Що стоїть за контрнаступом ЗСУ на Курщині?
Україна змінює тактику та політику у війні з Росією
Курське контрвторгнення України наразі є успішною оперативно-тактичною операцією з переважно політичними цілями.
- На звивистому кордоні Сумщини тепер два «міні-фронти» на відстані 35 км один від одного. Загалом, ворог може втратити контроль над більш ніж 2 тис. кв. км своєї території.
Перерізано рокадні залізницю й автодороги, які забезпечували транскордонні обстріли Сумщини (а також і вантажопотік з Білорусі на південь Росії). Судячи з відкритих даних, сотні росіян уже вбиті, іще щонайменше сотні захоплені у полон. Президент України відзначив ворожі втрати як «головну ціль всіх наших операцій».
- До операції залучені істотні сили (за відкритими даними, до 5 тис. бійців з понад 15 частин); достатньо бронетехніки та артилерії. Є повітряна підтримка, зокрема ракети Himars, західні кориговані авіабомби.
Експерти та ЗМІ наголошують, що Курський контрнаступ для України не є ані безкровним, ані неприпустимо затратним. Так, Сили Оборони подолали дві лінії ворожих укріплень, аналогічні тим, які штурмувалися минулого літа на Запоріжжі, приблизно такими ж силами. Однак завдяки вдалому вибору місця й часу удару, а також дотриманню секретності перед його початком, нині це зроблено набагато швидше й зі значно меншими втратами бійців, техніки тощо.
- Натомість військово-стратегічне значення Курської операції залишається відкритим питанням.
Головною військовою метою було відтягування російських підрозділів з інших районів. Цей процес почався – але недостатньою мірою, і не скрізь. Наголошується, що ворог продовжує наступ на Покровському напрямку, й наразі не знімав звідти частини. Натомість росіяни перекидають у район контрнаступу необстріляні підрозділи строковиків, Росгвардії тощо.
Основною тактикою ворога є повітряні удари по позиціях та тилових районах Сил Оборони.
Вочевидь, це пояснюється стратегічною безперспективністю контрнаступу: ніхто поки не бачить ресурсів і мотивів для захоплення навіть Курська чи стратегічних об’єктів цієї області.
- Водночас інформаційно-політичний вплив увиразнився, як головна ціль України у Курській операції. З одного боку, контрнаступ змінив політичну ситуацію в Україні, Росії і на Заході.
Наголошується, що Україна сама визначає свою оборонну стратегію. Про це говорять не лише експерти, а й Президент України: «Світ бачить, що все у цій війні залежить від сміливості – нашій і наших партнерів».
З іншого боку, Зеленський вперше публічно артикулював військово-стратегічні цілі Курського контрнаступу, які слід визнати елементами суто політичного тиску:
- «Створення буферної зони на території агресора» (при цьому наголошуються транскордонні обстріли української землі) – як уже відзначали експерти КБФ, мілітарно сумнівна ідея. Насправді такі зони мають сенс не у ході повномасштабних воєн, а вже після реального перемир’я. Влада просто «тролить» відповідні заяви Путіна щодо вторгнення на півночі Харківщини.
- «Захоплення російських полонених для поповнення обмінного фонду» – так само сумнівна військова ціль. Як показує практика, терористичні режими на кшталт російського не поспішають пришвидшувати обміни полоненими для звільнення своїх бійців.
- «Примушення Росії до переговорів» та «обмін захопленими територіями» – це радше не реалістичні військові цілі, а вдала спроба дискредитації глобального дискурсу про нібито невідворотність переговорів для самої України. Путінський режим, безумовно, бачить себе глобальним геостратегічним гравцем у довгу. Відтак «обмін» захоплених тисяч кілометрів дніпровського й морського узбережжя України на частину Курської області не видається сьогоднішньому Кремлю перспективним.
Читайте також:
- Війна на території Росії. Плюси та мінуси
- Українська операція на Курщині ставить нові умови для миру
- Війна чи капітуляція – чого чекає Путін?
- «Червоні лінії» та Путін. Світ починає розуміти, що боятися нічого
- Мирні плани Китаю та Росії згоріли у Курській області
- Точка «Ку». Чому Україна б'є по Курській області
Коментарі — 0