«Шатун» Медведчук. Як провалилася чергова спецоперація Кремля

У вересні 2022 року прізвище цієї людини стояло під №1 у списку для обміну військовополонених ворогів України. За нього просив особисто російський диктатор Володимир Путін. Диктатор заручився підтримкою турецького президента Ердогана. «На одному з них (полоненому, який ішов на обмін – «Главком») Путін зробив акцент. Ми відправили його до РФ», – привідкрив ширму таємних перемовин лідер Туреччини.

Згодом з’ясувалося, що Кремль мав особливі плани на цього одіозного політика. З початку 2023 року Медведчук реалізовує інформаційно-психологічну операцію ворога, спрямовану на розділення України. Назва проєкту – «Інша Україна». Низка публікацій, які до сьогодні періодично виходять у пропагандистських росЗМІ під авторством Медведчука, демонструють суть цієї ІПСО та роль, яка відведена куму Путіна.

Та від слів Медведчук скоро перейшов і до діла. Влітку минулого року у Росії було зареєстровано громадський рух «Региональное общественное движение «За развитие гражданского общества «Другая Украина». Головою виконкому організації став одіозний Денис Жарких, колишній український журналіст, а сам Медведчук – головою ради.

Минув іще рік, як «Інша Україна» вдалася вимагати від правоохоронців і судів розпочати кримінальне переслідування керівництва країни. «Главком» уважно стежив за цією історією правового терору.

Медведчук стукався у двері НАБУ і ДБР

19 серпня 2024 року на офіційні електронні скриньки Національного антикорупційного бюро і Державного бюро розслідувань надійшли заяви про злочин, на яких стояв підпис голови ради громадського руху «Інша Україна» Віктора Медведчука. Заявник із РФ вимагав немало – небагато: українські правоохоронці, вважав він, мали б відкрити кримінальне провадження проти президента Володимира Зеленського, Голови Верховної Ради Руслана Стефанчука і керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Медведчук побачив у діях згаданих державних діячів ознаки злочину за статтею 109 Кримінального кодексу («Захоплення державної влади»).

Зокрема, наполягав на тому, що порушено норми Конституції щодо проведення президентських виборів (за Основним Законом (стаття 103), який писався і ухвалений у мирний час, передбачено: «Чергові вибори президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень президента України – «Главком»).

Крім цього, Медведчук добивався відкриття кримінальної справи за статтею 364 Кримінального кодексу («Зловживання владою»). Претензії заявника все ті ж, що й вище, мовляв, «Зеленський за допомогою Стефанчука захопив владу (президентські повноваження)».

Щоб медійно підсилити звернення до правоохоронців, російські пропагандисти підставили плече новоствореній організації Медведчука. Наприклад, на сайті «Смотрим» вийшла колонка кума Путіна з красномовною назвою «Зеленський, Єрмак, Стефанчук мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності».

Кремлівські ТАСС і «РІА новості» також синхронно рекламували рух Медведчука у стрічках новин.

Слово за судами

Українські правоохоронці, звичайно ж, відмовилися брати участь у російській провокацій і реєструвати кримінальне провадження, на якому наполягала «Інша Україна» Медведчука. Але у близького до Путіна політика лишався «план Б» – через суд зобов’язати силовиків усе ж розпочати розслідування. Наприкінці серпня кум диктатора поскаржився до Вищого антикорупційного суду на правоохоронні органи.

З матеріалів справи випливає, що розгляд скарги Медведчука було призначено на 27 серпня. Однак екснардеп «у судове засідання не прибув, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином». Тому суддя Олег Ткаченко оголосив перерву для виклику скаржника, оскільки його участь була визнана обов’язковою.

Того ж дня на засідання прийшов адвокат. Проте він не мав відповідних документів, щоб представляти інтереси проросійського руху «Інша Україна».

На продовження засідання, яке відбулося 12 вересня, одіозний політик знову не з’явився. При цьому від НАБУ до суду надійшли письмові заперечення. Під час дослідження самої скарги у судді Ткаченка виник сумнів щодо підпису Медведчука, «оскільки зображення схоже на підпис особи не є саме підписом – обов’язковим реквізитом, що надає документу юридичної сили та доказовості».

Феміда пояснила, що кожен скаржник має можливість власноручно підписати текст скарги або накласти відповідний електронний цифровий підпис. На документі, що надійшов до суду, не містилося цифрового підпису Медведчука.

Ба більше: до скарги не додано документів на підтвердження повноважень у Віктора Медведчука представляти інтереси рух «Інша Україна». Це є також підставою для відмови у задоволенні скарги, пояснив суддя.

Окремо головуючий розтлумачив підслідність розгляду заяви про злочин, яку Медведчук скерував до НАБУ. Дійсно, антикорупційні органи можуть розслідувати кримінальні провадження стосовно глави держави, у якого закінчилися повноваження (Медведчук наполягав, що Зеленський втратив їх з 20 травня 2024 року).

«… Конституційним судом України, який є єдиним органом, уповноваженим на офіційне тлумачення Конституції, не надано жодних висновків щодо спливу строків повноважень президента України Володимира Зеленського та/або їх припинення, у тому числі й у зв’язку з дією воєнного стану», – сказано в ухвалі Вищого антикорупційного суду.

