Нерівноцінно, дорого, відчайдушно. Як різні країни звільняють своїх громадян з полону

У російських ЗМІ з’явилась інформація про те, що довгоочікуваний обмін ув’язненими між Україною та РФ може розпочатися завтра, 7 вересня. Деталі обміну тримають у суворій таємниці. Наразі достеменно відомо лише про домовленості за формулою «33/33». Також відомо, що нібито у списках на обмін має бути журналіст Кирило Вишинський (його судять за державну зраду), однак сам Кирило начебто відмовлявся від обміну. Разом із тим, суд змінив запобіжний захід журналісту на особисте зобов’язання, і низка ЗМІ та експертів оцінюють такий крок як передумову для обміну.

Крім того, вчора Київський апеляційний суд під особисте зобов'язання випустив з-під варти колишнього бойовика терористичної організації «ДНР» Володимира Цемаха, який є фігурантом справи про авіакатастрофу рейсу MH17, унаслідок якої загинули всі пасажири та екіпаж - загалом 298 осіб. Такий крок викликав неоднозначну реакцію і у українського суспільства, і у влади Нідерландів. Водночас Цемаха також нібито відпустили заради повернення на батьківщину 33-х бранців Кремля.

«Главком» дізнавався, яку ціну готові платити інші держави заради визволення з неволі своїх громадян.

Ізраїль: і мертвих, і живих

Для Ізраїлю звільнення з полону своїх громадян є надзвичайно важливим. Заради життя і свободи одного ізраїльтянина керівництво країни ладне піти на дуже значні поступки ворогам. Показовим щодо готовності Ізраїлю піти майже на всі умови противника заради порятунку свого одного-єдиного громадянина став обмін у 2011 році капрала Гілада Шаліта. Тоді за нього ХАМАС (визнаний терористичною організацією у низці країн) отримав понад тисячу палестинців, з яких майже половина засуджена ізраїльським судом за вбивство близько 600 громадян Ізраїлю.

Між викраденням Шаліта бойовиками ХАМАСу і його звільненням минуло аж 5 років. Весь цей час керівництво Ізраїлю намагалося домовитися із терористами про прийнятні умови обміну. ХАМАС вимагав звільнення кількох тисяч ув'язнених- палестинців, а також всіх палестинських жінок і підлітків, які відбувають тюремне покарання в Ізраїлі. Керівництво Ізраїлю одразу було готово відпустити палестинських ув'язнених в обмін на Шаліта, окрім лідерів  ХАМАСу.

До перемови між країнами долучились Німеччина та Франція – Шаліт мав друге громадянство, французьке. У підсумку, домовитися вдалося за допомогою посередника – офіцера Федеральної розвідслужби Німеччини. Періодично за поступки з боку Ізраїлю ХАМАС надавав докази того, що Шаліт живий і навіть майже здоровий. Приміром, в обмін на відео тривалістю в дві з половиною хвилини, на якому Шаліт тримав у руках свіжу газету, розповідав про свій стан, згадував щасливі родинні моменти та просив його витягти з полону, Ізраїль звільнив зі своїх тюрем близько 20-ти палестинських жінок.

Угода щодо обміну Шаліта – не єдиний нерівноцінний обмін, на який погоджувалося керівництво Ізраїлю заради порятунку своїх громадян. У 1983-у Ізраїль обміняв 4830 ув'язнених палестинців на шістьох своїх солдатів.

Через два роки ізраїльський уряд, який на той момент очолював Шимон Перес, уклав з «Народним фронтом звільнення Палестини «угоди Джібріля». Тоді за трьох своїх солдатів, які потрапили у полон у Лівані, Ізраїль звільнив 1150 палестинських ув’язнених, серед яких були Джібріль Раджуб - один з лідерів ФАТХ, а також шейх Ахмед Ясин, який згодом очолив ХАМАС.

Примітно, що Ізраїль бореться не лише за звільнення своїх живих громадян, а навіть за мертвих. У 2004 році за викраденого «Хезболлою» колишнього полковника військової розвідки Ельханана Танненбаума, а також за тіла трьох солдатів, яких викрали викрадених чотирма роками раніше,  Ізраїль звільнив 436 ув'язнених палестинців.

