Що стоїть за контрнаступом ЗСУ на Курщині?

Курське контрвторгнення України наразі є успішною оперативно-тактичною операцією з переважно політичними цілями.

• На звивистому кордоні Сумщини тепер два «міні-фронти» на відстані 35 км один від одного. Загалом, ворог може втратити контроль над більш ніж 2 тис. кв. км своєї території.

Перерізано рокадні залізницю й автодороги, які забезпечували транскордонні обстріли Сумщини (а також і вантажопотік з Білорусі на південь Росії). Судячи з відкритих даних, сотні росіян уже вбиті, іще щонайменше сотні захоплені у полон. Президент України відзначив ворожі втрати як «головну ціль всіх наших операцій».

• До операції залучені істотні сили (за відкритими даними, до 5 тис. бійців з понад 15 частин); достатньо бронетехніки та артилерії. Є повітряна підтримка, зокрема ракети Himars, західні кориговані авіабомби.

Експерти та ЗМІ наголошують, що Курський контрнаступ для України не є ані безкровним, ані неприпустимо затратним. Так, Сили Оборони подолали дві лінії ворожих укріплень, аналогічні тим, які штурмувалися минулого літа на Запоріжжі, приблизно такими ж силами. Однак завдяки вдалому вибору місця й часу удару, а також дотриманню секретності перед його початком, нині це зроблено набагато швидше й зі значно меншими втратами бійців, техніки тощо.

• Натомість військово-стратегічне значення Курської операції залишається відкритим питанням.

Головною військовою метою було відтягування російських підрозділів з інших районів. Цей процес почався – але недостатньою мірою, і не скрізь. Наголошується, що ворог продовжує наступ на Покровському напрямку, й наразі не знімав звідти частини. Натомість росіяни перекидають у район контрнаступу необстріляні підрозділи строковиків, Росгвардії тощо.

Основною тактикою ворога є повітряні удари по позиціях та тилових районах Сил Оборони.

Вочевидь, це пояснюється стратегічною безперспективністю контрнаступу: ніхто поки не бачить ресурсів і мотивів для захоплення навіть Курська чи стратегічних об’єктів цієї області.

• Водночас інформаційно-політичний вплив увиразнився, як головна ціль України у Курській операції. З одного боку, контрнаступ змінив політичну ситуацію в Україні, Росії і на Заході.

Наголошується, що Україна сама визначає свою оборонну стратегію. Про це говорять не лише експерти, а й Президент України: «Світ бачить, що все у цій війні залежить від сміливості – нашій і наших партнерів».

З іншого боку, Зеленський вперше публічно артикулював військово-стратегічні цілі Курського контрнаступу, які слід визнати елементами суто політичного тиску:

• «Створення буферної зони на території агресора» (при цьому наголошуються транскордонні обстріли української землі) – як уже відзначали експерти КБФ, мілітарно сумнівна ідея. Насправді такі зони мають сенс не у ході повномасштабних воєн, а вже після реального перемир’я. Влада просто «тролить» відповідні заяви Путіна щодо вторгнення на півночі Харківщини.
• «Захоплення російських полонених для поповнення обмінного фонду» – так само сумнівна військова ціль. Як показує практика, терористичні режими на кшталт російського не поспішають пришвидшувати обміни полоненими для звільнення своїх бійців.
• «Примушення Росії до переговорів» та «обмін захопленими територіями» – це радше не реалістичні військові цілі, а вдала спроба дискредитації глобального дискурсу про нібито невідворотність переговорів для самої України. Путінський режим, безумовно, бачить себе глобальним геостратегічним гравцем у довгу. Відтак «обмін» захоплених тисяч кілометрів дніпровського й морського узбережжя України на частину Курської області не видається сьогоднішньому Кремлю перспективним.