Цікавий лікнеп суддя Ткаченко провів заслуженому юристу України Віктору Медведчуку (позбавити почесного звання кума Путіна українці просили президента ще у 2019 році, відповідна електронна петиція набрала достатню кількість голосів. Та за п’ять років рішення так і не прийнято) у питанні, хто повинен відкривати карну справу щодо голови Верховної Ради. Зокрема, Руслан Стефанчук є народним депутатом України, а тому відомості, що «можуть свідчити про вчинення ним кримінального правопорушення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки генерального прокурора), а не уповноваженою особою НАБУ».

Щодо посади Андрія Єрмака, то суддя зауважив, що вона не підпадає підсудність кримінального провадження антикорупційному суду.

«Решта вимог скарги (Віктора Медведчука – «Главком»), а саме зобов’язання уповноважених осіб Державного бюро розслідувань надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними, у той же час Національне антикорупційне бюро України та Державне бюро розслідувань є не пов’язаними органами досудового розслідування з різною конкретно визначеною компетенцією», – наголосив суддя Олег Ткаченко і відмовив у задоволенні скарги.

30 вересня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду теж не задовольнила скаргу Медведчука. Вона залишила без змін ухвалу суду першої інстанції. Цей вердикт є остаточним і оскарженню не підлягає.

«Інша Україна»: що це таке?

Виданий до РФ Віктор Медведчук, якого в Україні досі заочно судять за державну зраду, швидко реанімувався і виринув у публічному просторі. На початку 2023 року він приступив ліпити з Росії «Іншу Україну».

«Усередині самої України з 1991-го існували дві країни – антиРосія та Україна як ще одна Росія. Одна без Росії себе не мислить, інша не мислить себе з Росією. Водночас подібний поділ дуже штучний. Більшу частину своєї історії Україна пройшла з Росією, пов’язана з нею культурно та ментально», – це уривок зі статті Медведчука «Український синдром. Анатомія сучасного військового протистояння», опублікованій 16 січня 2023 року в російських «Ізвєстіях».

У цьому програмному матеріалі ще не видно чітких контурів «феномену» «Іншої України». Проте автор усе ж знову і знову підштовхує читача до такої знайомої ідеологеми поділу України. Медведчук це вправно робив на виборах 2004 року, які завершилися Помаранчевою революцією, займався поділом України за мовою, за внеском в економіку і т.п. він і далі, коли повернувся у політику після деякої перерви.

Цього ж разу, за твердження кума Путіна, лише частина України «врятувала незалежність».

«Про це не заведено говорити, але у 1990-х роках саме російськомовний південний схід врятував економічну, а разом із нею і політичну незалежність України», – вважає Медведчук.

Крім цього, у статті говориться про спільну історію українців та росіян, «взаємні симпатії» і «один народ». Але початок усіх бід для України відбувся тоді, як почалося «видавлювання Росії із Європи», переконаний Медведчук. Тобто вже згадана Помаранчева революція 2004 року, яка стала травмою і для Путіна, і для його кума, тепер вважається ними точкою відліку «будівництва антиросійської політики на рівні державної ідеології».

Також у статті Медведчук багато місця відвів «поганому» Заходу та Європі, які бачили у країнах пострадянського простору «провінції великої імперії», щоб їх надалі «колонізувати». Натомість Росію, міркує Медведчук, намагалися «послабити, принизити, поставити у невигідне становище, оголосити державою-ізгоєм».

Дуже показовою була реакція Кремля на епістолярний «труд» кума Путіна. «Стаття широко розходиться у ЗМІ і, безумовно, викликає великий інтерес», – запевняв прессекретар російського диктатора Дмитро Пєсков.

Наступна публікація Віктора Медведчука на відверто пропагандистському майданчику «РІА новості» різко змінила тональність. Екснардеп заговорив про «неонацизм» в Україні, саме цим терміном часто послуговується Путін, говорячи про причини вторгнення в Україну. 

У статті для російського сайту «Смотрим» Медведчук розтлумачив концепцію «Іншої України». Отже, до так званої когорти «іншоукраїнців» політик-втікач записав мешканців непідконтрольних Києву територій після 24 лютого 2022 року (за його підрахунками, таких 5,1 млн осіб. За основу екснардеп узяв дані окупаційних військово-цивільних адміністрацій Запорізької та Херсонської областей, а також статистику псевдоадміністрацій «Л/ДНР») та українців, котрі з початком повномасштабної війни виїхали до країни Європи і Росії (12,8 млн осіб). Ще є третя категорія людей, які залишилися в Україні, але не підтримують дій чинної влади, наполягає кум Путіна.

«Інша Україна стала реальністю. Це ті, хто змушений покинути країну, і ті, хто в ній залишився, але ніколи не змиряться зі злочинним режимом Зеленського. І вона – справжня!» – зробив висновок Медведчук.

Тут варто нагадати, що Росія не вперше робить ставку на Медведчука у ролі «троянського коня», що може повернути Україну до Росії. Але якщо вірити офіційним даним, то гроші Кремля, влиті у лідера ОПЗЖ, ніколи не досягали бажаного ефекту. Як виявила контррозвідка СБУ, Віктор Медведчук та члени його родини за гроші (не менше ніж $1 млрд), виділені представниками спецслужб Росії (ФСБ) на підготовку до війни, купували рухоме і нерухоме майно…

Віталій Тараненко, «Главком»