Це вже «велика війна» чи ще ні?

«Ми не віримо, що буде війна», – Зеленський на брифінгу з президентом Естонії.

Камон, а що зараз іде на Донбасі? Що загострилося з 17 лютого?

Якщо за виступ на Мюнхенській конференції Зеленському аплодували (і заслужено), то за нічний виступ, за поточну риторику після виступу путлера є всі підстави Зеленського критикувати.

Ну, й у Мюнхені то був експортний варіант. Для впливу на західних партнерів та картання їх. А нинішні заколисування звернені до внутрішньої аудиторії. «Миру – мир, войни не нужно – вот дєвіз отряда «Дружба». Зеленський навіть у таких умовах хоче залишатися президентом хороших новин. Хоча новини вже дуже погані.

Визнання Путіним ОРДЛО й офіційного введення військ РФ на Донбас не було метою. Це був засіб. Проміжний етап

Питання лише – перед чим? Куди буде наступ і який від буде?

Ну, бо справді ж, Росії було вигідно обтяжувати Україну цими «окремими районами», вимогами домовлятися з захарченками і чепушиліними, виконувати таку-то послідовність мінських угод, готувати якісь вибори, формули Штайнмаєра, щоб припинити «громадянську війну» тощо.

Усі минулі вісім років Москва не визнавала себе стороною конфлікту, аж тут – визнала. Знову таки – щоб що?

Росія визнала «незалежність» «дири», і якщо це визнання справді в межах Донецької й Луганської областей, то ми не маємо підстав спати спокійно, як закликає президент

Мешканці Маріуполя, Слов'янська, Краматорська, Сєвєродонецька – так точно. Бо російські регуляри вже на лінії розмежування, і обстріли після виступу Путіна не припинилися (а, наприклад, удари під Маріуполем стали дечим новим на карті ООС навіть після 17 лютого).

Ми бачимо, що попередження Америки і Британії збуваються. І мені незрозуміло, що саме дає підстави Зеленському в публічній риториці повертатися до неприйняття цих попереджень.

Мені здалося (вам ні?), що після виступу Путіна Зеленський у своєму записаному ролику виглядав заспокоєним: типу, фух, відлягло. А ми вже було справді подумали, що підуть танкові атаки, ракети й авіація.

Припускаю (як один із варіантів), що команда Зеленського, мало придатна для розв'язання криз, у звичному для себе режимі вирішила йти за сценарієм «найбільш сприятливої ситуації». Зі сподіванням на те, що Путін зупиниться саме на ОРДЛО, і це буде новий статус кво.

Хоча, чому новий? Фактично ж – старий. Бо ще за Порошенка окупація територій ОРДЛО Росією була зафіксована законом. А терористів ще чотири роки тому перейменували в російсько-окупаційні війська

Що, мовляв, міняється? Ну, подумаєш, поламали мінські домовленості. Але ми будемо все одно їх згадувати, хіба що рідше.

Помітьте: Зеленський не сказав про вбивство Кремлем Мінська – він говорить: це «може означати односторонній вихід Росії з Мінських домовленостей і ігнорування рішень в рамках «Норманді».

Тож гуляємо далі.

Звісно, для аудиторії сценаристи й автори монологи додали звисного самовихваляння і жонглювання словами. Зеленський стверджує, що наміри Путіна не пройдуть, бо «зараз не лютий 2014 року» – в нас інша влада, інша армія, озброєння.

Ну типу так. Але ж у лютому-березні 2014 року Крим втратили з тим самим антуражем: ті, хто приймає рішення, не вірять у жорсткі наміри Росії щодо вторгнення і окупації. «Стоїмо, не провокуємо»

Це може бути фатальною помилкою.

Так, у нас зараз дуже по ділу міністр оборони і головком. І зверніть увагу, як риторика звернень Резнікова і Залужного відрізняється від Зеленського. Welcome to hell уже було – сьогодні «будуть втрати».

Так, бригади передислоковуються, техніка перекидається на вразливі напрямки.

Це свого роду делегований тіньовий кабінет, «тіньовий воєнний стан».

Але ми знаємо, який зараз «комплект» в ЗСУ. Тому мені здається, зараз було б потрібне нарощення штатної чисельності Збройних сил – на рівні чи указів, чи законів. А особливо коли є можливість провести лише указом президента «тіньову часткову мобілізацію» оперативного резерву 1-ї черги. Викликати резервістів на збори. Це було б дуже адекватно ситуації.

Ще за одним моїм припущенням, нічне звернення Зеленського було проміжним, і тому йому не надали особливого, іншого смислового навантаження

Тому що ще нічого не ясно. Це вже «велика війна» чи ще ні? Як це сприйме Захід?

Сказати щось потрібно, але не відомо, що буде за кілька годин, вранці, завтра, післязавтра.

Потрібен час на консультації, поради дядька Джо, реакція Джонсона та інших старших товаришів.

Захід, до речі, теж досі не роздуплився і чекає (крім Джонсона. Він і британці взагалі несподівані лапочки – якщо зарядять обіцяні сильні санкції).

Тоді як решта, здається, наразі не вважають дії Путіна вже тим самим очікуваним великим нападом, який заслуговує на пекельні санкції, зупинку ПП-2 і т.д.

Мені все це нагадує час Майдану – і за рівнем драйву, і за тривожними очікуваннями. А тепер ще є паралелі з початком окупації Криму – неясно, до чого хилять ті «зелені чоловічки», яке буде продовження

Триває промацування, і підтягування резервів із того боку також.

Зараз ми перебуваємо на етапі невеликої паузи – але не зупинки путінського сценарію. Як він піде далі, що в ньому буде від кримської, а що – від південноосетинської схеми?

Але від нас, від держави і людей, залежить, як далеко зможе зайти Кремль у цьому сценарії.

Що точно – це не сценарій «миру».

А скільки не повторюй «мир», мирніше не стане.