Україна може нарешті отримати користь від «хорошого русского»?

Ілля Пономарьов (зараз перебуває в США; ексдепутат Ґосдуми, 2019 отримав українське громадянство за залучення інвестицій в економіку України за поданням Міненерго; внесений в РФ до списків іноагентів, екстремістів та терористів) в інтерв’ю польській Rzeczpospolita виступив із пропозицією стати главою «альтернативних» органів влади у захопленій частині Курської області РФ.

Заклик віддати російські території «парламенту у вигнанні» – «З'їзду народних депутатів» – адресував Сполученим Штатам, а не Україні.

«Наші збори народних депутатів поки що офіційно не визнані жодною державою. Якби Україна дозволила нам створити органи влади, це дало б нам політичну суб'єктність».

В цілому ідея достатньо раціональна для наших часів постінформаційного суспільства. Крім того, це буде якась користь Україні від «хорошого русского» – принаймні, це створить шанс на потенційну геополітичну вигоду для нас після завершення війни.

Зрештою, вже практично 20 років відбувається руйнація міжнародного права. Знищується геополітична рівновага і правила гри, встановлені після 2СВ. То чого би не спробувати використати ситуацію на користь України?

По факту, ми живемо в період глобального тролінгу – це тепер значуща частина політики (а іноді і вся політика). Ті ж вибори в Америці: кандидати тупо тролять один одного, і це вся передвиборча кампанія.

Тепер це частина політичного процесу – на цілий світ продемонструвати, наскільки ефемерними стали правила, норми, звичний стан речей. Можна просто взяти – і провести «референдум» (чи заявити, що він був проведений та забезпечити відповідну атрибутику для повноти ілюзії). Взяти – і просто створити квазідержавні структури.

Так, Ціхановська не була першим в історії Європи прикладом «президента в екзилі», «уряду в екзилі» – ніким не обраних, сформованих за сприяння і фінансування зовнішніх сил. Але за складання відповідних обставин це непогано працює.

Коли «Курська офензива» як військово-політичний проєкт скінчиться, було б дуже непогано, щоб Україна вже забезпечила існування імітації державних інституцій. Навіть з певною мірою легітимності (хоч би й у форматі референдуму – принаймні, місцеві мешканці опору не чинять, особливо не протестують, якщо є забезпечення всім необхідним, то і нормально їм). «Уряд Вільної Росії в екзилі» – теоретично цілком життєздатна ідея (за зовнішньої підтримки, ясно).

Так, з одного боку, це ніби ні на що не впливає. Просто декорації, за якими нічого немає. Але колись настане «Година Х» і почнеться глобальний перерозподіл того, що нині складає Росію (а загинатись неоімперська Росія так чи так почне через років 5-10; історія чітко закріпила цю залежність – московська імперія стійка, тільки якщо за неї виступає Україна). І от тоді наявність в України певного важеля у вигляді кураторства над «урядом в екзилі» (і громадянства урядовців) буде геть не зайвою.

Це забезпечить Україні гідне місце за столом переговорів щодо майбутньої долі територій від Слобідської України з Курщиною, Воронежчиною, Білгородщиною і до Малинового Клина (точніше, за обіднім столом, де ділитиметься туша і визначатиметься, «кому крильце, а кому гузка» імперської курки).

Ідея з підтримкою і допомогою у формуванні «уряду Вільної Росії в екзилі» була би хороша ще й тим, що дозволила би продемонструвати стратегічне, а не тільки тактичне мислення. Додавити за допомогою союзників Росію у цій конкретній війні (12-й чи навіть 13-й поспіль, як повномасштабку рахувати окремо), укласти мир в цьому чи наступному році – це все тільки тимчасові рішення. Це навіть союзники вже починають розуміти. Тобто, мир – це тактична задача, яка дасть хіба перепочинок на 5-10 років.

А стратегічне вирішення задачі – це ліквідація умов для повторення ситуації. А поки Росія існує у форматі імперії – це буде постійним джерелом глобальних проблем для України, Європи і світу.

Тому точно ніколи не зарано починати готувати демонтаж небезпечного колоса.