Тренер Олександр Хацкевич. Від любові до ненависті

Олександр Хацкевич очолював «Динамо» трохи більше двох років
ФК «Динамо»

Чому в білоруського спеціаліста не вийшло і чи мав він піти

Від сьогодні команда київського «Динамо» залишилася без тренера. Керівництво клубу не пробачило білоруському фахівцеві Олександрові Хацкевичу двох поспіль поразок – від «Шахтаря» в рамках чемпіонату України і в протистоянні з бельгійським «Брюґґе» в Лізі чемпіонів. За офіційним формулюванням, Олександр Миколайович звільнений з посади. Хоча за таких обставин вочевидь мав набратися мужності й піти сам. Бо коло замкнулося і стало цілком зрозумілим, що користі від подальшої співпраці вже не буде.

Взагалі, впродовж майже всієї каденції на чолі «Динамо» його ненавиділи ті, хто ходить на стадіон по великих святах і дивиться футбол по телевізору і повністю підтримували ультрас, для яких Хацкевич разом із помічниками Олегом Лужним і Максимом Шацьких залишаються уособленням того «Динамо», яке, здається, зникає назавжди - «Динамо» Лобановського. При цьому одним та іншим було очевидно: за глибиною розуміння гри учні до Вчителя, м’яко кажучи, не дотягують. Проте Хацкевичеві-Лужному-Шацьких багато прощалося саме через їх ментальність, суворі, може, навіть ортодоксальні погляди. Погляди, які прийнято іменувати «Old School», «старою школою».

Втім, якщо відмежовуватися від патетики, то Ігор Суркіс, призначаючи в червні 2017 року Хацкевича на посаду головного тренера «Динамо», мав розуміти, що його чекає. Час показав, що призначений ним фахівець вище голови не стрибнув. Хоча довіру отримав суттєвішу, ніж більшість його попередників.

Творчий доробок  

Перед тим як стати 34-м у динамівській історії наставником, Олександр Хацкевич мав за плечима десять років тренерського досвіду. З мінським «Динамо» в 2007-му Олександр Миколайович починав працювати ще в статусі граючого тренера. З ним команда після другого місця в попередньому чемпіонаті стала дев’ятою. Млинець виявився глевким. Вже з 2008-го Хацкевич очолив юнацьку збірну Білорусі (до 18-ти років) й суміщав роботу в ній з діяльністю на посаді наставника «Вітебська». Після восьмого місця в 2007-му скромний клуб під проводом молодого спеціаліста став п’ятим. Що показово: мінське «Динамо» без Хацкевича в 2008-му знову піднялося на другу позицію.

Так чи інакше, після 2008-го Хацкевич впродовж року залишався бездіяльним, а в 2010-му отримав відразу два призначення: спершу як асистент Мирона Маркевича в національній збірній України, а наприкінці року очолив молодіжну команду київського «Динамо». В збірній Олександр Миколайович затримався впродовж майже двох років і після відставки Мирона Богдановича, тепер вже як помічник Юрія Калитвинцева.

А в «Динамо» на різних посадах у дублі білоруський спеціаліст працював до літа 2013-го. Цікаво, що за цей час кияни стали другими за підсумками сезону-2012/2013 і третіми у 2009/2010-му. Ще в двох чемпіонатах динамівський дубль з Хацкевичем у тренерському штабі залишився за межею трійки призерів.

В липні 2013-го Олександр Миколайович прийняв «Динамо-2». У складі цієї команди виступали зокрема Дмитро Хльобас, Сергій М’якушко, Роман Яремчук і досвідчені Олександр Алієв та Айїла Юссуф, один матч провів воротар Артур Рудько. Грали кияни в першоліговому чемпіонаті-2013/2014 відверто невдало – посіли третє місце знизу, випередивши краматорський «Авангард» і «Миколаїв» лише на очко. Наступний чемпіонат «Динамо-2» розпочало трохи ліпше. Але завершувала цю першість команда з іншим наставником – у грудні 2014-го Хацкевич очолив національну збірну Білорусі.

Попервах робота Олександра Миколайовича біля керма збірної своєї країни виглядала доволі цікаво. Перевівши команду на гру в п’ять оборонців, новий наставник зумів здобути перемоги над македонцями, Люксембургом і Словаччиною. Поступилися сябри тільки іспанцям та українцям. Загалом виступ команди Хацкевича у відборі до Євро-2016 визнали задовільним і продовжили з тренером співпрацю й на наступний цикл. Початок був обнадійливим – нічия з Францією. Однак у наступних поєдинках були поразка від голландців і нічия з Люксембургом. Сам Хацкевич сказав, що втрата очків у зустрічі з аутсайдером виправдання не має. Самокритика не допомогла – Білоруська федерація осічки тренерові не пробачила й відправила його у відставку.

Очікування

Усі команди, які очолював Хацкевич, поєднувала одна риса – чітка організація оборонних дій. Команди Олександра Миколайовича, як то було модного говорити у совєцькі часи, «відштовхувалися від пічки». В порівнянні з «Динамо» то були трохи інші реалії. Кияни більшість матчів на внутрішній арені зобов’язані розпочинати з позиції сили. Для Хацкевича то був один із перших викликів. З яким він так до кінця й не впорався, адже «Динамо» іноді дивувало закритістю навіть у зустрічах з відверто слабкими суперниками.

