Міграційний шантаж. Ціна умиротворення Путіна

Ситуація на польсько-білоруському кордоні починає вирівнюватися. Табір мігрантів поблизу пункту пропуску Брузги–Кузня спустів. Попри те, що тисячі мігрантів досі сподіваються все ж потрапити на територію Польщі, білоруська влада перемістила їх до логістичного центру у Гродненській області. Аналітики у всьому світі кажуть, що це – тактичний програш тандему Лукашенко–Путін. Однак, чи не захоче Москва одразу відігратися на чомусь іншому, повністю переключивши увагу з Білорусі?

Як відомо, раніше ЄС звинуватив режим Лукашенка у гібридній атаці, мета якої – зняття санкцій та визнання легітимності білоруських виборів. Ситуація створює додаткові ризики й для України, особливо в умовах, коли Росія продовжує нарощувати свою присутність на наших східних кордонах. Про сценарії дестабілізації в регіоні – у матеріалі «Главкома».

З чого все починалось

Тисячі людей – мігрантів з Іраку, Сирії та Північної Африки – стали заручниками кризи, зрежисованої режимом Білорусі. Взяття заручників та гуманітарна криза в останні роки знову стали звичними методами Лукашенка в політиці. І цього разу з території Білорусі в напрямку ЄС ринули тисячі мігрантів, що зовні стало схоже на кризу 2015 року. Білоруська влада, не без підтримки Росії, яка підспівує про «подвійні стандарти» Заходу, організувала справжню контрабанду людьми задля своїх авторитарних амбіцій.

У Білорусь мігранти потрапляють за туристичними візами, і вже після прильоту місцеві силовики направляють їх до кордону з ЄС. Декілька провокацій було влаштовано й на білорусько-литовському кордоні. За різними даними, на кордоні з Польщею перебувало від двох до п'яти тисяч людей, які намагаються прорватися на польську територію. Біля пропуску «Кузня» мігранти розмістили наметовий табір, звідки й здійснюють набіги на кордон. Польські чиновники стверджують, що у цьому їм допомагають білоруські силовики й останнім часом вони цього навіть не приховують. Усе це жалісливо висвітлюється у репортажах російських ЗМІ, які, зітхаючи, пророкують військове загострення.

По той бік кордону – польська армія, прикордонна служба та поліція загальною чисельністю близько 14 тисяч особового складу. За даними польської влади, лише за останні дні було здійснено декілька спроб прориву кордону та близько 100 нелегалів було затримано на території Польщі. При цьому Мінськ та Москва звинувачують польську сторону в ескалації. Після однієї зі спроб мігрантів прорвати кордон, польські прикордонники були змушені застосувати сльозогінний газ та світло-шумові гранати.

У відповідь слідчий комітет Білорусі порушив кримінальну справу проти співробітників польської прикордонної служби, звинувачуючи їх у злочинах проти безпеки людства, загрожуючи санкцією у вигляді страти. Водночас Лукашенко продовжує розводити руками, стверджуючи, що всі мігранти прибули на територію Білорусі законно. Росія робить те саме – дистанціюється від Мінська, мовляв, це справи Польщі й Білорусі.

«Росія відповідає, що вона ні до чого. Про Донбас вона так само говорила, і ми це розуміємо. Це як у випадку з Україною, коли Росія хоче, щоб ви розмовляли напряму з різними «захарченками», «плотницькими» та «пушиліними». Аналогічно й з Білоруссю. Путін з Лавровим кажуть, що вони стежать за ситуацією, але це справа Білорусі та Польщі. Абсолютно очевидно, що Росія великою мірою контролює силові структури Білорусі й має сильний вплив на Лукашенка. Принаймні сам він не наважився б піти на такий крок. І, принаймні, Росія підтримує Лукашенка в цьому конфлікті та виступає гарантом його режиму. Тому Росія є співвідповідальною у цій кризі», – зазначив у коментарі «Главкому» Лукаш Адамський, польський історик, експерт з питань зовнішньої політики.

Ціна умиротворення

Ізоляція, в якій опинилася Білорусь, з 2020 року лише посилюється, а санкції множаться. Після торішніх масових протестів проти фальсифікації результатів президентських виборів, у ході яких Лукашенко приписав перемогу собі, Захід так і не визнав його легітимним президентом. Таким чином, Лукашенко залишився сам-на-сам із Кремлем. Якщо на початку він просто упивався «перемогою», то після закручування санкційних гайок у режиму почало зносити дах.

«У Польщі всі вважають, що це не гуманітарна криза, а шантаж і елемент гібридної війни проти Польщі, ЄС та НАТО з боку Лукашенка і Путіна, який за ним стоїть. Бо без допомоги Путіна Лукашенко взагалі був би скинутий ще минулого року. Ця криза сильно відрізняється від того, що Європа пережила у 2015 році, – тоді дійсно була міграційна криза. Зараз це була спеціально зрежисована акція Мінська», – каже Лукаш Адамський.

Перші заяви про мігрантів пролунали ще влітку, ситуація з викраденням журналіста Романа Протасевича посилила прірву між Білоруссю та цивілізованим світом. І от Лукашенко почав втілювати в життя погрози про потоки нелегалів, від яких, за його твердженнями, він весь цей час захищав «невдячний» Захід.

