Українці мають розуміти небезпеку «нейтралітету» і «миру»

Роздратування президента Зеленського щодо НАТО є ознакою реалізму. Подібно до одягу імператора, «політика відкритих дверей» НАТО – це одяг без тканини, велич без суті. Зеленський має рацію, коли так говорить. Але прагнення до нейтралітету – відірване від реальності і залишатиметься таким, доки Україна стикається з супротивником, налаштованим її знищити.

До моменту визнання свого нейтралітету Швейцарія та Австрія не стикалися з таким супротивником. Нейтралітет Фінляндії став можливим лише після того, як Радянський Союз усвідомив, що незалежність цієї країни стала непорушною.

Україні дуже далеко до цього. Через місяць після натиску російської «спецоперації» українці можуть з гордістю заявити: «Україна ще не вмерла». Але Росія зробить все, щоб вона (Україна – «Главком») не тріумфувала. Висунуті 16 грудня вимоги – не лише до України, але й до НАТО, залишаться в силі, допоки їх автори перебуватимуть в Кремлі.

Визнати, що немає перспективи членства в НАТО – це одна справа. Відмова від цієї перспективи як від стратегічної мети позбавлена мудрості. Коли Конрад Аденауер закликав до членства в НАТО в 1949 році, його прагнення було безглуздим. Через шість років потому Федеративна Республіка Німеччина стала членом Альянсу. Членство в НАТО для Польщі, Латвії та Естонії було зовсім непрактичним, допоки не стало неминучим.

Війна, що почалася 24 лютого, зруйнувала одну ортодоксальність за іншою. За два тижні до того, як Німеччина призупинила будівництво газопроводу «Північний потік-2», оголосила про збільшення оборонного бюджету на 50% і змінила політику щодо поставок зброї Україні, ці кроки вважалися неможливими. Ні президент Зеленський, ні Путін, ні Байден не можуть сьогодні сказати, чи вступить Україна в НАТО, не кажучи вже про те, коли. Зараз не час робити прогнози, не кажучи вже про закриття дверей, які відчинили інші, хоча б і наполовину.

Окрім того, потрібно врахувати деякі кардинальні істини. Поєднання угоди про припинення вогню з мирною угодою порушує здорову дипломатичну практику. Перше – це невідкладна справа. Останнє вимагає роздумів. Якщо мирна угода буде укладена під дулом пістолета, це призведе до капітуляції або майбутнього конфлікту. Мінські угоди підтверджують це, і дехто з нас тоді так і говорив.

Необхідно також зіткнутися з жорсткими політичними реаліями. Для Росії відмова України від членства в НАТО буде позбавлена суті, якщо це не призведе до припинення співпраці між Україною та НАТО, ліквідації інституційної присутності НАТО в Україні, не кажучи вже про її навчальні та консультаційні програми. Як знає Віктор Янукович, в очах Кремля «позаблоковий статус» означає також відмову від членства в ЄС. «Гарантії безпеки» з боку Росії будуть використовуватися лише для того, щоб заборонити іншим «втручатися» у внутрішні справи України. Тільки казкова Росія прийме гарантії безпеки США в угоді про нейтралітет.

Чи потрібно нам знову запитувати, коли Росія востаннє дотримувалась домовленостей з Україною. Як щодо Будапештського меморандуму 1994 року? Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року? Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України того ж року? Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року? Харківських угод від 2010 року? Як часто потрібно повторювати уроки? Росія виконуватиме майбутні угоди так само, як дотримується попередніх. Вона відкине їх, коли забажає цього.

Слід також враховувати існуючі політичні реалії на Заході. Сьогодні ті, хто хоче «умити руки« від України, а їх не мало, розгублені й дискредитовані. Проголошення Україною нейтралітету поверне їх до життя. Хто тоді буде приводити аргументи щодо збільшення військової підтримки Україні, збереження санкцій чи підвищення плати для Росії?

Перед початком цієї війни президент Зеленський вважав, що він уклав угоду з НАТО і Сполученими Штатами: «Ми знаємо, що ви не бажаєте воювати безпосередньо з Росією; дайте нам інструменти, щоб ми зробили це самі». Через місяць після початку війни зрозуміло, що виконано лише половину угоди: «Ви можете мати Javelins, Nlaws, Stingers, боєприпаси та обмежений обмін розвідувальними даними, але нічого, що Росія могла б сприйняти як ескалацію».

Зеленський має повне право запитати: «Яка ваша кінцева мета: вихід для Путіна чи безпека України?» Він не повинен недооцінювати на Заході силу тих, хто ставить те саме запитання. Він також не повинен недооцінювати події і власний опір України, щоб змінити умови обговорення у Вашингтоні та Брюсселі. Чого він не повинен робити, так це ненавмисно підбадьорювати тих, хто хоче вирвати поразку зі щелеп перемоги.

Переклад: Микола Сірук, для «Главкома»