Найтитулованіший український дзюдоїст іде у політику. Інтерв’ю з Георгієм Зантараєю

11 років тому в Роттердамі 22-річний киянин Георгій Зантарая став першим в українській історії чемпіоном світу з дзюдо. З того часу він має репутацію одного із найстабільніших борців планети. На світових першостях він здобув також одне срібло і чотири бронзи, став триразовим чемпіоном Європи і переможцем Європейських ігор-2019. І це в легких вагових категоріях, де конкуренція особливо гостра: на перемогу часто претендує понад десяток суперників.

Не щастило Георгієві лише з Олімпіадами. До Пекіна-2008 не поїхав через не дуже справедливе, як сам вважає, тренерське рішення. Натомість у Лондон-2012 і Ріо-де-Жанейро-2016 вирушав фаворитом, але сенсаційно поступався у стартових сутичках. Після бразильської невдачі Гео серйозно роздумував над тим, щоб кинути спорт. Але врешті втихомирив емоції і залишився ще на цикл. Щоб у Токіо-2020 нарешті здобути омріяний титул.

Проте Олімпіаду через пандемію коронавірусу перенесли на рік і Зантарая здивував. У мить, коли настає найвідповідальніший підготовчий відрізок, він вирішив розпочати політичну кар’єру і балотуватися в депутати Київради за списком «Слуги народу».

Власне, Олімпіада і вибори стали основною темою цього інтерв’ю «Главкома». Щоправда, розпочалась розмова зі спогадів Зантараї про те, з якими боями він нещодавно відкривав школу власного імені.

«Не уявляєте, скількох зусиль мені коштувало відкриття цього залу, – каже Георгій. – Впродовж двох років я збирав довідки. За цей час нам вдалося отримати ліцензію строком на три роки. Виходить, що після того, як зал запустили, ліцензія діятиме лише рік. Треба думати про відкриття нової. Вічна, нікому не потрібна бюрократична тяганина, яку давно вартувало б спростити. Але над цим працюватиму вже в новій ролі. Наразі тішуся, що наша школа запрацювала, що під керівництвом чотирьох тренерів дзюдо займається 95 дітей»

Хто фінансував цей проєкт?

Кошти на реконструкцію залу виділила ціла група бізнесменів. Я їм вдячний, бо вони могли б ці гроші витратити в своїх інтересах. Замість того вони вклалися у сучасний зал для занять дзюдо. І це добре, бо спорт у нашій державі часто байдужий навіть людям, які посідають посади в профільних відомствах. Днями мав зустріч з одним дуже високопоставленим спортивним чиновником. Прізвища не називатиму, але він себе впізнає. Запитав його: «Ви мене знаєте?» «Ні», – відповідає. «А могли б ви назвати прізвища двох українських олімпійських чемпіонів? Неважливо, яких років, будь-кого», – кажу. Не вийшло назвати. Гадаєте, такі люди зацікавлені допомагати спорту?

Хто вас сватав у політику?

Чому відразу «сватав»? Вважаю, що кожен повинен бути професіоналом своєї справи. Можу сказати, що в разі обрання у Київраду я не лізтиму в ті напрями, де некомпетентний. Зосереджуся на допомозі спорту, на відкритті залів. Не лише для дзюдо, а для різних видів спорту. У мене для цього буде більше важелів впливу. Мені не доведеться так довго виклянчувати підписи дрібних чиновників, які поняття не мають, що таке дитячий спорт, але від яких залежать якісь дозволи. Розумію, що ці люди очікували від мене вочевидь якихось інших кроків. Але для мене було принципово було відкрити зал, у якому діти займатимуться безкоштовно, лише законними методами.

Найголовніше для мене, що я тепер знаю механізм. І це допомагає навіть без повноважень. Три тижні тому мав зустріч з маленькими дзюдоїстами і їх батьками. Вони показали, в яких умовах тренуються і я жахнувся (дивіться відео вище). Татамі впритул до стіни, а поряд крісла, які слугують роздягальнею. Це жах. Як такі зали можуть існувати у 21-му сторіччі? Батьки мені сказали, що поліпшення умов вони добивалися впродовж двох років. Безуспішно. Тому не вірили, що щось вийде у мене. Проте мені вдалося добитися виділення нового приміщення для цих дітей буквально через чотири дні. Змога зробити щось таке тішить мене найбільше.

«Наша сім’я переїхала з Грузії в Україну з порожніми руками»

Мер Києва – чемпіон світу з боксу.

Це вплинуло на кількість спортивних залів? Не знаю, чому так. Я мрію, щоб кияни мали вибір. Куди відправити дітей, щоб секції з дзюдо, вільної боротьби, легкої атлетики, тенісу чи гандболу були доступними в кожному районі. Нині такого вибору немає. Це буде моя подяка спорту за те, що він мені дав – за сім’ю, друзів, заробіток, будинок. Наша сім’я переїхала з Грузії в Україну з порожніми руками (Зантараї перебралися до Києва на початку 90-х, коли на їх Батьківщині розпочалася війна – «Главком»). І все, що в нас зараз є, – найперше завдяки моїм заняттям спортом.

