«Рідня з Росії не вірила, що Настя у полоні, бо по телевізору сказали «медиків у полон не беруть»

Кілька годин тому Україна звільнила з полону 108 українських жінок, зокрема і військових медиків. Серед них – Анастасія Заудальська, з мамою якої «Главком» поспілкувався напередодні звільнення. Тоді мама Таня ще не знала, що невдовзі отримає щасливу звістку: її Настя їде додому.

Медикиня Анастасія Заудальська служила у маріупольському військовому шпиталі №555, у Кальміуському районі міста, неподалік металургійного комбінату ім. Ілліча. Вона потрапила на ротацію у Маріуполь з Харкова, за чотири дні до повномасштабного вторгнення. Так близько до лінії фронту молода лікарка ще ніколи не була, але не боялася. Мама Тетяна каже: їхала із легким серцем.

«Вона була дуже налаштована на роботу. Працювала у шпиталі епідеміологом і ще бактеріологом, оскільки її колега, яка мала теж їхати, завагітніла і лишилася вдома. Настя сказала, що не відмовиться від додаткових обов’язків і труднощів не боїться», – розповідає «Главкому» мама.

«Дуже хотіла їсти»

15 березня у військовий шпиталь №555, де працювала Анастасія Заудальська, влучила авіабомба, довелося екстрено евакуюватися. Медиків розділили на дві групи: першу відправили на завод «Азовсталь», а другу – на завод ім. Ілліча, бо і там і там були надійні бомбосховища. Анастасія розповідала мамі, що обираючи між їжею та медикаментами, медики вибрали останнє і набили всі сумки ліками. Ще забрали генератор, щоби мати змогу стерилізувати інструменти для шпиталю.

Спочатку мама з донькою дзвонили одна одні двічі на день, але у середині березня зв’язку вже майже не було, Настя, коли могла, дзвонила або надсилала повідомлення з іншого номера. Мама розпитувала доньку, як вона живе, чи має що їсти і чи має хоч кілька годин на сон. Анастасія зізнавалася: важко, постійно бомблять, через це госпіталь постійно перевозять з місця на місце, поранені ці переміщення переносять погано. Вологість висока, одяг постійно вогкий. І дуже хочеться їсти: в одній з розмов Настя на питання, що сьогодні їла за день, сказала, що одне печиво, а на вечір має дві сушені сливи.

Чого не бракувало «на Ілліча» так це роботи: хірурги оперували майже цілодобово, коли зникало світло, запалювали свічки.

«Я запитувала в Насті: ти ж епідеміолог, що ти там робиш? А вона казала: «Мам, роблю все, що тільки можу. Перев’язування, догляд, лікування. Єдине, що вона не робила – операції, – згадує Тетяна. – І ще Настя щоразу мені розповідала, що переживає за пацієнтів. Постійно повторювала: так багато поранених…»

Від «безвісти зниклої» до полоненої

12 квітня матір з донькою поспілкувалися востаннє перед тим, як вона потрапила у полон.

«Тоді Настя передзвонила зі свого номера. Сказала, що їх перевели на інше місце. Де була до цього – невідомо, оскільки госпіталь кілька разів перевозили в атмосфері суворої секретності. Вже з останньої локації, звідки їх забрали у полон (з Маріупольського металургійного заводу ім. Ілліча) їм дозволили подзвонити рідним. Настя мені тоді сказала, що вони або потраплять у полон, або їх усіх розстріляють», – розповідає Тетяна.

Та розмова 12 квітня поклала початок затяжній тиші. Про полонених «з Ілліча» мовчали. Ні від командування, ні від окупантів жодної інформації не було. Тетяна Заудальська почала власні розшуки доньки.

«27 квітня я нарешті побачила пронумероване фото своєї Насті у кацапському Telegram-каналі. Перед тим два тижні – з 12 по 27 квітня – були двома тижнями безодні. Бо ти не знаєш, що з дитиною, де вона… Але у той день я дивилася усі можливі канали, де публікували фото полонених і на одній з фотографій впізнала свою дитину», – розповідає вона.

Лише 7 червня Центр соціальної підтримки надав Тетяні Заудальській довідку-сповіщення про те, що вона при виконанні своїх обов’язків потрапила у полон 12 квітня. «Чи це був наказ здаватися у полон, чи їхнє рішення – не знаю. Але до того у Насті був статус «безвісти зникла», – розповідає Тетяна Заудальська.

З того часу вона по кілька разів переглядала кожен список прізвищ звільнених і розпитувала їх про свою доньку.

«Офіційні джерела інформації не давали. Взагалі. Казали, що вона є у списках на обмін. А неофіційно мені про мою дитину розповідали ті, кого вже обміняли хто повернувся додому. Розказали, що Настя була у Таганрозі і там полонених медпрацівниць били, дуже били... Потім відправили у Валуйки Бєлгородської області. Потім – у Курську область, що з ними зараз роблять – не знаю…», – розповідала Тетяна.

Російські родичі вирішили вірити телевізору

Тетяна намагалася витягти доньку чи принаймні вийти з нею на зв’язок через всіх своїх російських знайомих і родичів. Телефонувала їм, вмовляла допомогти дізнатися, де вона. На що ті відповідали немов загіпнотизовані: «Настя не може бути полоненою, медиків у полон не беруть».

Її Настя оголосила, що стане лікаркою, коли їй виповнилося п’ять років. На відмінно закінчила гімназію для обдарованих дітей, вступила у медичну академію і закінчила й військову кафедру. Дівчина завжди прагнула рятувати людей.

«Настю змотивувало ще й те, що моя мама, її бабуся, тяжко хвора – з нею трапився нещасний випадок, через який вона вже 23 роки лежить паралізована. І дитина з п’яти років мріяла вилікувати бабусю, щоби вона більше не хворіла, – розповідає мама полоненої. І гірко плаче. – Всі зараз говорять про «Азовсталь». Звісно, там люди героїчно тримали оборону кілька місяців… Але про завод Ілліча ніхто не говорить, деякі навіть не знають, що там теж були люди, які тепер у полоні… Можливо, ця локація випала з уваги всіх, бо на заводі не було зв’язку. Вночі, коли була можливість – лікарі, моя дитина, виходили на вулицю і шукали поранених, на своїх плечах несли їх у шпиталь і рятували… Нашим рідним теж потрібна допомога, вони і досі там…».

Сьогодні Україні вдалося повернути з російського полону 108 українок.

«Це був перший цілковито жіночий обмін. 37 евакуйованих з «Азовсталі», 11 офіцерів, 85 – рядових та сержантів. Із них: 35 захисниць із ЗСУ, 32 – ВМС, 12 – ТРо, вісім – Нацгвардії, включно з двома із «Азову», п'ятеро – державної спеціальної служби транспорту, чотири ДПСУ та 12 цивільних.  Серед звільнених були дівчата, незаконно ув‘язнені окупантами, які потрапили в полон ще до широкомасштабного вторгнення», повідомив глава Офісу президента Андрій Єрмак.

Президент Зеленський раніше повідомляв, що тільки бійців «Азовсталі» у російському полоні близько 2,5 тис. Президент зазначив, що переговорний процес щодо обміну полоненими продовжується і триватиме до останнього бранця.

Аліна Євич, «Главком»