Разом з тим, очікувати від Хацкевича якихось чудес було б наївно. Команду від свого попередника Сергія Реброва він прийняв у стані стагнації. Впродовж сезону-2016/2017 кияни, не отримавши суттєвого кадрового підсилення, м’яко кажучи, не прогресували. Від Реброва очікували активнішого залучення до складу перспективної молоді, однак Сергій Станіславович волів провадити цей процес надто обережно. Чемпіонат «Шахтареві» «Динамо» програло безнадійно і найперше, що вимагалося від Хацкевича в першому для нього сезоні – те відчуття безнадії розвіяти.

А ще від киян очікували потрапляння в груповий етап Ліги чемпіонів, що при попередньому тренері вдавалося регулярно. Перемігши в першому матчі третього кваліфікаційного раунду 3:1 швейцарський «Янґ Бойз», динамівці, здавалося б, наблизилися до мети. Але потім була катастрофа в Берні. Пов’язана зокрема й із недостатньою налаштованістю футболістів на матч проти суперника, який у київському поєдинку виглядав безнадійно.

Власне, у тому й полягає доля випадку чи тренерського фарту. Виграй «Динамо» той матч і продовж боротьбу за місце в Лізі чемпіонів, ще не відомо, як би склалася подальша доля його тренерського штабу. Принаймні, в разі потрапляння в груповий турнір чемпіонської ліги Хацкевич мав всі підстави сподіватися, що залишаться в команді і не перейдуть у закордонні клуби лідери – хорватський оборонець Домаґой Віда і український вінґер Андрій Ярмоленко. Однак 0:2 у Берні відкинули команду на два кроки назад.

З одного боку, Хацкевич отримав карт-бланш і змогу будувати новий колектив з прицілом на наступні сезони. З іншого – «Динамо» не було конкурентом «Шахтареві» на внутрішній арені і відповідно позбавляло тренера нагоди прикривати недоліки в грі результатом. Бракувало одного й іншого.

Ставка на молодь

У першому для Хацкевича сезоні основним гравцем «Динамо» став заграний ще Ребровим опорний хав Володимир Шепелєв, регулярно виходив на поле Микола Шапаренко, дебютували за першу команду Віталій Миколенко, Назарій Русин і Ахмед Алібеков. Також тренерською довірою користувався нападник Артем Бесєдін. «Динамо» ставало» все більш українським і орієнтованим на власних вихованців.

Однак злам у цій стратегії намітився навесні 2018 року, коли на посаду віце-президента клубу із селекційних питань Ігорем Суркісом був запрошений співтворець «Металіста» часів Мирона Маркевича Євген Красников. Якщо відкинути той факт, що на той момент функціонер ще не відбув пов’язаної з організацією договірного матчу між «Металістом» і «Карпатами» в 2008 році дискваліфікації, то таке підсилення виглядало цілком привабливим. З першого погляду. Якщо не враховувати, що погляди на комплектацію команди у Хацкевича і Красникова різняться кардинально. Якщо новачок із Харкова звик шукати кадрове підсилення в основному в Латинській Америці, то Хацкевич і його помічники воліли орієнтуватися на українців. У середині «Динамо» пішов розкол.

Хацкевич, який не володіє іншими мовами крім російської і білоруської, з новачків Красникова, по суті, прийняв лише словенця Беньяміна Вербіча. Так і залишилося загадкою, навіщо в Київ був привезений підстаркуватий сенегалець Папа Ґуйє. Не звертав уваги наставник на бразильців Чече, Буено і Сідклея.

В якийсь момент конфлікт між Красниковим і Хацкевичем практично вийшов у публічну площину. Поки в пресі з’являлися дивного змісту матеріали, які кидають тінь чи дестабілізують діяльність тренерського штабу киян, Олександр Миколайович на прес-конференціях змушений був відбиватися від питань про конфлікт із віце-президентом. До його честі, жодного разу Хацкевич так і не зірвався.

Врешті, власникові клубу Ігореві Суркісу конфліктуючі сторони втихомирити трохи вдалося, однак єдності між ланками впродовж сезону-2018/2019 не було. Як наслідок, Хацкевич був позбавлений нагоди отримувати потрібне йому кадрове підсилення. Той же данець Міккель Дуелунн чи іспанець Фран Соль як гравці його начебто й задовольняли, але на заваді став мовний бар’єр і травми обох виконавців.

Піке

Як наслідок, зі зниженням впливу Красникова з тіні поступово почав виходити агент Вадим Шаблій, з яким Хацкевич теж співпрацює. Розуміючи, що права на помилку більше немає, тренер почав відходити від принципів довіри виконавцям клубної академії, окремих повідправляв в оренди. І довірився старому знайомому. Зусиллями пана Шаблія в Києві влітку опинилися екс-капітан «Зорі» Олександр Караваєв, ґанський опорний хав Мохаммед Кадірі, люксембурзький нападник Жерсон Родріґес. Які, втім, великої користі «Динамо» Хацкевича принести не встигли. Жерсон, ледь з’явившись, встиг взяти участь у трьох заключних для тренера матчах. Караваєв хоч грав, але ще не встиг адаптуватися до нової команди повноцінно. А Кадірі так і залишився глибоким резервістом, жодного разу на полі не з’явившись.

На додачу «Динамо» під час літнього міжсезоння підкосила епідемія травм. З обойми один за одним вибували лідер команди Віктор Циганков, Беньямін Вербіч, Фран Соль, Міккель Дуелунн. Зі всього було видно, що під час підготовки Хацкевич обрав улюблену стратегію свого вчителя Лобановського – з виходом на пік форми у вересні-жовтні. Відповідно літні матчі команда мала вигравати за рахунок класу. А цього класу виявилося недостатньо.

Тому плодами літньої підготовки користуватиметься наступний, 35-й за ліком наставник команди київського «Динамо».

Іван Вербицький, «Главком»