«Синдром Апокаліпсису» або Українцям треба усвідомити реальність

Уже давно спостерігаю формування в нашому внутрішньому світосприйнятті «синдрому Апокаліпсису», коли здається, що весь світ руйнується.

Це хибна позиція, сформована в рамках нашого традиційного соліпсизму – впевненості, що весь світ крутиться навколо України.

Нагадаю, соліпсизм (від лат. solus – «самотній» та ipse – «сам») – філософська доктрина і позиція, що характеризується визнанням власної індивідуальної свідомості єдиною і безсумнівною реальністю та запереченням об'єктивної реальності навколишнього світу.

Хоча цьому є й раціональні пояснення.

Є «синдром зараженого», коли людина «хоче», щоб такий діагноз був і в інших. Це бажання виникає, скоріше не зі шкідливості, а з прагнення не бути самотнім у своїй проблемі.

Крім того, об'єктивно під час війни здається, що весь світ руйнується. Апокаліптичні настрої були на території російської імперії, що розпалася, у 1917-1920 роках, що знайшло відображення в літературі та філософії.

Похідною «синдрому Апокаліпсису» (термін мій) є месіанство, віра в те, що всі жертви не даремні, що жертовне ягня несе у світ звістку преображення і нове знання.

Насправді, нам було б набагато простіше, якби весь світ загруз у війні – з'явився б шанс врятуватися з цього «Титаніка» на саморобному плоту, поки пасажири першого класу ділили б місця в рятувальних шлюпках.

Але наша проблема полягає в тому, що ніякої глобальної війни у світі немає, а ті події, які ми сприймаємо як провісник війни, нічим не відрізняються від таких самих подій, які відбувалися останні десятки років.

Просто ми стали помічати ці події лише зараз у контексті нашої війни (згадуємо соліпсизм).

Поки в нас усе було добре і кукурудза їхала до Китаю, нам начхати було, що там на Тайвані, у Палестині, секторі Газа, Ірані, Іраку. Що відбувалося з курдами та уйгурами.

Тепер ми пильно стежимо, де ще у світі «спалахнуло».

Але проблема в тому, що насправді Світ живе, розвивається, радіє, отримує задоволення від життя, будує будинки і ростить дітей. Світ не воює у 21 столітті.

Світова економіка впевнено подолала наслідки пандемії, Туреччина побудувала один із найбільших у світі мостів через Дарданелли, саудити будують у пустелі найбільше місто майбутнього Неом.

Міста Європи забиті туристами, люди п'ють каву, ходять у музеї, у концертних залах ренесанс концертів крутих рок-команд 80-х.

Світ більше обговорює загрозу штучного інтелекту, проблеми екології та кібербезпеки, ніж імовірність великої війни.

Так, можна вважати, що світ перебуває в такій самій розслабленості, як і наприкінці 19 – на початку 20 століття, але це буде для нас дуже слабкою втіхою.

Про Апокаліпсис пише лише Медведєв у РФ, маса блогерів у нас і політичне лобі військових концернів – у США та ЄС.

Не тільки західне суспільство не живе війною, а й суспільства в Азії, Латинській Америці.

Усі думають про розвиток, про поліпшення якості життя.

Остання війна Вірменії та Азербайджану тривала два дні і завершилася оголошенням концерту Снуп Дога в Єревані (який у найостанніший момент скасували).

Венесуела так раптово хотіла напасти на Гайану, що вирішила провести референдум.

Давно закінчилася війна в Грузії. Конфлікти на Балканах зараз відбуваються лише у форматі мордобоїв після прийому неабиякої порції сливовиці.

«А як же сектор Газа, Тайвань, Іран, КНДР?» – запитаєте ви.

В Ізраїлі відбувається чергове загострення, які там трапляються з часів Салах ад-Діна. Місце так таке, галасливе. На всій величезній планеті пророки і сам Бог обрали саме цей клаптик суші для своїх одкровень, от і маються місцеві жителі тепер.

В Ірані взагалі ера благоденства порівняно з періодом ірано-іракської війни у 80-х роках, коли загинули сотні тисяч людей. Це була «остання тотальна війна 20 століття».

Атаки на американців?

А ви знаєте, що 1988 року в Перській затоці в рамках операції «Богомол» відбулася найбільша морська битва ВМФ США після Другої світової: потоплено іранський фрегат «Саханд», один катер, три швидкохідні човни і пошкоджено фрегат «Сабалан». А до цього було підірвано дві морські платформи Ірану з видобутку нафти.

Порівняно з нинішньою ситуацією – дитячий лепет.

Нафтовому Близькому Сходу тоді взагалі не пощастило: ірано-іракська війна 1980-1988 (до мільйона жертв), потім війна в Кувейті 1990 року, внутрішній конфлікт в Іраку (шиїти і курди в 90-х), Друга іракська війна США 2003-го, війна в Сирії з 2011 року.

Усе закінчилося мало не ігілівським халіфатом.

Для жителя Басри, Пальміри, Багдада, Алеппо та інших міст регіону цей час періодично перетворювався на Апокаліпсис, але Світ упевнено йшов уперед у своєму розвитку, не помічаючи цих трагедій. Були вони байдужі й для нас.

Тайвань і КНР – ну там усе традиційно.

Фразу «останнє китайське попередження пам'ятаєте?». Знаєте звідки воно пішло? Це коли Тайвань у 857 раз пообіцяв збивати китайські літаки у своєму повітряному просторі. Або КНР – тайванські. Не суть важливо.

Багато наших «кореєведів» інтенсивно постили погрози Кім Чен Ина почати війну проти «півдня». У ЗМІ писали про «обстріл» спірних островів.

Насправді і там було в попередні роки гарячіше.

І «Інцидент з обрізанням дерева», коли американського лейтенанта 1978 року зарубали сокирою на лінії розмежування, коли він намагався «кронувати» тополю, посаджену Кім Ір Сеном, і корвет південнокорейський підводний човен сіверян топив (десятки загиблих), і навіть операція «Блакитний дім» була, коли автобус спецпризначенців сіверян майже прорвався в Сеулі до президентського палацу з метою вбити Пак Чон Хі.

Так що дорогі друзі, Апокаліпсис поки що скасовується.

Що не виключає можливості «локального Апокаліпсису».

Враховуйте це у своїх життєвих стратегіях, особливо ті з вас, у кого є діти. На їхній вік вистачить нормального світу, потрібно просто адекватно сприймати реальність.