Україна — це частина Європи» і «це спосіб захистити Україну від російської агресії» (33% підтримки в обох випадках). Третій за популярністю аргумент — відданість українців європейськими цінностям (18%). Однак, слід зазначити, що значно більше шведів не погоджується з цим твердженням — майже третина (31%) опитаних заявили, що Україна має ще довести свою відданість європейським цінностям. Це — друга найчастіше згадувана причина, чому Україна не повинна приєднуватися до ЄС. Серед інших аргументів проти приєднання України до ЄС шведи найчастіше обирали  корупцію (42% опитаних), вплив олігархів та бідність (по 18%).

Таким чином, з-поміж опитаних країн шведи виявилися найбільш скептичними щодо відданості українців європейським цінностям. Після Помаранчевої революції та Євромайдану, Україна стала помітним актором у шведській публічній сфері, окремим від Росії; однак загалом Україна досі залишається маловідомою країною для шведів. Шведи симпатизують та співчувають українцям, які опинилися у складній безпековій ситуації та політичній кризі. Шведські ЗМІ згадують про Україну передусім у контексті війни та корупції, і лише невелика кількість шведів побувала в Україні. Пісенний конкурс Євробачення та чемпіонат Європи з футболу 2012 року в Києві дещо покращили обізнаність про Україну, однак цього недостатньо для кардинальної зміни сприйняття.  Як і в інших європейських державах, Києву слід інвестувати більше ресурсів у промоцію України, зокрема її досягнень та можливостей.

Повний текст аналітичної записки

«Аудит зовнішньої політики: Україна-Швеція»

Дарія Гайдай, Леонід Літра, Інститут світової політики

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України». Цей проект виконується за підтримки «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Читайте також:

Аудит зовнішньої політики: Україна-Австрія

Аудит зовнішньої політики: Україна-Угорщина

Аудит зовнішньої політики: Україна-Туреччина

Аудит зовнішньої політики: Україна-США

Аудит зовнішньої політики: Україна-Німеччина

Аудит зовнішньої політики: Україна-Італія

Аудит зовнішньої політики: Україна-Грузія

Аудит зовнішньої політики: Україна-Молдова

Аудит зовнішньої політики: Україна-Китай

Аудит зовнішньої політики: Україна- Білорусь

Аудит зовнішньої політики: Україна – Польща

Аудит зовнішньої політики: Україна-Ізраїль