Аморальні та хитрі. Хто підтримав Путіна 9 травня
Рік тому жоден іноземний лідер не був присутній на святкуванні 9 травня у Москві
«Аморальним та недружнім кроком» назвали в МЗС України візит до Москви сімох лідерів колишніх радянських республік. Подивитися на вчорашній – до смішного короткий – «парад перемоги» й справді прибуло семеро осіб, хоча ображатися має сенс на шістьох. Бо із сьомим – Лукашенком – і так все зрозуміло. Хто ж решта? Власне, решта – це уся пострадянська Центральна Азія плюс Вірменія. Останню представляв прем’єр Нікола Пашинян, чий інтерес лежить у дещо іншій площині, ніж у його колег, які прибули до РФ.
Не вдаючись у подробиці, зауважимо, що після десятиліть конфронтації між Вірменією та Азербайджаном розпочався нарешті переговорний процес. Він відбувається під егідою Європейської Ради і має попереду ще кілька раундів: найближчий відбудеться 14 травня у Брюсселі, наступний – 1 червня у Кишиневі, а ще один, можливо, – восени в іспанській Гранаді.
Але до чого тут Путін, запитаєте ви? Власне, вже ні до чого. Розчарувавшись у можливості заручитися військовою підтримкою Росії у конфлікті з Азербайджаном, Вірменія змінила короткострокові цілі. Тепер Пашиняну потрібно лише одне: або Путін не заважав домовлятися з Алієвим. Тож, можливо, приїзд Пашиняна до Москви був тією кісткою, яку кидають злому і набридливому псу – на, жери, хоч вдавися. А після цього лиши у спокої.
Інша історія у президентів Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану, котрі також були присутні на параді – у день, коли «господар» цього «свята» бомбардував на світанку міста України.
Гадаємо, не буде перебільшенням припустити, що «провідати» Путіна всіх цих політиків попросив… Китай. Так, той самий невидимий, але усюдисущий Китай, про хитрість та підступність якого Центр політичного консалтингу нещодавно докладно писав. Аби довести, що ми маємо рацію, розглянемо взаємини Китаю із пострадянською Центральною Азією у двох ракурсах: з точки зору того, чому це вигідно ЦА, і з позицій самого Китаю та його глобального інтересу.
Отже, спочатку Центральна Азія.
Казахстан
Ця країна виношує плани щодо будівництва газохімічного комплексу з виробництва метанолу за участю двох китайських компаній. Комплекс вартістю 140 млн доларів матиме продуктивність 130 тис. тонн, у період будівництва буде відкрито близько 500 робочих місць, а після запуску – 220. Китайські компанії займатимуться проектуванням, будівництвом та постачанням необхідного обладнання для проекту.
Крім того, наприкінці минулого року казахський завод ТОВ «Ульба-ТВС» направив першу партію палива для китайської ядерної корпорації CGNPC-URC. 34 контейнери перевозили з Казахстану на китайську АЕС зі спеціальною охороною. Є й інші спільні проєкти – наприклад, «Казахстансько-китайське міжнародне промислове місто» у вільній економічній зоні «Хоргос – Східні ворота». Або, скажімо, спільне використання транскордонних річок, які течуть до Казахстану з китайської провінції Сіньцзян. Або плани з розвитку відновлюваних джерел енергії. Або співпраця у галузі цифрової торгівлі. Або…
Приклади можна наводити нескінченно довго, але ми не станемо втомлювати ними нашого читача. Наголосимо лише на одному і навіть виділимо капслоком: Казахстан ДУЖЕ зацікавлений у Китаї. Недарма у цій країні щиро захоплюються «адаптивністю» економіки КНР та покладають на неї особливі надії.
Узбекистан
З січня по жовтень 2022 року Узбекистан експортував до КНР 4,07 млрд. кубометрів газу за 841 млн. доларів, повідомляє тамтешній Державний комітет зі статистики. При тому, що цей показник менший за минулорічний, вартість газу підвищилася: у 2021-му Узбекистан за той же період відправив до Китаю «4,94 млрд кубометрів газу за 621 млн доларів». Доплюсуємо до цього і намір обох країн значно збільшити товарообіг (до 10 млрд доларів). І додамо, що ключові сфери співпраці між Узбекистаном та Китаєм – це торгівля, інвестиції, будівництво нових маршрутів, енергетика, сільське господарство.
