Російський ядерний секонд-хенд для України: вигідна угода чи диверсія?

21 квітня цього року президент НАЕК «Енергоатом» Петро Котін і президент американської компанії Holtec International Кріс Сінг підписали угоду про співробітництво у розгортанні в Україні американських малих модульних реакторів.

А вже 9 серпня цього ж року пан Котін раптом заявив, що «сподівається на успішне завершення переговорів з Болгарією» щодо купівлі двох старих російських реакторних установок типу ВВР-1000, які планувалось встановити на болгарській АЕС «Белене». За його словами, «встановлення двох реакторів додасть енергосистемі України майже 2200 МВт». Вартість цієї угоди, за словами міністра енергетики Германа Галущенко, може скласти всього 600 млн євро, що значно нижче за нові реакторні установки такої потужності.

Для того, щоби пояснити чому на другому році широкомасштабної агресії та варварського нищення української енергетичної інфраструктури Росією «Енергоатом» намагається повернути в Україну російські ядерні технології, необхідно дещо нагадати з часів 90-х років. 

На час здобуття незалежності в Україні працювало 15 енергоблоків на п’яти АЕС, роботу яких забезпечувало лише російське ядерне паливо. Першою спробою зменшення енергетичної залежності від РФ була пропозиція українських парламентарів переробляти високозбагачений уран з нашої ядерної зброї на паливо для АЕС.

І вже у грудні 1992 року провідна американська корпорація «Дженерал атомік» запропонувала українському уряду співпрацю у цій сфері. Проте концерн «Укратоменергопром» (попередник «Енергоатома») до цієї пропозиції не виявив жодного інтересу. А тим часом увесь високозбагачений уран з української ядерної зброї поспішно передали тоді потенційному агресору, тобто в РФ.

Наступною спробою зменшити залежність від ядерних технологій Росії було підписання у 1995 році з провідною американською корпорацією «Вестингауз електрик» протоколу намірів щодо будівництва (орієнтовно у місті Жовті Води) підприємства з виробництва ядерного палива з українського урану. Проте і цей проєкт поховали. Натомість тендерну перевагу Держкоматом (попередник «Енергоатома») надав не американським технологіям, а російському концерну «Твел», який обіцяв створити в Україні до 2013 року виробництво українського ядерного палива. Пообіцяв і, звісно ж, не створив, а 2014 року Росія розпочала військову агресію проти України.

Підсумок цієї тридцятирічної «ядерної» епопеї «Енергоатома» та його попередників, що відповідали за розвиток ядерної енергетики України зовсім невтішний. Через 32 роки незалежності і вісім років російської агресії президент «Енергоатома» лише цього року нарешті підписав протокол намірів щодо співпраці у галузі ядерної енергетики з американською корпорацією. А сім з 15 блоків українських АЕС продовжують використовувати ядерне паливо російського агресора.

Отож, повертаючись до теми намірів купівлі старих російських реакторів в Болгарії хочу звернути увагу Міненерго, яке веде відповідні переговори, на відсутність будь якого фахового обґрунтування «Енергоатомом» своєї пропозиції. Як ексміністр охорони довкілля та ядерної безпеки та автор Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» (лютий, 1995 рік) нагадаю, що згідно зі статтею 11 Закону «Громадяни та їх об’єднання мають право… на участь в обговоренні питань пов’язаних з розміщенням ядерних установок». Подібні обговорення, як відомо, не відбувалися... Зате у пресі вже є аналіз фахівців з ядерної безпеки, які я повністю поділяю.

Зокрема, це стосується самої процедури продажу Болгарією російського обладнання. Вона передбачає, згідно з міжнародними нормами, узгодження цієї операції з країною-виробником, тобто з РФ.

Далі. Реактори з АЕС «Белене» не використовувалися понад 20 років. І тому згідно з чинним ядерним законодавством України, перед купівлею Держатомінспекція повинна зробити оцінку безпеки цього обладнання. Тим більше, що після катастрофи на японській АЕС Фукусіма (2011 рік) вимоги безпеки до такого типу реакторних установок суттєво зросли.

Також відомо, що комплектація реакторної установки можлива лише за участі у будівництві країни-агресора, бо таке обладнання у світі, окрім Росії, ніде не виготовляється.

Щодо майданчика Хмельницької АЕС, на якому «Енергоатом» планує розмістити російські реактори, то, як відомо, жодних експертиз, передбачених законодавством, також не проводилось. Як і громадського обговорення.

На додачу до цього, Україна вже не має і достатньої кількості фахівців, які могли б встановити такі реактори.

Нагадаю, останній раз подібні роботи проводились 2004 року під час добудови другого реактора Хмельницької АЕС.

Висновок однозначний: така ініціатива «Енергоатома» для України небезпечна і свідчить про політичну абсурдність та безпекову безграмотність дій «Енергоатома».

Ініціатива такої недорогої «оборудки» нагадала мені історію з часів прем’єра Фокіна (1990-1992 рік), коли Україна купила у Польщі сім застарілих, але дешевих далекомагістральних літаків Іл-62 радянського виробництва. Ці літаки постійно ламались і тому майже не літали. А собівартість їхніх польотів катастрофічно зростала разом зі стрімким підняттям цін на російську нафту. Бо РФ завжди використовувала енергетичну залежність України, як зброю проти української незалежності. Зате Польща, продавши Україні радянське лахміття, закупила новенькі американські Боїнги, які і сьогодні надійно та економно літають.

І останнє. Панове фахівці «Енергоатома». Частіше звертайтесь до українських політичних архівів для вивчення сумної історії українсько-російських відносин і, відповідно, швидше повертайте ядерну політику України з російського ярма у річище цивілізованого світу.

Юрій Костенко, для «Главкома»