Суворов, Щорс, Жуков – на вихід! Як Україна переживає муки деколонізації

Вже два роки з мап українських міст активно зникають не лише «леніни» та «жукови», а й усі можливі маркери імперської культури. Новий закон про деколонізацію дав містам час до кінця квітня, щоб перейменувати вулиці, парки, зупинки та інші об’єкти.

Програма «Прозорі міста» дослідила проаналізувала деколонізацію назв у 83 містах 23 областей України у період із березня 2022 року по 28 травня 2024 року.

Для аналізу ми брали 80 міст адаптованого дослідження стану прозорості міст та 3 міські військові адміністрації (Покровську, Краматорську та Херсонську), чий досвід вивчали у минулі роки, як різні міста поставилися до дерусифікації. Десь назви змінювали активно, а десь процес затягували до останнього.

Шукайте своє місто нижче!

Скільки назв уже перейменували?

7,8 тисячі топонімів – саме стільки 83 досліджуваних міста перейменували з березня 2022 року по травень 2024 року. Ідеться про 80 міст-учасників адаптованого дослідження стану прозорості та ще три прифронтові – Покровськ, Краматорськ і Херсон.

Найбільше топонімів перейменували у 2022 році, а саме 3284, що становить 42% від загальної кількості змінених назв. У 2023-му міста зробили вже менше перейменувань – близько 3 тис. назв.

Однак це не свідчить про те, що деколонізація пішла на спад, оскільки більшість імперських маркерів зникли з міст ще у перший рік повномасштабного вторгнення, а для напрацювання нових списків назв потрібен був час.

З кінця січня й до середини травня 2024 року українські міста перейменували понад 1500 топонімів – це майже половина від показників усього 2023 року.

Певно, місцева влада увімкнула турборежим, щоб вчасно виконати вимоги закону про деколонізацію, який набрав чинності у липні 2023-го – до цього перейменування всього російського було фактично добровільним.

Міста-лідери дерусифікації

Якщо ж говорити про місця, де перейменування робили найчастіше, то у лідери вийшли Харків, Кривий Ріг, Дніпро, Київ, Запоріжжя, Вінниця, Краматорськ, Кам’янське, Полтава й Одеса.

Однак така статистика не означає, що ці міста якісно провели деколонізацію, а інші – ні. Річ у тім, що частина міських рад, наприклад на заході країни, зараз показує незначні цифри, тому що запустила цей процес ще з відновлення незалежності України у 1991 році. Деякі міста вже заявляють, що завершили дерусифікацію – зокрема, Вінниця, Дрогобич, Дунаївці, Мукачево, Тернопіль та Хмельницький.

Та й загалом кількість не дорівнює якості. У столиці містянам дали лише 5 днів, щоб «одним пакетом» обрати нові назви для 237 вулиць у додатку «Київ Цифровий».

Оскільки кількість топонімів дійсно була чималою для такого обмеженого часу, то найпопулярнішими виявились назви, які стояли першими у запропонованих переліках.

Відзначимо, що добровільно найбільше назв перейменували у Києві, Вінниці, Сумах, Краматорську та Кременчуці. Щойно набрало чинності відповідне законодавство, приєднались і інші міста. У лідерах «обов’язкової» дерусифікації опинилися Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя та Покровська міська військова адміністрація.

Окремі міста намагалися наздогнати деколонізацію, як могли. За законом, якщо міська рада не встигла з перейменуванням, то видати розпорядження ще три місяці може міський голова. У Харкові застрибнули в останній вагон – 26 квітня мер Ігор Терехов одним розпорядженням перейменував 387 топонімів. Схоже було й у Павлограді та Одесі.

Були й такі муніципалітети, де свідомо чи ні сповільнювали деколонізацію. У Жмеринці між опитуванням містян та перейменуваннями минув рік, хоча за законом консультації не можуть тривати понад місяць. А у Миколаєві процес зрушив з мертвої точки лише навесні поточного року, мовляв, кворум не збирався ледь не на кожному другому засіданні комісії.

Що буде далі?

Дерусифікація продовжується, адже заміні підлягають ще щонайменше 650 назв у різних містах України. До кінця липня 2024 року рішення про перейменування можуть ухвалити голови відповідних ОДА (зараз – військових адміністрацій). Паралельно це продовжують робити міські ради, адже попри дію нового закону, вони досі мають на це повноваження.

Тож у будь-якому разі топоніми, пов’язані з РФ чи її імперським спадком, все ж будуть перейменовані – як не ОВА, так органами місцевого самоврядування. Найважливіше – не затягувати з цим процесом і зрештою позбавити наш український простір маркерів російської ідентичності.