Киргизстан
Тут – свої теми та ідеї. Зокрема, величезний проєкт залізниці «Китай-Киргизстан-Узбекистан». Очікується, що його реалізація позитивно вплине на економічний розвиток усього регіону і стане ланкою ініціативи Сі Цзіньпіна «Один пояс – один шлях». І якщо цього факту, який ілюструє зацікавленість Киргизстана у Китаї, замало, то ось ще один. Приплив іноземних інвестицій до Киргизстану за січень-вересень 2022 року зріс майже вдвічі, і Китай посідає у них друге місце з часткою у 22,9%. Перше та третє місця належать відповідно Туреччині (33,5%) та Нідерландам (5,9%), але як партнер Китай для Бішкеку є найбільш бажаним та перспективним.
Таджикистан
До цієї країни з Китаю йде потужний потік гуманітарної допомоги. Власне, Китай є лідером цієї місії. Як інформує Митна служба республіки, за січень-жовтень 2022 року Таджикистан отримав 12 тонн гумдопомоги від 59 держав на загальну суму понад 120 млн. доларів, що на 45% більше, ніж за той же період минулого року. І КНР зі своєю часткою допомоги у 36,6% вийшов на перше місце, другими були США з 27,9%, а третьою – зі значним відривом – Бельгія (7,5%).
Туркменістан
Нещодавно президент Бердимухамедов вельми схвально охарактеризував відносини своєї країни з Китаєм. Він перерахував держави, які вважає союзниками Туркменістану, і третім після Росії та США було названо Китай. Бердимухамедов наголосив, що «за роки незалежності внаслідок реалізації конкретних проектів двосторонні відносини вийшли на високий рівень». Він додав, що є нагальна «необхідність вжиття заходів для нарощування багатосторонньої взаємодії з КНР».
Саме така необхідність і могла підштовхнути Бердимухамедова, а також Емомалі Рахмона (Таджикистан), Садира Жапарова (Киргизстан), Шавката Мірзійоєва (Узбекистан) та Касима-Жомарта Токаєва (Казахстан) тиснути 9 травня руку воєнного злочинця. Людини, на арешт якої видано міжнародний ордер. Провідника армії вбивць, ґвалтівників та мародерів, які промарширували перед усіма вище згаданими персонами по Червоній площі.
Але чи могли ці самі персони піти на такі значні іміджеві втрати, приниження та сором заради самої Росії? Ні, це виключено. Згадаємо, що рік тому жоден іноземний лідер не був присутній на святкуванні 9 травня у Москві, а Казахстан, Киргизстан і Узбекистан взагалі не проводили парадів, посилаючись на ризик для здоров'я через пандемію коронавірусу. І це при тому, що рік тому світ ще не мав повної картини злочинів, скоєних Путіним.
Водночас саме упродовж року, що минув з весни-2022, співпраця країн Центральної Азії з Китаєм почала набирати особливо стрімких обертів. Економічну зацікавленість Китаю тут можна зрозуміти, а в чому полягав його політичний інтерес? Навіщо Пекіну знадобилося тягнути азійських президентів до Москви? Якою була мета такого демаршу?
Адже нещодавно Сі Цзіньпін таки переговорив з президентом України, і – що іще більш важливо! – 26 квітня делегація Китаю в ООН уперше підтримала резолюцію Генеральної асамблеї про співпрацю ООН із Радою Європи, в якій Росія була названа агресором у війні проти України. Все це разом узяте могло утворити хибне враження про те, що Китай обертається обличчям до цивілізованого світу.
Але ні. Китай – не друг Україні. Власне, він не друг і Росії. Китай є другом самому собі, а до гідних себе суперників зараховує, вочевидь, лише Сполучені Штати. І саме США Китай вирішив продемонструвати, що його вага у світовому співтоваристві була, є і буде значимою. Захоче – відправить своїх маріонеток до Путіна, захоче – закине цей ляльковий театр назад до скрині, посипавши нафталіном. Захоче – підтримає Україну, а захоче – просигналізує про те, що Москва не є цілковитим ізгоєм, адже за нею маячить тінь великого Сі.
Все це цілком вкладається у концепцію того, про що 9 травня говорив міністр закордонних справ КНР Цінь Ган. Він заявив, що Китай збереже нейтральну позицію в питанні російської агресії в Україні. Але нейтралітет із китайським присмаком проіснує рівно до того моменту, коли стануть відомі підсумки російсько-української війни. Ми віримо, що переможемо у ній, а тому теоретично зможемо отримати як бонус до нашої вікторії несподіваного союзника. Потужного і непередбачуваного, небезпечного і мінливого. І дуже-дуже хитрого…