Джонсон і Трамп: новий підхід до миру в Україні або старі ілюзії?

Політичні події плинні. Усі вже обговорюють зняття Байдена з виборчих перегонів. Але я уважно прочитав статтю Бориса Джонсона ще раз і прийшов до дещо інших висновків, ніж ті, які виникли одразу від часу першого емоційного сприйняття.

Телефонна розмова Володимира Зеленського з Дональдом Трампом і стаття Бориса Джонсона («Daily Mail», 19 липня) з викладом його плану припинення війни і умов встановлення миру в Україні завершують певний етап формування зовнішньої політики республіканської адміністрації. Звичайно, якщо Трамп переможе на виборах 5 листопада, що під питанням, бо результат виборів залишається невідомим. Незалежно від того, чи Джо Байден зніме свою кандидатуру, чи теж залишиться у перегонах.

Факт розмови Зеленський-Трамп оцінюю позитивно, вона засвідчила зростаючу свідомість американського політика, що російсько-українська війна – це дуже складна матерія. Війну можна хотіти «завершити за один день» на умовах Путіна, проте такий підхід більш ніж ризикований, бо замість лаврів «сильної людини» Трамп може зажити слави крайнього лузера. І це на старті другої президентської каденції, що для нього є перспективою абсолютно неприйнятною.

Деякі моменти у статті колишнього британського прем’єр-міністра насторожують (згадка про «денацифікацію» України як поступка Путіну), проте її уважне прочитання переконує, що «Джонсонюк» залишається другом України. Він бажає добра нашому народові, заради цієї мети працює наполегливо, розумно і з тими, з ким це особливо потрібно.

Більше того, можна припустити, що саме Борис (як його всі називають) сприяв спілкуванню Зеленського й Трампа, бо 16 липня він зустрівся з кандидатом республіканців на посаду президента. Головним предметом їхньої розмови була війна в Україні, що природно, бо 5 днів раніше з Трампом зустрівся Віктор Орбан. Він презентував свій «мирний план», що насправді є планом капітуляції та розчленування України в інтересах Росії та Китаю. Джонсон поставив собі завдання переконати «американського друга», що існує альтернатива й вона краща особисто для Трампа і загалом для США.

Що у Трампа у голові?

Зміст розмови Зеленського і Трампа потрібно аналізувати разом з тезами статті Джонсона, бо завдяки цьому побачимо «фотографію» стану дискусій про зовнішньополітичну стратегію Трампа та його оточення у момент її формування. Зрозуміємо також фрагмент закулісся світової політики у критичний момент для майбутнього нашої держави і всього світу.

Розмову з Трампом ініціював президент України, який, як розповів його речник – «закликав Трампа не вірити представникам тих країн, які намагаються пояснити, виправдати дії Путіна. Ніяких виправдань тут, звичайно, немає. Він звичайний убивця». І додав, що Трамп закликав «не вірити у fakenews, що його перемога може бути вигідна Росії. Цю тезу він назвав fakenews і закликав не вірити у це».

Сам Зеленський поінформував, що він «домовився з президентом Трампом обговорити на особистій зустрічі, які кроки можуть зробити мир справедливим і справді тривалим». Американець акцентував на іншому повідомленні: «Я вдячний президенту Зеленському за його звернення, тому що я, як наступний президент Сполучених Штатів, принесу мир у світ і покладу край війні, яка забрала так багато життів і зруйнувала незліченну кількість невинних сімей». На перший погляд, обидва політики говорять про одне й те саме: завершення російсько-української війни і мир для українців. Насправді між позиціями Зеленського й Трампа великі відмінності, про суть яких прямо та опосередковано розповів Джонсон.

При розгляді статті Джонсона у контексті розмови Зеленський-Трамп необхідно пам’ятати про три обставини.

• По-перше, британець дуже добре знається з колишнім американським президентом, вміє з ним розмовляти, натискаючи на чутливі місця у системі координат його самооцінки.
• По-друге, статтю Бориса треба читати у контексті трампівської ідеології «Зробімо Америку знову великою» («Make America Great Again» – MAGA) та змісту гасел його виборчої кампанії.
• По-третє, у Трампа «непоборна слабкість» до Путіна особисто та інших диктаторів.