Сполучені Штати: готовність до ескалації

Яскравим прикладом того, як далеко може зайти американська влада у намаганні звільнити свого громадянина з іншої країни, яка утримує його у в’язниці, свідчить «справа пастора Брансона». У 90-ті роки пастор переїхав до Туреччини в рамках місії The Associate Reformed Presbyterian Church - консервативної євангелічної спільноти. Разом із дружиною Нарін та трьома дітьми він проживав в Ізмірі, де очолював євангелічну церкву Воскресіння з паствою в кілька десятків людей, він також надавав допомогу біженцям з Сирії.

Після невдалої спроби державного перевороту у Туреччині в 2016-у президент країни Реджеп Ердоган звинуватив у підготовці заколоту одного з найвідоміших ісламських проповідників у світі Фетхуллаха Гюлена та почав арештовувати усіх, кого правоохоронці підозрювали у зв’язках із рухом Гюлена. Серед таких підозрюваних опинилися і пастор Брансон з дружиною. Нарін відпустили через два тижні після арешту, а от Брансону  довелося мучитися у неволі аж два роки – його звинувачували у військовому шпигунстві.

Арешт пастора викликав величезне обурення у президента США Дональда Трампа, який одразу почав вимагати відпустити американця. Туреччина в обмін на пастора зажадала від США видачі Гюлена, який мешкає у Сполучених Штатах з 1999 року. Американська сторона відмовила Туреччині – через відсутність доказів причетності проповідника до заколоту. Сам імам тоді засудив путч та відкинув звинувачення в причетності до його організації.

Утримання Брансона спрацювало як каталізатор погіршення відносин між США та Туреччиною, які, незважаючи на свіпрацю у НАТО, і раніше мали серйозні розбіжності: щодо Сирії, іранської ядерної програми та закупівлі Анкарою російської зброї. Арешт пастора із Північної Кароліни став останньою краплею – керівники країн розсварилися. Туреччина зробила крок назустріч – ізмірський суд відпустив пастора під домашній арешт, однак Трампу цього було замало. 1 серпня 2018-го Мінфін США запровадив санкції проти міністра внутрішніх справ Туреччини Сулеймана Сойлу та міністра юстиції Абдулхаміта Гюля, яких американський уряд вважає причетними до утримання Брансона, й заморозив їх активи. На цьому Трамп не зупинився і згодом вдвічі збільшив мита на поставки турецької сталі та алюмінію. Це посилило обвал національної валюти, яка після введення персональних санкцій вже впала на 40%, а також серйозно погіршило прогнози по інфляції.

Ердоган у відповідь пообурювався, що, мовляв, одностороння політика США змусить Туреччину шукати нових друзів, закликав населення продавати золото і долари, пригрозив бойкотом електронної продукції з США, однак у жовтні 2018-го турецька влада все ж відпустила пастора.

Іронія полягає у тому, що пастор-американець, заради якого президент зважився на ескалацію конфлікту зі своїм партнером по НАТО, в лютому цього року… отримав угорське громадянство.

Південна Корея: виведення військ і десятки мільйонів доларів

В липні 2007 року групу громадян Південної Кореї, до складу якої входили 16 жінок і семеро чоловіків, перебували в Афганістані в рамках місії під егідою пресвітеріанської церкви. Під час поїздки з Кандагара до Кабула на автобусі у них на шляху виникли двоє чоловіків з «Талібану», які стріляли у повітря та вимагали від водія зупинитися. Після зупинки бойовики захопили корейців у полон. Протягом наступного місяця їх тримали в підвалах сільських будинків.

Бойовики вимагали від Південної Кореї виведення своїх солдат з Афганістану. Корея ж відмовилась виконувати цю вимогу і закликала талібів відпустити 16 жінок в обмін на таку саму кількість жінок, які підтримували «Талібан», за що перебували у корейських тюрмах.

Афганці не сперечалися, а показово стратили двох корейців  і повторили свої вимоги. Звільнення заручників вдалося досягти після обіцянки з боку Кореї вивести своїх 200 солдатів з Афганістану до кінця 2007 року. Ба більше, за неофіційною інформацією, таліби отримали від Кореї $20 млн в обмін на безпеку місіонерів до моменту їхнього повернення на батьківщину. Щоправда, в уряді Кореї цю інформацію коментувати відмовилися.

Наталія Сокирчук, «Главком»