Політичну силу, від якої ви балотуєтеся, обрали свідомо?

Так, хоча мав кілька пропозицій від інших партій. Мені імпонує діяльність окремих людей зі «Слуги народу». Не буду казати, кого саме, щоб мене потім до них не прив’язували. Звик оцінювати людей за справами. А ті, про кого я кажу – якраз люди справи. Так само можу сказати й про себе.

Це все добре. Однак Олімпіада, на яку ви так очікували, відкладена ще на рік. Зможете поєднувати тренування з депутатською діяльністю?

Я вмію прилаштовуватися до обставин. Ось зараз громадська робота відбирає у мене багато часу. Але тренери не дадуть збрехати: тренувань два рази на день ще не пропускав. Людина може бути багатофункціональною. Треба шукати в собі приховані резерви.

Щоранку прокидаюся о 6:45, везу сина Давида до школи. Після того йду на перше тренування. За ним за годину-півтори намагаюся повирішувати найнагальніші справи, далі їду додому, півтори-дві години сплю. Коли прокидаюся, завершую деякі справи і вирушаю на друге тренування. Я звик до такого графіку і він не є нереальним.

Проте рік ще могли зачекати і зосередитися на спорті.

Ці плани виношував раніше і розраховував, що розпочну політичну діяльність після Олімпіади-2020. Однак Ігри в Токіо через пандемію перенесли. Прагну розвиватися, а тому відкладати початок політичної кар’єри до інших часів більше не хочу. Життя не стоїть на місці.

Непотрапляння на Олімпіаду-2008 і ранні поразки на двох наступних Іграх стали для вас великою трагедією. Нині ви змінили життєві пріоритети?

Так. Сталося це невдовзі після Ігор-2016 в Ріо-де-Жанейро. Там програв і був прибитий горем. Але в Італії познайомився з українською сім’єю, в якої важко хворіла дитина. І збагнув, що мої труднощі – дріб’язкові, що я – щаслива людина. Лише тому, що можу прокинутися вранці, взяти сина за руку і піти погуляти. Розумію, якщо в мене не буде якоїсь медалі, це не треба сприймати, немов кінець світу. Головне у житті – не місця і медалі, а здоров’я друзів і близьких. Решта забувається.

Хоча, звісно, я хочу стати олімпійським чемпіоном. Тренуюся, все для цього роблю. Але на все воля Божа. До того працював не менше, але на Іграх перемогти не зміг. Може, щоб реалізувати олімпійську мрію, маю пройти довгий важкий шлях? 

«Найскладніший період коронавірусної кризи ще попереду»

Не секрет, що під час карантину мама-лікар забороняла вам тренуватися з рештою команди через ризик заразитися коронавірусною інфекцією.

Та вона мене сьогодні, на презентацію спортклубу «Спартаківець» не хотіла відпускати! «Сиди вдома, бо це небезпечно», – каже. Брат те саме говорить. Але зараз вони трохи заспокоїлися. До того ж життєві обставини такі, що постійно сидіти вдома неможливо. Треба чимось займатися. Хоча я добре розумію, що ситуація з коронавірусом дуже серйозна. Легковажити не можна, тому найелементарніших заходів безпеки дотримуюся. Вдома режим узагалі суворий: мию руки, вживаю вітамін С і D. На щастя, серед найближчих людей коронавірус не зачепив нікого.

За відсутності татамі в тонусі триматися було важко?

Чому ж відсутності? Мені татамі в заміський дім привезли.

Треба ж із кимось спарингувати.

Із сином Давидом боролися (сміється). Хоча, звісно, це проблема. Єдине заспокоює, що в схожих умовах був не лише я, а й усі основні суперники. Чесно кажучи, поставився до переносу Олімпійських ігор з оптимізмом. «Круто, – думаю. – Залишаюся в спорті ще на рік!» За тим, що роблять суперники, звичайно, стежу. Скажімо. Побачив, що кілька збірних відправилися на днях на спільний збір у Туреччину. Ми поки працюємо вдома. Хоча, насправді, хтозна, як правильніше. Наскільки я розумію, найскладніший період коронавірусної кризи ще попереду.

Чимало спортивних людей не сумніваються, що Олімпіаду в Токіо врешті скасують.

Мені б дуже хотілося вірити, що до цього не дійде. Але якщо так станеться, то сприйму з розумінням. Значить, така доля.

Тренер збірної України Віталій Дуброва сказав, що глобальне повернення дзюдо заплановане на 23-25 жовтня в Будапешті, де має відбутися турнір із серії Grand Slam. Це якраз день місцевих виборів…

Але я туди не поїду не через вибори, а через те, що ці змагання скасують. До виборів я теж ставлюся без фанатизму. Влазити у цей процес з головою і переконувати когось, що я найкращий, не буду. Нехай люди самі оцінюють, хто чого вартий. І, повинен сказати. що я ж, по суті, не в політику йду, а прагну стати громадським діячем. Бо в місцевих радах депутати працюють безкоштовно.

Іван Вербицький, «Главком»