Із загостренням ситуації в Польщі оголосили надзвичайний стан та посилили воєнізований склад на кордоні. А вже згодом президент Польщі Анджей Дуда звернувся за підтримкою до НАТО. Однак єдиного бачення щодо розвʼязання кризи в ЄС немає. Зокрема, канцлерка Німеччини Ангела Меркель переговорила із президентом РФ Володимиром Путіним та провела дві телефонні розмови безпосередньо з Лукашенком, роблячи цим самим з нього знову «рукоподаваного» візаві. І, судячи з опублікованого пресрелізу адміністрації Лукашенка, ця затія вдалася: «Домовилися Президент Білорусі та виконувачка обов'язків Німеччини про те, що проблема в цілому виноситься на рівень Білорусі та ЄС... У цьому ж контексті вирішуватиметься побажання біженців потрапити до Німеччини», – розповіли у пресслужбі.

У Мінську й Москві на це й розраховували. Бо головною метою цього спектаклю і було повернення Олександра Григоровича «в люди». В офісі Меркель своєю чергою пояснили, що в розмові з Путіним вона «підкреслила той факт, що використання мігрантів білоруським режимом проти Європейського Союзу є негуманним і абсолютно неприйнятним». А от Лукашенко відразу окреслив, чого він хоче: зняття санкцій та визнання свого президентства. Принаймні так заявила міністр закордонних справ Естонії Єва-Марія Ліймець, якій це стало відомо після першої телефонної розмови Меркель та Лукашенка: «Він хоче, щоб санкції зупинили, щоб його визнали президентом країни», – сказала Ліймець.

«Низка країн заохотили Путіна перевірити західну вісь оборони: по-перше, це зустріч з Байденом у квітні, по-друге, прийняття американською адміністрацією закінчення «Північного потоку – 2», бажання діалогу з Росією. І навіть зараз бачимо, що поки Лукашенко влаштовує бійню на кордоні, Меркель поза спинами поляків дзвонить Лукашенку й розмовляє з ним. Якщо деякі західні країни, в першу чергу – Німеччина, будуть реагувати на такі дії посиленням діалогу – тоді вони зажадають ще вищу ціну за своє заспокоєння… Вони (Лукашенко та Путін – ред.) сподіваються, що Польща буде змаргіналізована, і їм з Меркель вдасться укласти якусь угоду», – вважає Лукаш Адамський.

Димова завіса перед вторгненням в Україну?

Загострення на польсько-білоруському кордоні, при усіх, описаних вище, синтетичних чинниках – це криза неабиякого масштабу. Разом з тим, варто розглядати ці події у тісному звʼязку з іншими процесами, які відбуваються у регіоні.

По-перше, це нещодавні перемовини Путіна і Лукашенка щодо подальшої програми зближення в рамках «Союзного государства». Саме тому Кремлю конче необхідно, бодай частково, щоб Лукашенко відновив свій дипломатичний капітал. І от коли західний світ критикували за санкції проти Лукашенка у 2020 році, мовляв, це тільки підштовхнуло Мінськ в обійми Кремля, то тепер – прямі перемовини з нелегітимним Лукашенком. Це і стане врешті тим пазлом, якого не вистачало для «Союзного государства».

По-друге, досягнення символічного миру у цій ситуації саме через Німеччину – найприйнятніший варіант на тлі запуску «Північного потоку – 2». Причому не виключено, що й Німеччина вбачає для себе в цьому певну вигоду. Щодо енергетичного питання в Європі ніколи не було консенсусу, навіть більше – «Північний потік – 2» довгий час залишався причиною напружених стосунків і з ЄС. І навіть якщо Меркель вдалося переконати нову американську адміністрацію в суто комерційній природі цього проєкту (хоча ще труба не запрацювала, а ми вже на Республіці Молдові побачили всю красу цієї комерції), то реноме пані канцлерки залишається підмоченим. Виступити гуманітарним месією в такій ситуації для Меркель виглядає гарною нагодою стильно попрощатися перед виходом на пенсію.

По-третє, впродовж останніх тижнів спостерігається потужна концентрація військової присутності РФ вздовж українських східних кордонів та в Криму. І криза мігрантів може виявитися лише димовою завісою перед черговою провокацією РФ на кордоні з Україною.

«Для України є великі ризики, які можна розділити на дві групи. По-перше, якщо мігрантам не вдасться перейти через Польщу та Литву, білоруські прикордонники почнуть їх вивозити й виштовхувати на територію України. Там вони спробують перейти через гори в Словаччину або знову ж таки – в Польщу. По-друге, є підозра, що ситуація на кордоні з Польщею – це взагалі відволікання уваги, а головна криза має вибухнути на Сході України. Це не можна відкидати, оскільки ми маємо інформацію від різних урядів про накопичення сил на кордоні з Україною. Це великий гібридний «театр» Росії проти «колективного Заходу», – робить висновок польський експерт Лукаш Адамський.

Тому, попри безсумнівний вплив внутрішніх протиріч на Заході, джерелом основних загроз для України залишається ситуація на Сході.

Маріанна Присяжнюк, для «Главком»