Слово і діло, або Що не так з відставкою Ткаченка
Схоже, що нічого не поміняється в парадигмі керування культурою України
«The report of my death was an exaggeration»
(«Чутки про мою смерть були дещо перебільшені»)
Пам'ятаєте цю сакраментальну фразу, яку опублікував у пресі відомий американський письменник Марк Твен, після того, як в народі активно поширилися чутки про його кончину?
Слідом за Марком Твеном, цю фразу міг би у своїх пабліках написати нинішній Міністр культури Олександр Ткаченко. Комітет Верховної Ради не затвердив його відставку – а відтак і слова Президента зависли у повітрі...
Про що може говорити ця ситуація? Багато про про що. По перше, в ОП, як я і зазначав раніше у своїй публікації, розуміють, що компетентної людини рівня Ткаченка на лавці запасних у «Слуг» просто немає. Компетентності навіть не в сенсі широкого розуміння тих гуманітарних проблем, в які все глибше занурюється Україна, а в тому смислі, що Кабмін не може дозволити собі зараз жодних експериментів. Ні в культурній сфері, ні в інформаційній. Бо сьогодні, всупереч давнім уявленням, вони фінансуються далеко не за залишковими принципами – просто, очевидно, відбувається якийсь перерозподіл фінансів на подальших етапах. Але навіщо про це знати небажаним людям? І так уже шум із виділенням коштів на серіали викликав несподівано активний резонанс у масах.
Ще цей швидкий «камбек» вказує на певну неоднозначність оцінки ситуації що склалася у міністерстві, і про наявність як мінімум, трьох позицій у ставленні до проблеми Мінкульту – у Президента, керівника його Офісу і у ВР України.
Але навіть при такій розбіжності позицій впевнено наголошу, що причини цих розбіжностей можуть бути якими завгодно: політичними, економічними, структурними, але ні в якому разі не культурними. Бо, на моє переконання, розуміння культури, як стратегічного комплексу питань, взагалі ніким не береться до уваги.
Отож, чого чекати від цієї ситуації? Що нічого не поміняється в парадигмі керування культурою України. В культурно-інформвційнму просторі і далі пануватиме інформаційно-розважальна доктрина, курс на відволікання уваги народу від складних проблем продовжиться, серіальне «мило» вироблятиметься значно активніше, аніж снаряди і ракети в нашій державі, а «Байрактари» і «Дизель-шоу» і далі будуть визначати культурне обличчя України.
Ніхто не збирається повертатися обличчям до українського народу – до його культурних джерел. А отже, в інформаційному просторі – на усіх радіо і телеплатформах – і далі пануватиме псевдоукраїнська попса, трохи підшаманена і перевзута, відповідно до вимог військового часу.
Велику армію українських митців – артистів, письменників, композиторів, художників, краєзнавців, культурологів, істориків і просто українських громадян з «особливими» культурними потребами просять занадто не збуджуватись і не фантазувати на теми культурного прориву на внутрішньому фронті боротьби за культурне обличчя України, а також за його формування в найближчі роки.
Тож, перефразовуючи фразу Марка Твена, можна сказати так: «Чутки про якісь культурні зміни в країні прошу вважати значно перебільшеними».
- Міністерство слабкості
- Зручний міністр? Чому влада не може звільнити Ткаченка?
- Про міністерство культури. Точніше, що з ним робити
- Новий «Слуга народу». Як влада клонує Ляшка і… Тимошенко
- «У президента іншого виходу не було». Микита Потураєв про відставку міністра культури
- Культура: пацієнт, якого треба рятувати