Місія мадам Шошоаки. Що Путін готує Молдові

Сумнозвісна румунська сенаторка Діана Шошоака, яка нещодавно запропонувала напасти на Україну й анексувати «історичні румунські землі», відзначилася черговою скандальною ініціативою. Шошоака запропонувала румунському парламенту у терміновому порядку розглянути ініціативу об’єднання Молдови і Румунії.

Ідея «Унірі» (Unirea), цього самого злиття двох країн, з одного боку, є досить популярною по обидві сторони Прута. Однак водночас вона залишається ключовим пропагандистським мотивом для залякування населення таких проросійських територій Молдови, як Придністров’я та Гагаузія. Там місцева політика вибудовується саме на ґрунті демонізації Румунії. У нинішніх умовах така ідея, та ще й озвучена устами одіозної румунської політикині, – чергова пропагандистська спецоперація Кремля.

Про так як вона розгортається і які наслідки може мати  – у матеріалі «Главкома».

Молдовські «Мата Харі»

Республіка Молдова входить у складний передвиборчий період, який розпочинається з виборів башкана Гагаузії, 30 квітня. Далі, вже цієї осені, пройдуть місцеві вибори по всій республіці, і в наступні роки, послідовно, – парламентська та президентська кампанія. Те, що такі молоді демократії перехідного періоду, як Молдова, надто чутливі до зовнішніх впливів – пояснювати не варто. А от те, як Росія намагається взяти у свою орбіту всі можливі сфери внутрішньої політики – цікаво і корисно вивчати на прикладі сусідів, бо «методичка» – та сама, а от місцеві особливості – різні.

У нинішніх умовах ефективна пропаганда регіонального рівня (від інформаційних кампаній до замовних мітингів і різних заходів впливу) походить, принаймні, такий вигляд це має, від двох жінок-політиків: вже згаданої румунської сенаторки Діани Шошоаки і однієї з лідерів проросійської партії «Шор» у Молдові Марини Таубер.

Українська аудиторія у переважній більшості дізналася про румунку Шошоаку після її нещодавньої ініціативи анексувати в України «історичні румунські території». На цю заяву невідкладно послідувала реакція МЗС України, в якій анонсувалися санкції проти румунської сенаторки.

Марина Таубер українському читачу більш відома, зокрема через антиурядові мітинги в Молдові, які, як стверджує західна розвідка, є спецоперацією російських спецслужб. Депутат молдовського парламенту Марина Таубер фактично є лідером проросійської партії «Шор» у Молдові, оскільки її лідер – Ілан Шор – переховується в Ізраїлі. Його звинувачують у корупції. Тому Таубер заправляє усіма партійними справами «на місці», зокрема – й протестами.

Втім, як повідомляють румунські ЗМІ, пані Шошоака з високою ймовірністю також відпрацьовує наразі російську «методичку». Достеменно можна говорити, принаймні, про тісну дружбу Шошоаки із послом Росії в Румунії Валерієм Кузьміним, що вже є красномовним фактом. Наприклад, Шошоака була однією із гостей на прийомі в російському посольстві до дня російського дипломата, де водночас проходила виставка, присвячена так званій «спеціальній воєнній операції» в Україні, тобто воєнним злочинам російських окупантів в Україні. Росіяни ними пишаються і запрошують розділити цю «гордість» своїх агентів впливу на кшталт пані Шошоаки.

З Мариною Таубер все простіше, її задача – мобілізувати антиурядові настрої й змістити акценти громадської думки із зовнішніх безпекових загроз, що йдуть від Росії, на соціальні теми, звинуватити владу Маї Санду у загостренні економічної кризи. Зробити так, щоб громадяни, тобто виборці повірили, що внутрішня політика важливіша навіть тоді, коли й до них, час від часу, залітають ракети. Бо Республіка Молдова, звісно не в таких обсягах, як Україна, але й собі відчула наслідки перебоїв електропостачання внаслідок російських обстрілів, а в прикордонних з Україною регіонах кілька разів потрапляли уламки ракет.

Здавалося б ці дві особи Таубер та Шошоака у різних державах і навіть не взаємодіють одна з одною, проте простір, час, методи,  а також політичні обставини, в яких все відбувається, дозволяють припустити, що дії обох дам є таки злагодженими і синхронними.

Гагаузія – нове Придністров’я?

У ході передвиборчих перегонів в Гагаузії одним із способів залякування, якими користуються проросійські сили (а таких у регіоні більшість), є фактор Румунії. Простими словами гагаузам наполегливо повторюють: «Румунія поглине Молдову». Варто відзначити, що така сама риторика спостерігається з боку окупаційних адміністрації і на території невизнаного Придністров’я.

Щоб приблизно собі уявити рівень сепаратистської загрози у цьому регіоні варто згадати про такий собі референдум, який пройшов в Гагаузії за підтримки Росії, перед окупацією Криму. Під час цього референдуму начебто понад 98% жителів Гагаузії висловилися за майбутнє з Росією та право відокремитися від Молдови, якщо вона втратить державність. Насправді ж, мова йде саме про зближення Кишинева з ЄС, а в молдовських реаліях – зближення передусім з Румунією. Саме тому демонізація Румунії у Молдові є питанням виживання російського впливу, за рахунок якого отримують російську підтримку такі персонажі, зокрема, як Таубер (не кажучи вже про експрезидента Молдови Ігоря Додона, його партію й десятки інших експертів та політиків). Тобто на Республіці Молдова Росія відпрацювала не лише військовий елемент окупації (Приндністров’я), енергетичного шантажу, а й стратегію захоплення території через проведення фейкового референдуму. Адже потім, провівши роботу над помилками, цю схему Росія реалізувала на практиці в українському Криму.

Тож, нещодавно Діана Шошоака, з того боку кордону вирішила додати справі більшої предметності і пішла ва-банк. Одіозна політикиня, яка дружить з російським послом, взяла і внесла до румунського парламенту законопроєкт про об’єднання… Молдови й Румунії. Перед цим, в переліку «історичних румунських земель», які сенаторка пропонувала анексувати в України, вже чомусь фігурувало молдовське місто Кагул, на Півдні Республіки Молдова.

Одночасно без діла не сидить і Марина Таубер по молдовський бік кордону. Головна «шорівка» Молдови доповіла, що президентка Майя Санду разом із прем’єр-міністром Доріном Речаном готують провокацію у якій, увага – «тонкий» натяк, замішана Румунія. Тобто молдовська політикиня Таубер підсвічує задум своєї румунської «колеги» Діани Шошоаки.

«За даними міжнародних спецслужб, отриманими з кількох джерел. Є перевірена інформація, що наша влада, Майя Санду та Дорін Речан, готує військову провокацію на кордоні з Придністров'ям. Цю військову провокацію заплановано на 17 квітня. (…) Минулого тижня наша влада (…) відправила до Румунії 10 тисяч комплектів форми Національної поліції та 10 тисяч комплектів форми молдавської армії. Мета цієї акції – участь міжнародного контингенту у військових діях на території Молдови», – повідомила Марина Таубер на брифінгу, 24 березня.

Чому Гагаузія, а не Придністров’я?

Сепаратистські настрої у Гагаузії та Придністров’ї були проявом російської агресії проти Молдови у дев’яностих і фактично досі ним залишаються. Якщо війна в Придністров’ї закінчилася самопроголошенням так званої Придністровської молдовської республіки, то конфлікт в Гагаузії вдалося загасити через компромісне рішення надати регіону статус автономії. І тут варто пам’ятати, що ще в ті часи придністровські сепаратисти доклалися й до роздмухування конфлікту в Гагаузії, розраховуючи на створення «братньої республіки». Тому мотиви в основі цих процесів були ідентичні, як і спорідненими були ті сили, які цю тему роздмухували і підтримували. Цей розклад не змінилося й до сьогодні. За одним лише винятком – статус автономії легалізує сепаратистські настрої в Гагаузії й змушує з цим рахуватися центральну владу, в той час, як Придністров’я понад 30 років залишається поза законом.

Таким чином через те, що антиурядові мітинги під проводом Таубер хоч і численні, але не знаходять підтримки виборців у столиці, проросійські сили беруть курс на розхитування півдня Молдови. І цьому можуть посприяти ряд факторів:

1. Вибори башкана Гагаузії, які створюють напружену ситуація в регіоні та в країні.
2. Гіпотетична можливість залучити до провокації в Гагаузії ресурси з невизнаного Придністров’я, як це і було в дев’яностих роках: підвіз виборців, «тітушок» для провокацій та масовки і навіть зброї з російських складів.
3.  Враховуючи апетити Шошоаки, які простяглися і на місто Кагул, поблизу Гагаузії, доречно згадати обіцянки проросійського президента Додона відремонтувати місцевий аеродром. Цілком можливо, що російські окупанти розраховують на можливість зайти на південь країни саме з цього напрямку.
4. Кампанія з демонізації Румунії, як в Україні, так і Молдові, й найперше – у молдовських сепаратистських регіонах має стати емоційним тригером для потенційних безладів та провокацій у Гагаузії та Придністров’ї на тлі виборів.

Розхитування Півдня Молдови ще й з залученням придністровських інформаційних та «адміністративних» ресурсів є формулою дестабілізації, яку Росія провернула ще в 1994 році й намагалася повторно реалізувати у 2015 році проти України, задіявши вищезгадані сепаратистські території для розхитування Півдня України. Саме за участі сепаратистів із цих регіонів Молдови, Росія намагалася створити так звану Бесарабську народну раду.

«Рада була заснована як представницький орган з метою захисту інтересів національних громад Бессарабії. На засіданні були присутні представники семи ключових бессарабських громад (болгарська, гагаузька, російська, українська, циганська, молдавська, польська). Загалом у заході взяли участь близько 100 делегатів. Серед них депутати місцевих рад Одеської області, громадські діячі та журналісти. Як іноземні гості в засіданні брали участь лідер молодіжного крила партії «Атака» Святослав Пройнов (Болгарія), лідер партії «Патріоти Молдови» Михайло Гарбуз, ексдепутат парламенту Республіки Молдова Григорій Петренко та ін. У своєму вітальному слові лідер Народної ради, голова Спілки придністровців України Дмитро Затуліветер зазначив: «Свою місію ми вбачаємо в тому, щоб Бессарабія отримала статус національно-культурної автономії. Наші народи мають бути гідно представлені в політичному та економічному житті України, наші громади повинні впливати на рішення, які стосуються нашого краю», – згадується на одеському сайті «Думская».

Ці «бесарабці», серед який були і громадяни Молдови, за сценарієм «гагаузького референдуму» заявили, що в разі вступу України до НАТО вони залишають за собою «право на самовизначення Бессарабії».

Натяки на «Бессарабію» звучали від агентів Кремля у Молдові й після повномасштабного вторгнення, проте цей дискурс російська пропаганда не розвила через очевидні успіхи ЗСУ на полі бою. Наприклад, подібні пости в соціальних мережах робив колишній прем’єр-міністр Республіки Молдова Іон Кіку, якого українські правоохоронні органи незаслужено оминають увагою.

Тому вибори в Гагаузії мають залишатися, в тому числі і справою України. Все це дає підстави очікувати чергової спроби дестабілізувати регіон, який прилягає до українського Півдня.

Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»