Запитання «як задобрити Путіна?» присутнє у мисленні Трампа і проглядається крізь його дії. Навряд чи можна змінити цю ситуацію. Напевно, натомість можна показати, що для самого Трампа ця модель непрацююча, а навіть загрозлива.

Те, про що написав Джонсон…

Тепер стислий переказ основних тез Джонсона. Він переконаний, що спосіб реакції Трампа на теракт проти нього – звернення до прихильників із закликом до боротьби – продемонстрував якості, необхідні наступному господарю Білого дому: сміливість, непереможність і лідерство. І тому лише Трамп може справитися з трьома головними викликами сучасності: загрозою війни Ізраїлю з «помічниками Ірану», ситуацією навколо Тайваню та російсько-українською війною.

На його думку, Трамп розуміє – на відміну від частини республіканців, – що поразка України стане поразкою Америки. Путін не думає задовольнитися загарбанням нашої країни, він хоче підкорити Грузію, балтійські країни та Польщу. І коли він руйнуватиме «завоювання Рейгана» у Східній Європі, його союзники з Китаю захочуть заволодіти Тайванем, натомість Хезболла атакуватиме Ізраїль. У такій ситуації Америка матиме два виходи: відмовитися від ілюзії світового лідерства або ж витратити трильйони доларів і послати тисячі американських солдатів до чужих країн, щоб вони там гинули.

На думку Джонсона спосіб уникнення цього вибору простий – рішуча підтримка України, бо «українці показали, що можуть і будуть перемагати». Але війна в Україні триває надто довго, її ціна величезна, і лише Трамп може покласти їй край на умовах вигідних Україні та Заходу. Для досягнення цих цілей потрібні два кроки.

• Перший – це посилені поставки озброєння для України і зняття заборон на використання західної зброї для ударів вглиб російської території. Завдяки цьому, українці зможуть відкинути російську армію.
• Крок другий – це проведення перемовин з Москвою, передумовою яких має стати відхід Росії «принаймні до кордонів з-перед агресії 2022 року». А для того, щоб «уникнути майбутніх конфліктів і невизначеності, решта України має бути визнана вільною країною» та якомога швидше стати членом ЄС і НАТО.

До політичних аргументів Джонсон додав бізнесові, особливо зрозумілі Трампу. Сили оборони України нараховують понад мільйон воїнів, вони «найефективніша антиросійська сила у світі». І тому після закінчення війни українські війська могли б замінити частину американських сил у Європі.

«Це дозволило б Трампу зекономити кошти, відправити американські сили з Європи і примусило б європейців збільшити їхню ангажованість у справи оборони, що для нього є однією з основних цілей», – так Джонсон резюмував цю частину свого плану.

Росії він запропонував ряд «компенсаторів». На першому місці можливість визнання «спеціальної військової операції» успішною завдяки «денацифікації України». На його думку, «можуть бути спеціальні засоби захисту для носіїв російської мови». Крім цього, Трамп, це єдиний господар Білого дому, спроможний запропонувати нове зближення Росії з США і повернення до тих часів, коли Росія була «шанованим партнером G8 і навіть НАТО».

Борис за територіальну цілісність України

На завершення Джонсон підкреслив, що єдиним способом досягнення потрібного результату є сила. Отже, Вашингтон під керівництвом Трампа повинен буде показати, що «міжнародні кордони потрібно поважати» і що «радянську імперію неможливо відновити силою».

Тепер мої коментарі. Щодо першого кроку, запропонованого Джонсоном. Серед українців немає нікого, хто б заперечував необхідність отримання якомога більшої кількості зброї та зняття всіх обмежень на її використання для знищення військових цілей на території ворога. Ми вдячні тим республіканським і демократичним політикам (наприклад, спікеру Палати представників Майку Джонсону), які натискають на президента Джо Байдена у справі зняття заборони. Ми сподіваємося на позитивне завершення узгоджень щодо цього питання, які від кількох тижнів ведуть українські та американські військові.

