Як повалити Путіна? Що говорить наука

Упродовж перших семи місяців російської «військової спеціальної операції» в Україні президент Володимир Путін намагався тримати конфлікт якомога далі від повсякденного життя пересічних росіян. Останні опитування показали, що інтерес росіян до війни все більше падає. Але схоже на те, що все змінилося після заяви Путіна 21 вересня про залучення 300 тис. резервістів для поповнити втрат в Україні.

Громадська реакція на цю заяву – політичне рішення, якого Путін довго уникав – була миттєвою. Антивоєнні демонстранти вийшли на вулиці по всій Росії, а платформи соціальних мереж демонстрували сцени з чоловіками призовного віку, які заполонили аеропорти, вокзали та пункти пропуску з метою уникнення відправки на фронт. Путін зіткнувся і з критикою підконтрольних державі російських мас-медіа, які почали припускати, що битва в Україні йде вже не так добре, як заявляли з самого початку. «Політичні яструби» почали наполягати на додаткових зусиллях, аби зламати ситуацію на фронті.

Погляньмо, що говорять дослідження про те, як помирають автократії, а також про те, що відбувається в Росії. Це дозволить зрозуміти перспективи повалення Путіна. Війна підірвала міф про його компетентність, який лежав в основі підтримки російського президента впродовж двох десятиліть.

Україна випробовує віру росіян у Путіна

Легітимність Путіна ґрунтується на міфі про те, що він компетентний абсолютно у всьому. Урядовий контроль над засобами масової інформації, включно з соціальними мережами, ґарантує, що Путіна уявляють здатним керувати російським державним кораблем. Він представлений як захисник російської нації від агресивного і злого Заходу. А опитування громадської думки лише підтверджували таке уявлення. Вплив жодного іншого політичного діяча у Росії, що перебуває на волі чи у в’язниці, навіть не наближається до 83% рейтингу підпримки Путіна станом на минулий місяць.

Персоналістські автократії, зосереджені на одному лідерові, мають як сильні, так і слабкі сторони. Путін досі вельми успішно приборкував будь-які виклики своєму лідерству. Але російські політичні інституції були спустошені до такого драматичного ступеня, що не здатні стримати його у прийнятті рішень. Російський парламент теоретично міг би впливати на політику Путіна, але не гальмує його рішення.

Це підкреслює й одне з вразливих місць Путіна: відсутність інституціоналізації означає, що персоналістські автократії не налаштовані на успішне проведення політики. Частково ця динаміка допомагає пояснити невдалі військові дії Росії в Україні. Корупція та дисфункція, які впливають на решту російської бюрократії, вразили й військових.

Схоже на те, що путінська Росія після дорогої та масштабної військової модернізації, проведеної упродовж останнього десятиліття, має вражаючі технічні можливості та зброю. Однак спроможність ефективно використовувати це озброєння заважає корупція, а також погана організація й виконання політичних рішень. Погані результати російської армії в Україні та особливо її втрати під час нещодавнього контрнаступу ставлять під загрозу міф про компетентність, який допоміг Путіну втриматися на посаді так довго.

Три шляхи від путінізму

Як помирають автократії? Є три основні шляхи:

1) демократичний перехід – автократа вигнано, а демократично обрані лідерів отримують повну перемогу на вимогу народу;

2) увічнення режиму – автократа скидають еліти, які його оточують (або ж він помирає на посаді) й одна з них замінює його;

3) виникає нова форма автократії — автократ і його найближче оточення замінюються новою групою автократичних еліт.

Рідко можна побачити, як сучасні автократії йдуть першим шляхом і створюють ліберальну демократію шляхом соціальної революції. До прикладу, Барбара Геддес (американська політологиня, один з головних важливих теоретиків авторитаризму, професор Каліфорнійського університету – «Главком») показує, що після Другої світової війни менше 25% автократичних «поломок» призвели до демократичних переходів, а 75% призвели до увічнення автократії вже при новому лідері (згадайте Ніколаса Мадуро у Венесуелі після смерті Уго Чавеса в 2013 році). В інших випадках відбувається заміна однієї форми автократії іншою (Іран після падіння шаха в 1979 році та піднесення Ісламської Республіки).

Шило на мило?

Попри раптове зростання протестів проти війни, народне повстання найближчим часом навряд чи покінчить із самодержавством у Росії. Увічнена автократія, а це, по суті, путінізм без Путіна на чолі, може стати більш репресивною всередині країни та ще агресивнішою щодо війни в Україні.

Однією з явних можливостей є те, що якщо Путін помре на посаді, за чутками, у нього рак чи хвороба Паркінсона, то в такому разі група еліт, які вважаються найближчими до нього, правитиме як хунта. Йдеться про голову Радбезу Росії Миколу Патрушева, главу російської зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна й голову Федеральної служби безпеки Олександра Бортнікова, які лише продовжать суть політики Путіна.

Однак проблема полягає в тому, що жоден із цієї трійки, здається, не зможе правити так, як це робить Путін, і не матиме такого авторитету. Таким чином, хоча вони нібито й будуть справжньою владою і перебуватимуть «на престолі», однак все ж покладатимуться на більш дружнього до нації такого собі «фронтмена» – когось на зразок мера Москви Сергія Собяніна. Однак автократичний режим, по суті, продовжуватиме існувати, не вносячи жодних змін у політику часів Путіна, включно з війною в Україні.

Порівняльні дослідження про кінець автократії також говорять нам, що іншою, найбільш вірогідною можливістю для Росії після Путіна, є просто інша, можливо, більш м’яка форма автократії на чолі з іншою групою еліт. Це мала б бути якась група, не заплямована невдачами Путіна в Україні. Вона може складатися з незадоволених олігархів, можливо, більше зацікавлених у припиненні війни шляхом домовленостей, щоб отримати доступ до власності та активів, які вони придбали упродовж останніх двох десятиліть і які зараз перебувають під санкціями. Але зовсім мало причин думати, що така група буде схильна до відмови від привілеїв, якими вони користувалися під час автократії Путіна на користь більш справедливої ​​ліберальної демократії. Найкращим наслідком за цим сценарієм була б менш репресивна форма автократії та, можливо, швидше врегулювання українського конфлікту.

Таким чином, дослідження показує, що шанси три до одного на користь того, що російську персоналістську автократію буде просто замінено іншою автократією – лише без Путіна. Попри останній сплеск соціальних протестів проти мобілізації резервістів для ведення війни в Україні, таке припущення є найбільш імовірним сценарієм.

Джерело: washingtonpost.com

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation