Україна — Люксембург: гарнір на малому вогні

Шість очок після двох червневих поєдинків збірної України, шість забитих м’ячів і нуль пропущених, одноосібне перше місце в групі й чудові шанси на вихід у фінальну частину Євро-2020. Приводів для песимізму практично немає. Як і для копирсання в собі.

Якби ці результати, ці здобутки нам запропонували перед двома літніми відбірними поєдинками, ми б усі без вагань їх прийняли. Тому давайте будемо послідовними. Й приймемо їх зараз, по закінченню «спарки». Головне – що «синьо-жовті» демонструють чудовий результат. І достоту непоганий рівень гри. А вимагати від них постійної феєрії, яка неозброєним оком проглядалася в поєдинку проти Сербії, справа така ж марна, як і спросоння рахувати слоників. Перемогли збірну Люксембургу – й за те велике дякую. Усе йде за планом. Ми на самому гребні хвилі. Рухаємося далі.

Неґоноровий Люксембург

Якою б не була величною й шаленою перемога нашої національної команди над Сербією, проте вона, ця перемога, конче потребувала «гарніру» - ще однієї перемоги в грі проти Люксембургу. Бо лише в такому разі наші мрії про вихід на чемпіонат Європи будуть видаватися реальністю. Тоді як у випадку можливої осічки до реальності було б ой як далеко.

Певна річ, що цю просту тезу усвідомлював як наш тренерський штаб, так і футболісти. Перед матчем не бракувало всіляких висловлювань головних дійових осіб майбутнього дійства. Всі вони сходилися на тому, що без перемоги над Люксембургом звитяга над Сербією втратить свій лоск. А ще практично всі були переконані у тому, що поєдинок проти «герцоґів» буде складнішим, ніж проти команди Крстаїча. Якщо балканці по простоті душевній, а ще через недоумкуватість не могли собі дозволити «припаркувати» автобуса у власному карному майданчику, то люксембуржці повз таку перспективу не пройдуть. Їм-то соромитися нічого. А проти таких колективів, що звикли передовсім руйнувати чужу гру, у нашої команди завше виникали проблеми.

Частково ці труднощі мала вирішити підвищена мотивація на гру. А те, що вона буде саме такою, сумніватися не доводилося. Передовсім тому, що Люксембург добряче потоптався на нашому мозолі – «справі Мораєша». Наш суперник вирішив йти до кінця, доводячи неправильність натуралізації нашою футбольною асоціацією нападника «Шахтаря». «Ми битимемося й за Мораєша» - так сказав перед грою форвард нашої команди Яремчук.

Втомлена Україна

Якщо в бойовитості українських хлопців сумніватися не доводилося, то спрогнозувати стартовий склад команди перед грою з «карликами» було достоту складно. За логікою, тренерський штаб мав би провести ротацію. Хоча б мінімальну. Хоча б на кількох позиціях. Передовсім – воротарській: навіщо тоді було висмикувати Луніна з табору молодіжної збірної, яка зараз виступає на чемпіонаті світу в Польщі?
Ротації Шевченко не провів. Проти Люксембургу вийшов той же склад, який три дні тому розмазав по газоні «Арени Львів» сербів. Критикувати за такий крок нашого тренера навряд чи варто, тим більше, що й цього разу вдалося досягти перемоги. Проте одне-єдине питання таки хочеться повторити: навіщо було викликати в екстреному порядку Луніна, якщо хлопцеві не дали зіграти й хвилини?

Що впало в око у цій грі найперше? Господарі зробили основний акцент на використання стандартних ситуацій. Мабуть, правильне рішення, адже надто багато фізичних і особливо емоційних сил було покладено на шальки терезів у грі проти Сербії. Хлопці виявилися вичавленими. Особливо це стосується наших креативників – Циганкова, Малиновського, Яремчука, Зінченка. Ніби й біжать, ніби й намагаються створити щось, проте без вигадки, без злості, без надриву.

Логіка Шевченка

Добре, що вдалося швидко повести в рахунку. Вочевидь, завдання було саме таким. Далі намагалися розвинути успіх. Коли з’ясувалося, що не вдається, свідомо віддали ініціативу й почали грати на утримання. Почали грати на контратаках. Ходіння на нервах, словом. Не наша то чеснота. Бо навіть у грі проти не дуже майстерного суперника збірна України могла вихопити «по повній». А якби суддя зарахував у першому таймі гол гостей (відмінив через сумнівний офсайд), то, вочевидь, і вихопили б. Бо чим далі «вглиб» матчу, тим очевиднішою ставала наша домінанта – втома.

Чому Шевченко так пізно почав робити заміни? Сказати складно. З боку видається, що Шапаренко, Швед, Марлос чи Безус каші би не зіпсували. Проте ми не знаємо кондицій цих виконавців. Та й навряд чи Шевченко захотів собі зробити гірше.

Як би там не було, добре те, що добре закінчується. Збірна України зуміла довести поєдинок проти Люксембургу до логічного завершення – перемоги. А будь-яка перемога – що 5:0, що 1:0 – то лише три бали в скарбничку. Точніше, аж три бали. І таких балів після чотирьох турів у нашої команди назбиралося цілих десять. Збірна України одноосібно очолює турнірну таблицю в групі, маючи реальні шанси на вихід на Євро. Так що судити переможців і недоречно, і некрасиво. Та й, фактично, немає за що. Усе, що від них залежало, вони зробили. Як буде далі – побачимо. А зараз є бодай невеликі підстави бути щасливими.

Олександр Васильєв, для «Главкома»