Обмежений дозвіл на використання західної зброї на Харківському напрямку продемонстрував потужний вплив такого рішення на ситуацію у зоні бойових дій і у російському тилу. А після успішно проведеної мобілізації, навчання новобранців удома і за кордоном, поставок західної зброї та співпраці з нашими партнерами у сфері розвідки Сили оборони України спроможні перехопити стратегічну ініціативу і завершити війну нашою перемогою. І саме тоді Москва проситиме про перемир’я і мир на українських умовах.

Це хороший сценарій, якого ми прагнемо і до реалізації якого наш народ готовий будь-якого дня. Так само як українці підтримують максимально швидке членство України в ЄС і НАТО – хоча б сьогодні та у сьогоднішніх межах вільної території. З фіксацією того, що кордони Української держави визначені 1991 роком з відновленням нашої Незалежності та визнані міжнародним співтовариством.

Пора всім зрозуміти, що миру у світі не буде, коли хтось намагатиметься по-іншому завершувати російсько-українську війну і запроваджувати мир «по-своєму» на нашій стражденній землі. Колишній британський прем’єр-міністр це добре розуміє, звідси так багато слів про сміливість і силу наших воїнів.

Джонсона жорстко розкритиковано за дві пропозиції: відхід Росії «принаймні» на межі з 24 лютого 2022 року (що нібито дорівнює відмові від частини нашої території) і його згоду на «денацифікацію» України. Ставитися до цих пропозицій прискіпливо потрібно, шукати у них «зраду» і заперечення проукраїнської позиції автора – немає підстав. Бо Джонсон не написав, що «лінія 23 лютого» має бути новим державним кордоном України. Натомість він твердо заявив, що «міжнародні кордони потрібно поважати», зокрема й Росії.

Орбан не «переговірник» навіть у Трампа

Учасникам недавньої конвенції Республіканської партії роздано серед інших дві таблички: з написом «Завершити війну в Україні» і гаслом «Мир завдяки силі» («Мир через силу»). Це промовиста ілюстрація наявності двох фракцій серед республіканців: трампівської (яка пів року блокувала надання допомоги Україні) і рейганівської, яка спільно з демократами підтримала надання допомоги. Стаття Джонсона показує «золоту середину», яку він запропонував Трампу.

Нас вона повністю не влаштовує, бо не хотілося б допускати певну двозначність про відхід Росії «принаймні на лінію 23 лютого», як передумови старту переговорів про перемир’я, а згодом також мирової угоди. Але «маємо те, що маємо» – Трамп ніколи не був другом України, і навряд чи ним стане. І лише тектонічні зрушення, викликані українським спротивом російській агресії та підтримка, яку нам надали наші союзники й партнери, примусила навіть йому дещо скоригувати свою позицію.

У квітні він підтримав спікера Джонсона, коли той вирішив поставити на голосування законопроєкт про допомогу Україні, хоча Росія зробила все можливе й неможливе, щоб цього не сталося. Сьогодні він змушений прийняти дзвінок від Зеленського й прислухатися до позиції Джонсона, підваживши у такий спосіб статус Орбана як «переговірника», мандат якому надали Путін і Сі Цзіньпін. Отже, Трамп почав подавати сигнали, що розуміє те, що самозрозуміле та єдиноприйнятне для українців: про мир в Україні потрібно розмовляти перш за все з нами, а не з агресором.

Тепер щодо «денацифікації» України. Джонсон уже раніше висловлювався, що ця геноцидна ідеологема – це допустимий «компроміс» із Путіним для скорішого завершення війни. Винен не він, бо навіть витончений знавець української історії проф. Тімоті Снайдер пропонував зробити російську мову другою державною в Україні.

Винна українська влада, яка в кулуарних розмовах довгий час переконувала наших західних партнерів, що питання мови, віри та історії – це предмет для «компромісів» із ворогом. Мовляв, «денацифікація» – це ні про що. І навіть на третьому році «великої війни» у парламенті не може зібратися достатня кількість голосів, щоб проголосувати за заборону діяльності Російської православної церкви в Україні. Хоча доказів її злочинної діяльності, підпорядкованості державним структурам Росії та її спецслужбам більш ніж достатньо.

Народ, який сам не дбає про свою гідність, основи національної безпеки і передумови безпечного та успішного майбутнього, не має вимагати такого піклування від інших.